Справа №:755/20288/21
"27" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності, суд, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду та відповідно до позовних вимог просив суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з жовтня 2002 р. по 14 лютого 2004 р.;
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнати за ним право власності на частини спірної квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що з жовтня з 2002 року він перебував в фактичних шлюбних стосунках з відповідачем ОСОБА_5 та 14 лютого 2004 року офіційно уклав шлюб з останньою.
За час перебування у фактичних шлюбних стосунках з 22.12. 2003 р. була придбана спірна квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі - продажу 22.12.2003 р., право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5 .
Вказана квартира була придбана у кредит, що підтверджується випискою з банку АТ «Правекс Банк», а саме те, що 19.12.2003 р. між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, також частину коштів на придбання спірної квартири позивач взяв у борг у свого знайомого.
За твердженням позивача він виступав поручителем по вказаним кредитним зобов'язанням та взяв на себе тягар щодо погашення кредиту та взятих на себе зобов'язаннях по договору позики, так - як відповідач на той час була вже вагітна та була на забезпечені позивача.
14.02.2004 р. між позивачем та відповідачем було укладено шлюб та відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2018 р. шлюб між сторонами було розірвано.
На підставі викладеного позивач вважає, що вказана спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана під час перебування позивача у фактичних шлюбних стосунках та йому повинна належати частина спірного майна.
Свої вимог позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст. 60, 61, 69, 70,71,74 СК України та ст. 58 Конституції України.
За твердженням позивача він не міг оформити на себе право власності на спірну квартиру, а також укласти кредитний договір, так як на той час не мав громадянства України.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з обставин викладених в позовній заяві та просили його задовольнити в повному обсязі, наполягаючи на тому, що спірне майно було придбано під час перебування позивача та відповідача у фактичних шлюбних стосунках та є спільною сумісною власністю та внаслідок поділу майна подружжя позивачу повинно належати на праві власності частина спірної квартири, крім того весь тягар щодо придбання спірної квартири на себе взяв позивач по справі.
Відповідач та його представник в судове засіданні не з'явилися, але відповідач надала до суду відзив на позовну заяву в якому заперечувала щодо задоволення позову в якому заперечувала факт перебування у фактичних шлюбних стосунках з позивачем до 14.02.2004 р., зазначаючи при цьому, що спірна квартира фактично була придбана за її кошти та кошти її родини.
Також при ухваленні рішення просить застосувати строки позовної давності.
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як убачається з матеріалів справи 14 лютого 2004 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб.
22.12. 2003 р. за відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири .
Як убачається з копії виписки наданої АТ «Правекс Банк» між відповідачем та фінансовою установою існували договірні стосунки ( кредитний договір) з 19.12.2003 р. по 21.07.2006 р.
Відповідно до рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 14.12.2018 р. шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 , було розірвано.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Частиною 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами 1, 2 ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Стаття 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Вказана норма вступила в законну силу 1.01.2004 р.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 вересня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що
підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не
можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення
в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася
внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п.20 зазначеної Постанови ПВСУ слідує, що При застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
На момент виникнення цивільно - правових стосунків до 1.01.2004 р. між позивачем та відповідачем повинні регулюватися вимогами Кодексом про шлюб та сім'ю України та відповідно до ч.1,2 ст.6 даного Кодексу слідує, що правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні
здійснюється тільки державою.
Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах
реєстрації актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так
само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є
особистою справою громадян.
Частиною 3 статті 13 даного Кодексу визначено, що час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів
громадянського стану.
Тобто як убачається з матеріалів справи, що спірна квартира була придбана 22.12.2002 р. тобто коли сімейні правовідносини регулювалися вимогами Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Статтею 22 КЗпШС визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,
користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,
якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,
доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного
заробітку.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З врахуванням наданих до суду позивачем доказів, пояснень свідків, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову, а саме встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період часу з 1 січня 2004 р. по 14 лютого 2004 р.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані сторонами докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.
Питання, щодо стягнення судових витрат в межах даної цивільної справи буде вирішено у відповідності до ст. ст. 139, 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 267 ЦК України, ст.ст. 9,3,13, 22 КЗпШС України ст. 60,61, 69,70-74 СК України, ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України,
Встановити факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року по 14 лютого 2004 р.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне текст судового рішення складено 27 березня 2023 р.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Суддя: