Справа № 500/429/23
27 березня 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про зобов'язання вчинити дії, -
13 лютого 2023 року ОСОБА_1 /далі - позивач/, через представника - адвоката Юзьвака Ігоря Ярославовича /далі - представник позивача/, в інтересах ОСОБА_2 , звернувся в Тернопільський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради /далі - відповідач, Управління соціальної політики ТМР/, в якій просив суд:
«Зобов'язати Управління соціальної політики Тернопільської міської ради нарахувати та виплачувати державну соціальну допомогу як дитині з інвалідністю до 18 років ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч.3 ст.46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік»;
Зобов'язати Управління соціальної політики Тернопільської міської ради нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років, як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років, як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за дитиною з інвалідністю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч.3 ст.46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік»;
Зобов'язати Управління соціальної політики Тернопільської міської ради донарахувати та виплатити державну соціальну допомогу як дитині з інвалідністю до 18 років ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 16.08.2022;
Зобов'язати Управління соціальної політики Тернопільської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років як працездатній особі починаючи з 16.08.2022».
Доводи сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що під час призначення та виплати соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та надбавки на догляд у відповідних розмірах Управління соціальної політики Тернопільської міської ради керувалось нормами статей 2 та 3 Закону України від 16.11.2000 № 2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» /далі - Закон № 2109-ІІІ/.
Втім, статтею 46 Конституції України, крім іншого, передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий прожиткового мінімуму.
Таким чином, на переконання виплата «соціальної допомоги на дитину з інвалідністю» та «надбавка на догляд за особою з інвалідністю», є двома юридично самостійними видами державних соціальних допомог, що підлягають призначенню та виплаті в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, кожна окремо.
Отож, здійснюючи виплату допомогу на дитину з інвалідністю в розмірі 1465,10 грн та надбавки на догляд в розмірі 1416,50 грн, тобто в розмірах, що є нижчими відповідних розмірів прожиткових мінімумів, які встановлені законом на відповідний рік, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради діяло протиправно (а.с.1-3).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Доводи Управління соціальної політики ТМР засновані на тому, що статтею 2 Закону № 2109-ІІІ, передбачено розмір державної соціальної допомог на дітей з інвалідністю в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність. Тож, станом на 01.12.2022, розмір державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю становить 1465,10 грн (2093 (розмір прожиткового мінімуму станом на 01.12.2022)*0,7=1465,1), що відповідає приписам статті 2 Закону № 2109-ІІІ.
Крім цього, стаття 3 Закону № 2109-ІІІ, визначає, що надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю з 6 до 18 років становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. Відтак, станом 01.12.2022, розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю становив 1416,50 грн (2833(розмір прожиткового мінімуму станом на 01.12.2022)*0,5=1416,5).
Отже, працівникам Управління соціальної політики ТМР призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства на підставі та у спосіб, що передбачені Законом № 2109-ІІІ (а.с.19-21).
Процесуальні дії (рішення) у справі, заяви та клопотання сторін.
13.02.2023 позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи № 500/429/23 між суддями, визначено головуючого суддю у справі, Баб'юка П.М. (а.с.15).
Ухвалою суду від 15.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (а.с.16).
01.03.2023 Управлінням соціальної політики ТМР подано відзив на позовну заяву (а.с.19-21).
Обставини встановлені судом.
Відповідно до свідоцтва про народження від 07.06.2016 серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 (а.с.4).
Рішенням Управління соціальної політики ТМР від 14.10.2022, на підставі заяви ОСОБА_1 , призначено державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства та надбавку на догляд (а.с.7).
Довідкою Управління соціальної політики ТМР від 22.11.2022 № 3302, підтверджується, що ОСОБА_1 одержує державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю та надбавку на догляд з 16.08.2022 по 30.05.2034, в розмірі 1418,90 грн та надбавку на догляд у розмірі 1372,00 грн (а.с.6).
Крім того, факт встановлення державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період з 16.08.2022 по 30.05.2034 підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Управлінням соціальної політики ТМР (а.с.5).
12.12.2022 ОСОБА_1 звернувся із клопотанням на адресу Управління соціальної політики ТМР, в якій вказав, з 16.08.2022 офіційно здійснює догляд за дитиною, ОСОБА_2 та відповідно до Закону України «Про державну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та отримує соціальні виплати у розмірах 1372 грн та 1418,10 грн, відповідно. З огляду на те, що частиною 3 статті 46 Конституції України, передбачено, що соціальні виплати не можуть меншими за прожитковий мінімум, просив здійснити перерахунок отримуваних ним та його сином, ОСОБА_2 , соціальних виплат, а в подальшому нараховувати виплати в розмірі не нижчому за прожитковий мінімум (а.с.9).
У листі Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 29.12.2022 № 31915-Ф/2022 вказано, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у УСП ТМР, як отримувач державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю з надбавкою на догляд ОСОБА_2 . Допомогу призначено з 16.08.2022 по 30.05.2034. Станом на 01.12.2022 розмір допомоги з надбавкою на догляд становить 2881,60 грн.
Сума призначеної допомоги складається із основного розміру допомоги на дитину з інвалідністю, що з 01.12.2022 становить 1465,10 грн та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, що становить 1416,50 грн.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особа з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», розмір державної соціальної допомоги на дітей віком до 18 років становить 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Станом на 01.12.2022 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить 2093,10 грн.
Розмір державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю становить 2093*70%=1465,10 грн.
Відповідно до статті 3 даного Закону надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком від 6 до 18 років встановлюється в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.
Станом на 01.12.2022 прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 2833 грн. Розмір надбавки на догляд на дітей з інвалідністю від 6 до 18 років становить 2833*50=1416,50 грн (а.с.10).
Не погоджуючись із таким рішенням Управління соціальної політики ТМР позивач звернувся із даним позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин.
Із встановлених обставин вбачається, що сторони вкладають різний правовий зміст в поняття «державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю», яка виплачується відповідно до Закону № 2109-ІІІ.
Так, на переконання позивача (представника позивача) держава соціальна допомога з дітям з інвалідністю та надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю з 6 до 18 років, є юридично самостійними видами соціальної допомоги, що нараховуються та виплачуються в розмірі не нижче прожиткового мінімуму.
У той же час, Управління соціальної політики ТМР не ставить під сумнів право позивача на отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, про те наголошує, що державне соціальна допомога дітям з інвалідністю призначається за фактом встановлення інвалідності дитині в установленому порядку. Розмір такої допомоги, визначається у відсотковому відношенні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В той же час, особі, яка здійснює догляд за дитиною встановлюється надбавка на догляд з дитиною з інвалідністю від 6 до 18 років, що не вважається самостійним видом соціальної допомоги. Надбавка на догляд установлюється у відсотковому відношенні від прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. Відтак, розмір державної соціальної допомоги, яку отримує позивач разом із надбавкою на догляд повинні становити не менше за розмір прожиткового мінімуму встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а тому підстави для встановлення йому щомісячної доплати в сумі, якої не вистачає до розміру такого прожиткового мінімуму відсутні.
Норми права, які застосовуються до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України, визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон № 2109-ІІІ, відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.
Статтею 1 Закону № 2109-ІІІ, визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно з цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 2 Закону № 2109-ІІІ, державна соціальна допомога призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Абзацом 3 частини 4 статті 3 Закону № 2109-ІІІ, передбачено, що надбавка на догляд за іншою дитиною з інвалідністю встановлюється в розмірі, крім іншого, на дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.
Згідно із статтею 4 Закону № 2109-ІІІ, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.
Закон України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» /далі - Закон № 966-XIV/, відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Стаття 1 Закону № 966-XIV, передбачає, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до статті 2 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Згідно із частиною 3 статті 4 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відповідно до статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» /далі - Закон № 1928-ІХ/, установлено на 2022 рік прожитковий мінімум:
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2109-ІІІ, постановою КМУ від 03.02.2021 № 79 «Деякі питання призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», затверджена Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю дитинства та дітям з інвалідністю /далі - Порядок № 79/.
Пунктом 1 Порядку № 79, визначено, що Порядок відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" визначає умови призначення і виплати, перелік документів, необхідних для призначення: державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства або дітям з інвалідністю віком до 18 років (далі - державна соціальна допомога); надбавок на догляд за особами з інвалідністю з дитинства або дітьми з інвалідністю віком до 18 років (далі - надбавка на догляд).
Пунктом 5 Порядку № 79, визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства та діти з інвалідністю віком до 18 років. До державної соціальної допомоги призначається також надбавка на догляд за дітьми з інвалідністю віком до 18 років.
Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновлювачів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (крім заочної форми здобуття освіти), не проходять військову службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років.
Пунктом 9 Порядком № 79, передбачено, що державна соціальна допомога (в тому числі надбавка на догляд) призначається з дня звернення за їх призначенням, якщо протягом трьох місяців подано всі необхідні документи. Якщо до заяви подано документи не в повному обсязі, орган соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняття відповідних документів із зазначенням дати їх прийняття, а також про документи, які у тримісячний строк необхідно подати (повідомлення видається/надсилається йому у паперовій або електронній формі (за наявності електронної адреси). Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) вважається день прийняття заяви з документами. Якщо заява з документами надсилається засобами поштового зв'язку, то днем звернення за державною соціальною допомогою (у тому числі надбавкою на догляд) вважається дата, зазначена на відбитку календарного штемпеля. Заява розглядається не пізніше ніж через 10 днів після її надходження з документами.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 79, розмір державної соціальної допомоги призначається відповідно до прожиткового мінімуму, що визначається згідно із законом. Державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю віком до 18 років, призначається в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір надбавки на догляд на іншу дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років, призначається в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.
У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму перерахунок державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) проводиться органами соціального захисту населення без подання заяви особою з інвалідністю з дитинства чи законним представником особи з інвалідністю з дитинства, визнаної недієздатною, та дитини з інвалідністю віком до 18 років, яка отримує державну соціальну допомогу (далі - отримувач).
Державна соціальна допомога та надбавка на догляд призначаються в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.
Якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
У разі коли щомісячний розмір державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд особам з інвалідністю з дитинства I групи, віднесених до підгрупи А, не досягає розміру державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, що виплачується на дітей з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років, призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Мотивована оцінка суду.
Позивач звертаючись до суду покликається на невідповідність дії та рішень Управління соціальної політики ТМР статті 46 Конституції України, в частині виплати державної соціальної допомоги та надбавки на догляд, передбачених Законом № 2109-ІІІ, в розмірі нижче прожиткового мінімуму. На переконання позивача такі дії Управління соціальної політики ТМР призводять порушення до конституційних прав позивача на отримання соціальної допомоги у розмірі не нижче прожиткового мінімуму, який встановлений на відповідний рік.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно з Конституцією України « … громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом»; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини перша, третя статті 46); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48); виключно закони України визначають, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92).
Так, Конституційний Суд України, утверджуючи засадничий конституційний принцип соціальної держави, зазначав, що:
- „ у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини (друге речення абзацу першого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018);
- «принцип соціальної держави (стаття 1 Конституції України) втілено у приписах частини четвертої статті 13 Основного Закону України („держава забезпечує соціальну спрямованість економіки) та в його приписах, що гарантують соціальні права людини, зокрема право на соціальний захист (частина перша статті 46)» [абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022].
У соціальній державі людська гідність є стрижнем формування державою соціальної політики, яка має здійснюватися задля убезпечення людини від бідності та гарантування їй у зв'язку з цим базового соціального захисту, мінімальним стандартом якого є прожитковий мінімум, що має реально забезпечувати людині достатній і гідний рівень життя.
Конституційний Суд України наголошував, що „обов'язковою складовою людської гідності є доступ людини до мінімальних соціальних благ, здатних забезпечити їй достатній і гідний життєвий рівень. Верховна Рада України, формуючи соціальну політику держави, повинна гарантувати ефективну реалізацію права на повагу до людської гідності, зокрема, шляхом забезпечення пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги для осіб, які потребують соціального захисту (друге, третє речення абзацу четвертого пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018); „людську гідність необхідно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, і як конституційну цінність, яка наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав44 (перше речення абзацу шостого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
З огляду на наведене Конституційний Суд України вважає, що відповідно до приписів статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у їх взаємозв'язку соціальна держава відповідальна за захист людської гідності, забезпечення достатнього і гідного рівня життя людини та задля цього зобов'язана створювати належні та дієві національні юридичні механізми реалізації конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень для неї і її сім'ї, зокрема, гарантувати в повному обсязі на законодавчому рівні прожитковий мінімум як мінімальний стандарт базового соціального захисту людини від бідності, який є непорушним і належить до складників сутнісного змісту вказаних конституційних прав у соціальній державі, оскільки спрямований на задоволення ключових потреб людини для гідного і достатнього рівня її життя. Людську гідність буде заперечено, якщо держава не забезпечить людині принаймні мінімальних соціальних вигод.
Конституційний Суд України спираючись на приписи актів міжнародного права, зазначає, що в соціальній державі соціальне забезпечення людини має запобігати її бідності та соціальній ізоляції, гарантувати гідне існування людини, принаймні рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, що охоплює забезпечення її ключових потреб у соціальному середовищі (позиція, викладена в пунктах 2.1-2.3 Рішення Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року №3-р(ІІ)/23 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзаців четвертого, п'ятого частини другої статті 70 Закону України „Про виконавче провадження44, абзаців третього, четвертого частини другої статті 50 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (щодо гарантованості пенсії, що є основним джерелом існування, не нижче прожиткового мінімуму)).
У контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що Верховною Радою України прийнято Закон України «Про державну соціальну допомогу особа з інвадністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Положеннями Закону № 2109-ІІІ на законодавчому рівні гарантовано особі отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю. З метою реалізації положень даного Закону, Урядом 03.02.2021 прийнято постанову, якою затверджено Порядок № 79. Даний Порядок набрав чинності 09.02.2021.
Тож, після 09.02.2021 порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, здійснюється з дотриманням вимог Закону № 2109-ІІІ та Порядку № 79.
Суд звертає увагу на те, що в статтях 2 та 3 Закону № 2109-ІІІІ не розкрито в повному обсязі питання правової природи виплат «державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю».
Матеріалами справи підтверджується, що позивач одержує державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю та надбавку на догляд, у зв'язку із інвалідністю сина, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.5-7).
Відповідачем беззастережно визнаються дані обставини. Більше того, Управління соціальної політики ТМР підтверджує таке право позивача шляхом прийняття відповідних владно-управлінських рішень на виконання вимог Закону № 2109-ІІІ та Порядку № 79.
Призначаючи названу допомогу, відповідач виходив із системного застосування низки нормативно-правових актів.
У статті 7 Закону № 1928-ІХ, визначено, на 2022 рік установлено наступний розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
У той же час, абзацом 5 частини 1 статті 2 Закону № 2109-ІІІ, передбачено, що розмір державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю від 6 до 18 років, становить 70 відсотків прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, зокрема: (2093*70%):100=1465,10 грн.
Разом з тим, у статті 3 Закону № 2109-ІІІ, визначено розмір надбавки - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком з 6 до 18 років, тобто: (2833*50%):100=1416,50 грн.
Сумарний еквівалент державної соціальної допомоги отриманої позивачем на дитину з інвалідністю становить 2881,60 грн (1416,5+1465,1=2881,60).
Аналіз преамбули Закону № 2109-ІІІ, статей 2, 3 цього Закону, пункту 10 Порядку № 79 дають підстави суду дійти наступного висновку.
Закон № 2109 гарантує дітям з інвалідністю отримання державної соціальної допомоги не нижче прожиткового мінімуму. У статтях 1, 2 та 3 цього Закону, констатується право на отримання, за вказаних в диспозиціях статей умов, державної соціальної допомоги та надбавки на догляд. Поряд з цим, надбавка на догляд, призначається за умов, що дитина інвалід потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується у встановленому порядку висновком лікувально-лікарської комісії.
Суд наголошує на тому, що «надбавка на догляд» не має автономного значення, вона не може існувати поза державною соціальною допомогою, а слідує виключно за нею. Іншими словами, державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю можуть призначити самостійно, без встановлення надбавки на догляд на дитиною з інвалідністю. Водночас, встановлення «надбавки на догляд» без державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю, є юридично неспроможною дією (рішенням), що виходить за межі Закону № 2109-ІІІ та Порядку № 79. Вказане пояснюється тим, що встановлення інвалідності дитині є підґрунтям для виплати державної соціальної допомоги. Втім, встановлення інвалідності особі не є достатньою підставою для виплати «надбавки на догляд», позаяк остання встановлюється та виплачується з інших підстав.
Все викладене узгоджується із нормами Порядку № 79, в яких конкретизовано положення Закону № 2109-ІІІ. Так, в пункті 10 Порядку № 79, вказується, якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. Разом з тим, коли розмір державної соціальної допомоги на надбавки на догляд не досягають прожиткового мінімуму, то таким особами, також призначається щомісячна доплата в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.
Таким чином, суд погоджується із доводами Управління соціального захисту ТМР, що положення Закону № 2109-ІІІ та Порядку №79, в частині встановлення особі щомісячної доплати в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, застосовуються у випадку, якщо сума державної соціальної допомоги разом із встановленою до неї надбавкою (на догляд за особою) є меншою за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а державна соціальна допомога та надбавка на догляд не є двома окремими соціальними виплатами, позаяк остання встановлюється саме до державної соціальної допомоги у випадках, коли дитина потребує постійного догляду.
Відповідно до статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю (2006 р.), Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й уживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності (пункт 1); Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності й уживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів, із забезпечення особам з інвалідністю доступу до пенсійних допомоги та програм (підпункт "е" пункту 2).
За статтею 26 Хартії основоположних прав Європейського Союзу (2000) установлено право осіб з інвалідністю на користування вигодами, спрямованими на забезпечення їх незалежності, соціальну та професійну інтеграцію та участь у житті суспільства.
У Загальному коментарі № 5: особи з інвалідністю (1994), наголошено на важливості забезпечення достатньої матеріальної допомоги особам з інвалідністю, які через інвалідність або пов'язані з нею фактори тимчасово втратили або отримали скорочення свого доходу, були позбавлені можливості працевлаштування. Така допомога має відповідати особливим потребам стосовно підмоги та інших витрат, які часто пов'язані з інвалідністю. Допомога, що надається, має поширюватися на членів сім'ї та інших осіб, що здійснюють догляд за особами з інвалідністю (пункт 28).
У Європейській підвалині соціальних прав (2017), наголошено на праві осіб з інвалідністю, зокрема, на фінансову підтримку, яка забезпечує засоби існування в гідності, послуги, які дозволяють їм брати участь на ринку праці та в суспільному житті (Принцип 17); кожен, кому бракує достатніх ресурсів, має право на достатню мінімальну допомогу, що забезпечує існування в гідності та реальний доступ до благ і послуг, що полегшують життя (Принцип 14).
Отож, Управління соціальної політики ТМР призначаючи державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю та надбавку на догляд в сукупному розмірі 2881,60 грн, діяло у відповідності із вимогами Закону № 2109-ІІІ та Порядку № 79.
Більше того, дії відповідача відповідали статті 46 Конституції України на міжнародним зобов'язанням України, в частині забезпечення осіб з інвалідністю достатньою матеріальної допомогою, в розмірі не нижче прожиткового мінімуму, що встановлений для відповідної категорії осіб у національному законодавстві.
Суд бере до уваги посилання позивача на Рішення КСУ від 22.05.2018 № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 за № 76-VIII.
Однак, даним рішенням не встановлено неконституційність приписів Закону №2109-ІІІ, оскільки на той час його ще не існувало.
Крім цього, як встановлено судом, сукупній розмір допомоги на дитину інваліда (як це передбачено законодавством), яку отримує позивач, є більшим ніж прожитковий мінімум встановлений законом, що відповідає вказаному Рішенню КСУ.
Що стосується посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 562/2658/15-а, то суд звертає увагу на те, що в даній справі спір стосувався виплати компенсації дочці, яка здійснювала догляд за матір'ю інвалідом І групи. Спірним питанням, яке вирішував Верховний Суд, під час касаційного перегляду справи, стосувалось застосування Закону України «Про соціальні послуги», Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, що затвердженого постановою КМУ від 29.04.2004 № 558, та постанови КМУ від 26.07.1996 № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим громадянам», в частині правомірності здійснення нарахування та виплати позивачу (дочці, яка здійснювала догляд за матір'ю інвалідом І групи) компенсаційних виплат у розмірі, визначеному постановою КМУ №832, який був нижчим встановленого законодавством прожиткового мінімуму. За наслідками касаційного перегляду, Верховний Суд погодився щодо необхідності застосування положень статті 46 Конституції України до спірних правовідносин під час надання оцінки правомірності здійснення нарахування та виплати позивачу компенсаційних виплат у розмірі, визначеному постановою КМУ №832, який був нижчим встановленого законодавством прожиткового мінімуму.
Суд звертає увагу позивача на те, що у кожному випадку під час порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.07.2022 у справі №2040/7597/18).
Таким чином, спірні правовідносини, які були предметом дослідження в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 562/2658/15-а, є нерелевантними з обставинами даної справи.
Суд наголошує на тому, що спірні правовідносини у даній справі, головним чином, регулюються постановою КМУ від 03.02.2021 № 79, яка станом на час виникнення спірних правовідносин у справі № 562/2658/15-а (2015 рік) ще не була прийнята.
Отож, за результатами розгляду справи судом встановлено, що Управління соціальної політики ТМР діяло у відповідності із вимогами статей 19 та 46 Конституції України, з дотриманням вимог Закону № 2109-ІІІ та Порядку № 79, що є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 5, 12, 90, 241-246, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 березня 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (місцезнаходження: вул. Лисенка, 8,м. Тернопіль,46002, код ЄДРПОУ 03195636) .
Головуючий суддя Баб'юк П.М.