27 березня 2023 року
м. Київ
справа №600/1941/22-а
адміністративне провадження №К/990/7953/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року в адміністративній справі № 600/1941/22-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №2400-1703-8/15879 від 13 травня 2022 року щодо не проведення розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням строків виплати донарахованої частини пенсії за період з 01 грудня 2019 року по 30 квітня 2022 року в сумі 163850,72 грн. на підставі проведеного розрахунку суми, що підлягає виплаті та винесеного розпорядження у пенсійній справі №2403001003 від 25 листопада 2021 року про перерахунок пенсії, які проведено в рамках виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду №600/2584/21-а від 19 листопада 2022 року, передбаченої ч. 2 ст. 55 Закону України №2262-ХІІ, ч. 2 ст. 46 Закону України №1058-IV, Законом України №2050-ІІІ та Порядком №159;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням строків виплати частини донарахованої пенсії за період з 01 грудня 2019 року по 30 квітня 2022 в сумі 163850,72 грн, яка здійснюється відповідно до ч. 2 ст 55 Закону України №2262-ХІІ, ч. 2 ст. 46 Закону України №1058-ІV, Закону України №2050-111 та Порядку №159 на підставі проведеного розрахунку суми, що підлягає виплаті та винесеного розпорядження у пенсійній справі №2403001003 від 25 листопада 2021 року про перерахунок пенсії, які проведено в рамках виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду №600/25 84/21-а від 19 листопада 2022 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задоволено повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року в адміністративній справі № 600/1941/22-а та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.
Згідно частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Положеннями статті 330 КАС України визначені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначається, зокрема, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Спір, який виник у цій справі розглядався судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що як підставу оскарження судових рішень, які зазначені у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, варто зауважити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Так, при вирішенні спору, який виник у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених зокрема у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року по справі №440/85/19, постанова Кабінету Міністрів України № 649 від 22 серпня 2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів» застосовується не до всіх судових рішень, за якими боржником є Пенсійний фонд України, а лише до рішень судів, за якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. Тобто до судових рішень, за якими на Пенсійний фонд покладено обов'язок нараховувати пенсійну виплату.
Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування у чому саме полягає неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які саме норми процесуального права порушенні, висновок Верховного Суду щодо питання застосування яких саме норм права та висновки про подібність правовідносин.
Скаржником не зазначено яку саме норму права суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував без урахування висновків, викладених у наведених ним постановах суду касаційної інстанції.
Для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати підстави касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відтак, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Отже, касаційна скарга за формою та змістом не відповідає положенню пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, позаяк не містить чітко зазначених підстав касаційного оскарження з відповідним обґрунтуванням.
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 330 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом зазначення обґрунтованих підстав касаційного оскарження судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року в адміністративній справі № 600/1941/22-а - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити, що невиконання в установлений судом строк вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді Л. В. Тацій
С. Г. Стеценко