Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
27.03.2023 р. справа №520/2186/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та спонукання до видачі довідки, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка полягає у не підготовці та не поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня календарного року, відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262- XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу га деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704; 2) зобов'язання Адміністрації Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фону України в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року із визначенням в довідці видів грошового забезпечення, з застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не одержує пенсію у належному розмірі.
Відповідач із поданим позовом не погодився, де наполягав на відсутності підстав для перерахунку пенсії та наголошував на правильному обчисленні розміру пенсії та виплаті пенсії у повному обсязі.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», обліковується у якості пенсіонера по лінії Державної прикордонної служби України, 24.12.2022 р. звернувся до відповідача з приводу видачі довідки про грошове забезпечення військовослужбовця станом на 29.01.2020 р. у цілях подальшого перерахунку розміру вже призначеної пенсії з 01.02.2020р.
За цим зверненням органом публічної адміністрації було вчинено відмову, оформлену листом від 31.10.2022р. №11-Г/12484-628.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу видачі довідки про грошове забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).
Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника та запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).
Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).
Положення ч.18 ст.43 Закону України №2662-ХІІ цього правила не змінюють, адже присвячені регламентуванню випадку, коли з події призначення пенсії вперше та обчислення розміру вперше призначеної пенсії і до події виплати вперше призначеної пенсії настала подія збільшення поточної винагороди за службу відносно іншого діючого публічного службовця, на що однозначно показує застосування законодавцем ознаки - "невідкладно", котра взагалі не використовується у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону України №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону України №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.
Відтак, суд не знаходить підстав для поєднання цих процедур за будь-якими компонентами (за винятком визначення загальної структури грошового забезпечення), адже протилежне з невідворотною неминучістю призводить до появи віртуального показника грошового забезпечення - неіснуючої поточної винагороди за службу діючого публічного службовця, який фізично у дійсності не одержується жодним із діючих публічних службовців (військовослужбовцем) і арифметично складається із платежів з винагороди за службу, отриманих у минулому самим заявником - військовослужбовцем у відставці (тобто власної винагороди за службу) та поточних платежів з винагороди за службу, котрі наразі отримуються діючим військовослужбовцем (тобто винагороди за службу третьої сторонньої особи).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.63 Закону України №2662-ХІІ питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) було передано законодавцем у відання Уряду України і реалізовано останнім у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
Згідно з п.1 Порядку №45 перерахунок пенсій проводиться у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Отже, приводом для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій службовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб'єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Таке тлумачення змісту правової підстави для обчислення нового розміру раніше вже призначеної у порядку Закону України №2262-ХІІ пенсії цілком корелюється із правовим висновком п.31 постанови Верховного Суду від 28.11.2022р. по справі №820/3451/18.
Стосовно дії у часі норм постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та норм постанови КМУ від 21.02.2018р. №103
З 01.01.2008р. структура грошового забезпечення військовослужбовців, а також розміри її складових були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704 (далі за текстом - Постанова КМУ №704), яка остаточно набрала чинності з 01.03.2018р.
На відносини за участю заявника поширюється дія саме положень постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
З 01.03.2018р. діючі військовослужбовці почали отримувати винагороду за службу у підвищених розмірах, а тому саме з 01.03.2018р. громадянин-пенсіонер з категорії військовослужбовець у відставці набув суб'єктивне право на перерахунок розміру раніше призначеної пенсії з урахуванням приписів Порядку №45 та постанови КМУ №704.
Проте, 21.02.2018р. КМУ було прийнято постанову №103 (далі - Постанова КМУ №103), п.п.1 і 2 якою установлено правило перерахунку пенсії виходячи з таких складових як: оклад за посадою, оклад за військовим (спеціальним) званням, відсоткова надбавка за вислугу років, а датою перерахунку було визначено - 01.01.2018р.
Тобто положеннями п.п. 1 і 2 Постанови КМУ №103 виключно у відносинах пенсійного забезпечення приписам Постанови КМУ №704 була надана ретроспективна дія у часі з 01.01.2018р.
Одночасно Постановою КМУ №103 були внесені зміни і до п.5 Порядку №45, унаслідок чого під час перерахунку пенсій з 01.01.2018р. мали використовуватись такі види грошового забезпечення, як: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років (тобто було запроваджено обмеження розрахункової бази для обчислення нового розміру пенсії у зв'язку із збільшенням поточної винагороди діючому військовослужбовцю).
За правилами ч.2 ст.265 та ч.1 ст.325 КАС України пункти 1 і 2 Постанови КМУ №103 діяли у період часу з 28.02.2018р. та до 05.03.2019р. (як до моменту набрання законної сили судовими рішеннями по справі №826/3858/18) і були обов'язковими до виконання усіма суб'єктами права як чинне рішення Уряду України нормативного характеру.
Таким чином, з 05.03.2019р. (як із календарної дати - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18) відпали підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із ст.43 Закону України №2262-ХІІ, з урахуванням лише розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років без взяття до обрахунку додаткових видів грошового забезпечення.
Стосовно розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, який повинен використовуватись при обчисленні грошового забезпечення діючого військовослужбовця Державної прикордонної служби України та під час виготовлення (видачі) довідки для перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії громадянину - пенсіонеру по лінії Державної прикордонної служби України
Суд зважає, що суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем органів системи Служби безпеки України винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.).
Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).
Згідно з п.10 постанови КМУ №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018р.
При цьому, п.4 постанови КМУ №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ №704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.
Водночас із цим, унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020р. за правилами п.4 постанови КМУ №704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас із цим, з 29.01.2020р. була відновлені дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Суд зважає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. також було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у - "2.102,00грн."
Отже, стосовно календарної дати 29.01.2020р. заявник має право, котре підлягає захисту, оскільки з 29.01.2020р. з викладених вище міркувань обчислення поточного грошового забезпечення діючого військовослужбовця, а відтак, і грошового забезпечення як базової розрахункової величини для перерахунку розміру раніше призначених пенсій у порядку Закону України із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн."
При цьому, вимога заявника про спонукання владного суб'єкта до використання відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 є одночасно і безпідставною, і передчасною, позаяк зі змісту позову вбачається відсутність спору з даного питання і матеріали справи не містять об'єктивних даних про намір владного суб'єкта у майбутньому вдатись до порушення прав заявника у цьому питанні.
Захист праву заявника за цим епізодом належить надати у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
Стосовно форми управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень була вчинена саме відмова, втілена у офіційному письмовому документі, що виключає кваліфікацію такої поведінки у якості бездіяльності.
Тому за цим епізодом позов підлягає відхиленню.
Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.72-77, 90, 210 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині виготовлення відносно заявника і направлення до пенсійного органу довідки про грошове забезпечення військовослужбовця станом на 29.01.2020р.
Тому суду належить застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позову, надати праву заявника захист у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України, оформлену листом від 11.01.2023р. №11/Г-12484-628.
Зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення військовослужбовця станом на 29.01.2020р. за штатною військовою посадою, звідки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2018р. №103 із відображенням відомостей про розміри реально виплачених основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко