Справа № 520/6165/23
Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, м-н Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
про відмову у відкритті провадження
27 березня 2023 р. м. Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляда Ю.С. про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляда Ю.С., в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області щодо несвоєчасного розгляду заяви від 03.02.2022 р. про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , 1934 року народження, що подана спадкоємцем, ОСОБА_1 та несвоєчасного прийняття рішення за результатами її розгляду;
- стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 129047,31 грн., набуті нею у порядку спадкування за законом після смерті своєї бабці, ОСОБА_2 , 1934 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецька область однією грошовою сумою.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 170 КАС України, суд вважає, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Положенням частини 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи, суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що 03.02.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, із заявою про виплату недоотриманої пенсії в сумі 129047,31 грн., яка входить до складу спадщини її померлої бабці пенсіонерки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 27.08.2021 року Індустріально-Немишлянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Також, 31.01.2023 року адвокатом Кравцовим І.В. надіслано адвокатський запит до Головного Пенсійного фонду України в Харківській області з проханням повідомити причини невиплати ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої пенсії після смерті бабусі, ОСОБА_2 , розмірі 129047,31 грн.
01.02.2023 року Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області надало інформацію про те, що виплата недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера буде проведена згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав їх свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взятті на облік ВПО і зареєструвати місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою КМУ від 10.11.2021 року № 1165, за наявності відповідного фінансування.
В позовній заяві зазначено що наразі на банківський рахунок позивача вищевказані кошти не надходили.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що предметом позову у даній справі є майнова вимога позивача щодо стягнення недоотриманої пенсії померлої бабусі у порядку спадкування.
Нормами статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Нормами статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 9 липня 2003 року, встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Суд зауважує, що норма статті 46 зазначеного Закону, не конкурує зі змістом статей 1218, 1247 ЦК України, оскільки, лише підтверджує можливість їх отримання. При цьому, отримання цих коштів повинно відбуватися за вимогами Спадкового права, зі встановленням всього кола спадкоємців, строків прийняття спадщини, що можливо тільки у порядку цивільного судочинства.
Тобто, майно, яке залишилося після смерті особи, є спадковим майном, а його отримання носить приватноправовий характер та є основною вимогою у даному спорі.
Частиною 3 статті 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Також, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Суд наголошує, що у цій справі предметом позову є майнова вимога позивача стягнути грошові кошти у порядку спадкування рухомого майна. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Дана правова позиція узгоджується з висновками Великої палати Верховного суду у постанові по справі № 286/3516/16-ц від 27 березня 2019 року. Також, правова позиція суду у даній справі узгоджується із правовою позицією Першого апеляційного адміністративного суду в ухвалі від 09 квітня 2019 року по справі № 200/284/19-а.
Крім того, висновки суду щодо розгляду даної справи за правилами цивільного судочинства також підтверджено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.12.2018 року по справі № 743/1218/17 (провадження № 61-30429св18), яка розглядалася за правилами ЦПК та в якій зазначено, що право позивача на визначену Законом виплату недоотриманої її спадкодавцем пенсії, спадщину на яку вона оформила у встановленому законом порядку, підлягає реалізації і захисту.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, вказаний спір не є публічно-правовим, не належить до юрисдикції адміністративних судів та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, за таких обставин, у відкритті провадження по даній адміністративній справі слід відмовити.
Окремо суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ст. ст. 5, 170, 241, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляда Ю.С. про визнання дій протиправним та стягнення заборгованості, відшкодування шкоди.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.В.Шевченко