м. Вінниця
24 березня 2023 р. Справа № 120/9632/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Вінницькій області у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оформлену листом №200-0208-8/80651 від 31.10.2022; зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути його (позивача) заяву про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є громадянином України, працював на різних роботах, коли існував СРСР був моряком і йому призначена пенсія в органах пенсійного фонду російської федерації. З початком війни російською федерацією від 24.02.2022, як зазначає позивач, він пенсію не отримує, оскільки були припинені всі виплати. Вказує, що оскільки працював і в Україні, має наявним трудовий стаж 17 років, сплачував всі належні податки, 14.10.2022 подав заяву до ГУ ПФУ у Вінницькій області, де просив призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак на таке звернення отримав відповідь №200-0208-8/80651 про те, що призначення пенсії згідно з законодавством України особам, які перебували на обліку в органах пенсійного фонду російської федерації, можливе за умови надання належним чином сформованої справи, отриманої в органах пенсійного фонду російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії з пенсійного фонду російської федерації У листі також зазначено, що надіслати запит щодо пенсійної справи до російської федерації. ГУ ПФУ у Вінницькій області немає можливості; виплату пенсії можливо здійснити після надходження пенсійної справи, за матеріалами якої буде визначено її розмір; подання запиту пенсійної справи може бути вирішено після припинення або скасування воєнного стану на території України з урахуванням можливостей поштового зв'язку.
З такою відмовою відповідача позивач не погоджується, вважає, що право пенсіонера на отримання пенсії не залежить від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання. Вказує, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці покладено обов'язок надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера
Ухвалою від 25.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
09.12.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_1 подав до Головного управління 14.10.2022 звернення (в якому вказано, що позивач є пенсіонером російської федерації), а не заяву відповідного зразка, що передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), про що листом відповідач надав роз'яснення по питанню, яке поставлене в зверненні. Відповідач вказав, що призначення пенсії згідно із законодавством України особам, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду російської федерації можливе за умови надання позивачем належним чином сформованої пенсійної справи, отриманої в органах Пенсійної справи російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації. Зазначив також, що виплату позивачеві пенсії за новим місцем проживання можливо здійснити після надходження пенсійної справи, за матеріалами якої буде визначено розмір пенсії згідно із законодавством України, та після припинення виплати пенсії за попереднім місцем перебування на обліку.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . 17.10.2003 позивачеві виповнилося 60 років.
14.10.2022 позивач подав заяву до ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якій просив призначити йому пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 31.10.222 №200-0208-8/80651 на вказану заяву позивача ГУ ПФУ у Вінницькій області з посиланням на ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), п. 4.12 Порядку № 22-1, Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", повідомило позивача, що надіслати запит пенсійної справи до російської федерації немає можливості. Також зазначило, що призначення пенсії згідно з законодавством України особам, які перебували на обліку в органах пенсійного фонду російської федерації можливе за умови надання позивачем належним чином сформованої справи, отриманої в органах пенсійного фонду російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії з пенсійного фонду російської федерації. У листі також зазначено, що виплату пенсії за новим місцем проживання можливо здійснити після надходження пенсійної справи, за матеріалами якої буде визначено розмір пенсії згідно із законодавством України. Вказано, що подання запиту пенсійної справи позивача може бути вирішено після припинення або скасування воєнного стану на території України з урахуванням можливостей поштового зв'язку.
Позивач, вважаючи таку відмову ГУ ПФУ у Вінницькій області протиправною, за захистом своїх права та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2009 № 1058-IV (далі також Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону України №1058-ІV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 26 Закону України №1058-ІV встановлені умови призначення пенсії за віком. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Частиною першої статті 4 Закону № 1058-IV окреслено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина друга статті 4 Закону № 1058-IV).
За унормуванням статті 7 Угоди від 14.01.1993 між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі .
Статтею 1 Угоди (учасником якої Україна була станом на дату звернення позивача із заявою від 14.10.2022 про призначення пенсії) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасників Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до положень статті 3 Угоди всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не здійснюються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав - учасників Угоди.
За змістом частини першої статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасників Угоди здійснюється за місцем проживання.
При переселенні пенсіонера в межах держав - учасників Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Розмір пенсії переглядається у відповідності до законодавства держави - учасника Угоди за новим місцем проживання з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди (стаття 7 Угоди).
Статтею 8 Угоди передбачено, що органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасниках Угоди, співпрацюють одне з одним в порядку, визначеному за угодою між їх центральними органами.
Приписами частини першої статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором (частина друга статті 10 Закону № 1058-IV).
У частині першій статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Пенсія відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Відповідно до абзацу другого пункту 1.1 розділу I "Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії" Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436.
За приписами п. 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Згідно з п. 2.1 розділу II "Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший" Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Пунктом 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 обумовлено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
За правилами пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що призначення пенсії згідно законодавством України особам, які перебували на обліку в органах пенсійного фонду російської федерації, можливе за умови надання належним чином сформованої справи, отриманої в органах пенсійного фонду російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії з пенсійного фонду російської федерації, суд зауважує, що приписи частини 1 статті 7 Угоди визначають, що при переселенні пенсіонера в межах держав - учасників Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.
Тобто, суд доходить висновку, що приписи Угоди, так і приписи чинного законодавства не містять вимог щодо документального підтвердження припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, як умови для призначення/поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.
Більш того, суд вказує, що на підставні Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022, листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ "Укрпошта" на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Відтак, оскільки сама умова щодо витребування пенсійної справи від уповноважених органів російської федерації встановлює для громадян України не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а також враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російської федерації, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію, що, в свою чергу, порушує їх гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.
Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові просить суд визнати протиправною відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ГУ ПФУ у Вінницькій області, оформлену листом №200-0208-8/80651 від 31.10.2022.
Водночас суд зазначає, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Суд враховує той факт, що відповідачем не приймалось жодного рішення щодо вирішення заяви позивача від 14.10.2022 про призначення йому пенсії, а надано лише лист-роз'яснення №200-0208-8/80651 від 31.10.2022, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття відповідного рішення при розгляді заяви позивача від 14.10.2022 про призначення йому пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відтак в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.10.222 про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у цьому рішенні та прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
При зверненні до суду з цією позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн. При цьому, оскільки позов містив одну вимогу немайнового характеру та похідну від неї вимогу зобов'язального характеру, що хоч і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Відтак, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області підлягає сума у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неприйняття відповідного рішення при розгляді заяви ОСОБА_1 від 14.10.2022 про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у цьому рішенні та прийняти відповідне рішення.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович