Справа № 742/1511/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/98/23
Категорія - ч. 4 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
29 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
сторін кримінального провадження
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12022270330000475 від 21.06.2022, за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2022 року,
щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Колісники, Прилуцького району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, перебуваючого у фактичних шлюбних відносинах, раніше судимого:
22.03.2010 вироком Прилуцького міського суду Чернігівської області за ч.1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України до 2 років позбавлення волі;
06.01.2017 вироком Переяслав-Хмельницького міського суду Київської області за ч.4 ст.407 КК України до 3 років позбавлення волі;
12.02.2018 вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за ч.1 ст. 185, ч.1 ст.71 КК України до 3 років позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Цим вироком ОСОБА_7 засуджений за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю в 3 роки, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - у вигляді домашнього арешта.
Питання про долю речових доказів і документів було вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Вироком суду обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винним в тому, що 20 червня 2022 року близько 18 год. 00 хв., , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , на подвір'ї, в умовах воєнного стану, повторно, з корисливим мотивом, з метою власного збагачення, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), шляхом вільного доступу таємно викрав велосипед марки «Аіст», належний ОСОБА_10 , вартістю відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №1452 від 24.06.2022 - 987 грн. 50 коп.
Після чого, обвинувачений ОСОБА_7 із місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 987 грн. 50 коп.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини обвинуваченого, просив скасувати вирок місцевого суду, у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого внаслідок м'якості та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що судом не в повній мірі враховано, що ОСОБА_7 скоїв злочин з корисливих мотивів, який є тяжким злочином та не враховано підвищену небезпеку вчиненого злочину, а саме те, що вчинено в умовах збройної агресії проти України, небезпеку самого обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та після умовно-дострокового звільнення знову вчинив новий умисний тяжкий злочин пов'язаний з посяганням на чужу власність. Зазначає, що відшкодування завданих збитків відбулось у межах досудового розслідування, коли було встановлено причетність ОСОБА_7 до вказаного злочину, тому не можна погодитись з твердженням суду щодо наявної пом'якшуючої обставини - відшкодування завданих збитків.
Прокурор у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити з підстав викладених у ній.
Обвинувачений та його захисник заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідача, поясненння сторін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених судом обставин, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, та кваліфікацію його дій за ч. 4 ст.185 КК України в апеляційній скарзі прокурором не оспорюється, а тому вирок суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд першої інстанції врахувавши обставини вчинення кримінального правопорушення та особу обвинуваченого призначив останньому покарання у виді позбавлення волі, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до обвинуваченого положення ст.75 КК України.
Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченій, суд першої інстанції належним чином не врахував того, що злочин вчинено в умовах збройної агресії проти України, та небезпеку самого обвинуваченого, який відбувши в місцях неволі 3 роки позбавлення волі на підставі ухвали від 14.09.2021 був умовно-достроково звільнений від відбування покарання та знову вчинив новий умисний тяжкий злочин пов'язаний з посяганням на чужу власність. Отже, наведене свідчить про відсутність у ОСОБА_7 бажання соєю поведінкою довести виправлення.
Не повне врахування цих обставин справи потягло за собою призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через м'якість.
Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність виключення посилання на обставину, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданого збитку потерпілій, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки в ході досудового розслідування було встановлено, що потерпілій було відшкодовано завдану шкоду і остання до початку розгляду справи подала заяву в якій вказала, що не має претензій до обвинуваченого, що на ряду з іншими даними дають обґрунтовані підстави суду стверджувати про наявність вищезазначеної обставини, яка пом'якшує покарання.
Згідно ч.2 ст.409 КПК України підставами для скасування вироку суду при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
З огляду на наведене, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.
Колегія суддів, призначаючи покарання за новим вироком враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого, обставини його вчинення, що злочин вчинено в умовах збройної агресії проти України, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово засуджений, в тому числі і за скоєння аналогічних правопорушень, відбувши в місцях неволі 3 роки позбавлення волі на підставі ухвали від 14.09.2021 був умовно-достроково звільнений від відбування покарання та знову вчинив новий умисний тяжкий злочин пов'язаний з посяганням на чужу власність, у лікаря-психіатра не перебуває, значиться на диспансерному обліку з 08.2008 року, діагноз психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, перебуває у фактичних шлюбних відносинах, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків, обставин, що його обтяжують - рецидив злочинів, позицію потерпілої і вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, що буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, вирок суду у частині призначеного ОСОБА_7 покарання - скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості з постановленням нового вироку.
Колегія суддів не знаходить підстав для обрання обвинувачуваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки вирок апеляційного суду набув законної сили з моменту його проголошення та повинен виконуватись у встановленому законом порядку.
Керуючись ст., ст. 374, 404, 405, 409, 418, 420, ст. 615 п. 15 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання - скасувати узвязку з необхідністю застосуванння більш суворого покарання.
ОСОБА_7 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного приведенння вироку до виконанння.
У решті цей вирок - залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4