Справа № 464/4690/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/150/23 Доповідач: ОСОБА_2
23 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясениця-Замкова Старосамбірського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (одної) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу вирішено не обирати.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.
Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27.04.2020 у справі №463/1342/20, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 10 200 гривень з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 01.07.2020 рішення Личаківського районного суду м. Львова залишено без змін та цього ж дня воно набрало законної сили.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Однак, ОСОБА_7 достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 18.07.2020 близько 01:40 год., рухаючись поблизу будинку №6, що по вулиці Сихівська у м. Львові, керував транспортним засобом марки «Форд Сієра» із д.н.з. НОМЕР_1 та після чого, був зупинений працівниками управління патрульної поліції у Львівській області за порушення правил Дорожнього руху.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на невідповідність висновків суду, викладених в оскарженому вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, вказує на те, що ОСОБА_7 вини в інкримінованому йому правопорушенні не визнав, у суді зазначив, що даного злочину не вчиняв. На переконання сторони захисту, обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Водночас, рішення суду, яким ОСОБА_7 був позбавлений спеціального права ніяким чином не встановлювало заборону здійснювати ту чи іншу дію. 18 липня 2020 року ОСОБА_7 був зупинений працівниками поліції та мав би бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП. Посвідчення водія в останнього було вилучено працівниками поліції ще під час зупинки транспортного засобу під його керуванням 4 лютого 2020 року о 01 год. 49 хв. у м. Львові на перехресті вулиць Пасічна-Медової Печери. Таким чином, як зазначає апелянт, постанова суду про позбавлення особи права керування транспортними засобами виконується безпосередньо посадовими особами органів Національної поліції, а не особою, яка позбавлена такого права. Органами досудового розслідування не зазначено, які саме обов'язки покладено на ОСОБА_7 відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року.
Сторона захисту не погоджується з висновками місцевого суду про умисне невиконання обвинуваченим постанови суду, що набрала законної сили, оскільки ця постанова не містить даних про те, що ОСОБА_7 був зобов'язаний її виконувати шляхом утримання від керування транспортним засобом. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами не потребує виконання у вигляді вчинення особою будь-яких дій, а отже, особа вчинила нове адміністративне правопорушення. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 квітня 2020 року у справі №659/1012/18.
Як зазначає апелянт, фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право, в цьому випадку - посвідчення водія, що здійснюється посадовими особами органів Національної поліції. Таким чином, суб'єктом цього злочину може бути лише службова особа, яка, відповідно до повноважень, повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення, а саме - вилучити посвідчення водія, а невиконання судового рішення іншою, крім службової особи, особою може призвести до кримінальної або адміністративної відповідальності.
На переконання захисника, суд позбавив ОСОБА_7 законного права керувати транспортними засобами, а не заборонив керувати такими, тому останній не був зобов'язаний рішенням суду до вчинення таких дій. За таких обставин, вирок суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню, а останній має бути виправданий.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також письмові докази: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140070001175 від 18 липня 2020 року; інформацію про реєстрацію події за фактом зупинки працівниками поліції 18 липня 2020 року о 01:44 год. автомобіля «Форд Сієра», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 ; рапорт ОСОБА_13 , який о 01:40 год. 18 липня 2020 року на вул. Сихівській у м. Львові, під час патрулювання, здійснив зупинку автомобіля марки «Форд Сієра», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 ; копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не автоматичному режимі серії ЕАМ № 2838813 від 18 липня 2020 року; копію постанови
Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року, згідно з якою ОСОБА_7 у справі №463/1342/20 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, через що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік; копію постанови Львівського апеляційного суду від 1 липня 2020 року, відповідно до якої постанову Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року у справі № 463/1342/20 залишено без змін; листи департаменту поліції УПП у Львівській області № 12914/41/12-2020 від 31 липня 2020 року та № 13625/41/12/01-2020 від 12 серпня 2020 року, з яких слідує, що посвідчення водія НОМЕР_2 від 18 січня 2017 року вилучено працівниками патрульної поліції при складенні протоколу про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП від 4 лютого 2020 року, та скеровано в Територіальний сервісний центр 4641 регіонального сервісного центру МВС у Львівській області на виконання постанови Личаківського районного суду м. Львова; відеозапис із нагрудних камер відеоспостереження патрульних поліцейських, знятий 18 липня 2020 року за адресою м. Львів, вул. Сихівська, 6 та протокол огляду предмету від 24 липня 2020 року, згідно з якими працівниками поліції зупинено автомобіль червоного кольору під керуванням ОСОБА_7 за порушення ПДР, зокрема не ввімкнення світлового показнику повороту. При перевірці документів водія, ОСОБА_7 сказав працівникам патрульної поліції, що посвідчення водія він не має, таке в нього вилучено, оскільки постановою суду його позбавлено права керування транспортним засобом. Зазначені показання свідків та письмові докази детально описані у вироку місцевого суду.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 382 КК України, як вчинення умисного невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
На переконання колегії суддів, твердження сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, є безпідставними.
Так, частиною 1 ст. 2 КК визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.
Обов'язковими елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єктивна сторона злочину та суб'єкт злочину.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є кримінальним правопорушенням.
ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у тому, що він керував транспортним засобом без посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка набрала законної сили, і оскаржувалась ним у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_7 був ознайомлений з вказаною постановою суду, не виконав її, що було кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 382 КК.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, полягає в умисному невиконанні судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування. Об'єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення також проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.
Згідно з доктриною кримінального права, суб'єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб'єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.
Суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Таким чином, на переконання колегії суддів, ОСОБА_7 як особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, зобов'язаний був утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 8 лютого 2023 року у справі №464/4690/20.
Водночас, безпідставними є покликання сторони захисту як на підставу відсутності у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2020 року у справі №659/1012/18.
У зазначеній постанові, зокрема, Суд дійшов висновку, що умовами кримінальної відповідальності за будь-яку суспільно-небезпечну поведінку, зокрема і за невиконання судового рішення за ч. 1 ст. 382 КК, є встановлена і доведена наявність у особи обов'язку вчинити певні дії (виконати судове рішення), а також реальна можливість виконати покладений на неї обов'язок. Встановлення підстави кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення обов'язково передбачає з'ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Проте, у разі встановлення відсутності самого обов'язку вчиняти певні дії (утримуватись від їх вчинення) питання про наявність реальної можливості їх вчинити вирішувати немає сенсу, оскільки дослідження такої можливості в цьому разі перебуває поза межами доказування в кримінальному провадженні.
Втім, у справі №659/1012/18, на рішення за результатами розгляду якої покликається апелянт, йдеться про невиконання судового рішення у цивільній справі №659/630/15-ц про стягнення коштів за договором споживчого кредиту. З огляду на те, що спосіб виконання такого рішення, згідно із Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Законом України «Про виконавче провадження» покладено на спеціально створені в Україні органи державної виконавчої служби (приватних виконавців), Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність притягнення до кримінальної відповідальності особи за невиконання такого рішення.
Що стосується невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, то санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає покарання у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, законодавець диференціював відповідальність за вказаною статтею щодо водіїв та інших осіб.
Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу, одним з яких є обов'язок мати при собі посвідчення водія.
Водночас, відповідно до ст. 15 зазначеного Закону забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Як установлено колегією суддів, ОСОБА_7 18 січня 2017 року отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а, отже, набув спеціального права керування транспортними засобами у встановленому законом порядку.
Визначена нормами КК та КУпАП правова процедура передбачає порядок позбавлення водія набутого ним спеціального права керування транспортними засобами за певних умов, а саме: у випадку вчинення окремих злочинів та адміністративних правопорушень, серед яких є і порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 130 КУпАП.
Згідно з постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду м. Львова від 1 липня 2020 року, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік (а.с. 65-70).
Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 317-1 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Як слідує з листа начальника Департаменту патрульної поліції у Львівській області Управління патрульної поліції ОСОБА_14 за від 12.08.2020 №13625/41/12/01-2020, посвідчення водія НОМЕР_2 , видане ОСОБА_7 18 січня 2017 року, скеровано в Територіальний сервісний центр 4641 регіонального сервісного центру МВС у Львівській області за вихідним №13447/41/12/01-2020 від 10 серпня 2020 року на підставі постанови Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 1 липня 2020 року у справі №463/1342/20 (а.с. 74).
Таким чином, посадові особи органів Національної поліції виконали покладений на них ст. 317 КУпАП обов'язок: вилучили у ОСОБА_7 посвідчення водія та скерували це посвідчення за належністю.
Подальші обов'язки щодо виконання зазначеної постанови покладені виключно на водія, котрий позбавлений спеціального права керування транспортними засобами, тобто на ОСОБА_7 , оскільки саме від його поведінки залежало належне виконання цього рішення суду. Що стосується посадових осіб органів Національної поліції, то такі, після виконання вимог ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, можуть лише здійснювати контроль за виконанням постанови суду особою, щодо якої така постанова винесена, та, у випадку для цього підстав, притягати таку особу до адміністративної відповідальності.
Наведене у своїй сукупності свідчить про те, що обставини справи №659/1012/18 та обставини справи, яка переглядається колегією суддів, є різними за змістом, рішення, які стали підставою для інкримінування дій осіб за ч. 1 ст. 382 КК України стосуються різних правовідносин. Крім цього, чинне законодавство передбачає різний порядок виконання рішення суду у цивільній справі та постанови суду у справі про адміністративне правопорушення. Відтак правова позиція, викладена Верховним Судом у справі №659/1012/18 не підлягає застосуванню у цьому провадженні.
При цьому безпідставними є твердження апелянта про те, що «сам по собі факт керування ОСОБА_7 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, яка не містить вимоги зобов'язального чи заборонного характеру, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення», оскільки призначене судом адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, обмежує таке право особи на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові у справі №464/4690/20 від 8 лютого 2023 року, у випадку застосування такого виду стягнення суд не повинен у своєму рішенні додатково конкретизувати, що йдеться саме про заборону керувати транспортними засобами певним суб'єктом, адже очевидним є той факт, що таке право є спеціальним і його отримання потребує проходження особливої процедури, внаслідок якої і отримується право на керування транспортними засобами. Саме тому назва адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у своєму змісті абсолютно чітко передбачає заборону особі здійснювати таке керування на визначений судом строк. При цьому зміст покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зокрема, і позбавленні права керувати транспортними засобами полягає у забороні особі реалізовувати певне право або здійснювати певну діяльність.
Доводи сторони захисту про те, що керування ОСОБА_7 транспортним засобом, який не мав при собі посвідчення водія, будучи позбавленим права керування транспортним засобом, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність
За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» заборонено керування транспортними засобами особам, до яких застосовано, зокрема, адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення.
Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов'язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.
Як установлено у ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
За матеріалами провадження, ОСОБА_7 систематично порушував Правила дорожнього руху, за що притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. 4 ст. 126 КУпАП (постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 12 квітня 2020 року, 16 квітня 2020 року, 26 квітня 2020 року, та від 5 травня 2020 року, 6 травня 2020 року відповідно) 18 липня 2020 року без посвідчення водія керував транспортним засобом марки «Форд Сієра» із н.з. НОМЕР_1 . Цього ж дня був зупинений працівниками управління патрульної поліції у Львівській області за порушення Правил дорожнього руху, зокрема за ч. 2 ст. 122 КУпАП «Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди».
Така систематичність порушень ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, на думку колегії суддів апеляційного суду, свідчить про ухилення останнього від виконання судового рішення, що є однією з форм невиконання судового рішення, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України.
За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи сторони захисту в ході розгляду справи апеляційним судом свого підтвердження не знайшли.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судового рішення щодо ОСОБА_7 , судом першої інстанції у кримінальному провадженні допущено не було.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4