15 березня 2023 року Справа № 480/395/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Осіпової О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Жучкова Т.В.,
представника позивача - Войнаровського О.В.,
представника відповідача - Давиденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/395/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якій просить:
- визнати незаконним і скасувати наказ №526 о/с від 29.11.2021 «По особовому складу» в частині відсторонення від виконання службових обов'язків з 29 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, підполковника поліції ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Сумській області, та поновити підполковника поліції ОСОБА_1 (0033986) у виконанні службових обов'язків старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Сумській області з 29 листопада 2021 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 29 листопада 2021 року до дати ухвалення рішення суду включно.
Свої вимоги мотивує тим, що оскаржуваний наказ порушує основоположне конституційне право позивача на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, та право на службу в органах Національної поліції України.
Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України так званої гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, як підзаконний акт, не може встановлювати обмеження прав та свобод громадян, які визначені Конституцією та законами України. Уряд не має законодавчих повноважень на такі обмеження відповідно до статті 64 Конституції України.
Пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1236 (в редакції постанови КМУ від 20.10.2021р. №1096), який покладає на керівника роботодавця обов'язок відсторонення працівників від роботи, суперечить статтям 6, 8, 43, 48, 64, 92 Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Вважає, що відстороняючи позивача від роботи (виконання посадових обов'язків) без збереження заробітної плати за оскаржуваним наказом з причин ненадання документів про стан здоров'я, а саме щодо проведених профілактичних щеплень проти СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, відповідач обмежує її у конституційному праві на працю (державну службу), у т.ч. на заробіток, а також у праві на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї та надає перевагу у реалізації цих прав іншим працівникам, які такі документи надали.
Відтак, з наведеного вбачаються ознаки обмежень прав позивача з боку відповідача у праві на працю (державну службу) залежно від наявності документів щодо вакцинування проти СОVID-19, тобто медичного (імунного) статусу - «вакцинований» чи «невакцинований», що порушує ст.24 Конституції України.
Крім того, вакцини, які дозволені для застосування в Україні, є експериментальними, оскільки жодна із них не пройшла усіх фаз клінічних випробувань (зокрема, належним чином не вивчені побічні ефекти і протипоказання), про що власне неодноразово зазначалося МОЗ України.
Тобто, на думку позивача, її примушують до участі у медичному експерименті, безпідставно запитують інформацію про стан її здоров'я, що не може бути правомірною підставою для відсторонення від роботи.
Також, ОСОБА_1 вказує, що, як вбачається із Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, установлених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021р. №2153, такої професії, до якої належить її професія, у ньому не зазначено.
У вказаному Переліку міститься лише узагальнюючий термін «працівники» та їх сфера діяльності (а не окремі працівники із зазначенням чітко визначених професій, виробництв і організацій), а саме: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Щеплення проти СOVID-19 не внесені до Календаря профілактичних щеплень в Україні, а відтак такі щеплення не можуть відноситися до обов'язкових профілактичних щеплень.
Таким чином, в Україні вакцинація проти СОVID-19 є добровільною, а нормами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено обов'язкового щеплення від даної хвороби. Такої підстави відсторонення від виконання службових обов'язків (роботи), як ненадання документа про проходження профілактичного щеплення проти СОVID-19, нормою статті 46 КЗпП України не передбачено.
Оскільки, на думку позивача, її відсторонення є протиправним, то на її користь підлягає стягнення середня заробітна плата (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за час такого відсторонення від роботи.
Ухвалою суду від 17.01.2022р. відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в загальному позовному провадженні, призначено підготовче судове засідання, яке відкладалося внаслідок введення в Україні воєнного стану.
04.02.2022р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.45-71), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що посилання позивача на те, що стаття 46 КЗпП України не передбачає право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від СОVID -19, є необґрунтованими, оскільки частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є тим іншим випадком, передбаченим законодавством, коли допускається відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень в порядку, встановленому законом.
Також представник відповідача зазначає, що оскільки підполковник поліції ОСОБА_1 проходить службу на посаді старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Сумській області, то дія наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021р. № 2153 поширюється на неї як на працівника територіального органу центрального органу виконавчої влади у розумінні ч.1 ст.1, ч.1 ст.14 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до вищезазначених положень Закону України «Про Національну поліцію» та Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021р. № 2153, працівники ГУНП в Сумській області підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Отже, під час видання наказу про відсторонення від виконання службових обов'язків Головне управління Національної поліції в Сумській області діяло в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом, оскільки на відповідача вищезазначеними нормами законодавства покладено обов'язок щодо відсторонення від роботи працівників, які входять до переліку, але відмовляються або ухиляються від щеплень проти СОVID-19, за винятком осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.
Також представник відповідача вважає, що доводи представника ОСОБА_1 щодо можливості відсторонення позивачки від виконання службових обов'язків виключно у випадках проведення службового розслідування відповідно до статті 17 Дисциплінарного статуту Національної поліції України є безпідставною, а посилання на положення Дисциплінарного статуту Національної поліції України у спірних правовідносинах є помилковим, оскільки нормами спеціального законодавства, а саме Законом України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарним статутом Національної поліції України, не передбачено відсторонення від виконання службових обов'язків працівників, які відмовляються або ухиляються від щеплень проти СОVID-19, то застосуванню підлягають норми загального законодавства.
Також представник відповідача вказує, що правило, передбачене статтею 103 КЗпП України, щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу повідомляти працівника про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни на спірні правовідносини не поширюється, оскільки на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його службових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є зміною умов праці, а є лише тимчасовим заходом і має чітко визначені умови подальшого допуску до роботи, відбувається не в результаті чи внаслідок змін в організації виробництва та праці чи змін істотних умов праці. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.
Вимога відповідача до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про абсолютні протипоказання до такого щеплення, яка викладена у повідомленні № 20 від 04.11.2021р., не порушує права позивача на таємницю про стан її здоров'я, адже сертифікат вакцинації від СОVID-19 підтверджує лише факт вакцинації та не підпадає під поняття «лікарської таємниці» в розумінні ч.1 ст.286 ЦК України.
На думку представника відповідача, порушення прав позивача на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, відсутнє, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та ГУНП в Сумській області не припинені, а обмеження цього права було законним та відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров'я і безпеки людини.
22.02.2022р. представником позивача була подана відповідь на відзив (а.с.63-78), згідно з якою всі препарати з профілактичних щеплень від коронавірусної хвороби СОVID-19, які зареєстровані в Україні, а їх на сьогодні шість, є новими, їх клінічні дослідження не завершені, їх наявні характеристики є недостатніми, тому оскаржуваний наказ є протиправним, адже він порушує основоположне право позивача на життя, здоров'я та добровільність участі в клінічних дослідженнях (медичних дослідах), захищене статтями 27, 28 Конституції України. ст. 281 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про лікарські засоби», статтями 29, 42-45, розділу XIII Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України від 23.09.2009р. № 690.
Профілактичні щеплення проти коронавірусної хвороби СОVID-19 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, оптимальні строки проведення не визначені, а відтак щеплення проти СОVID-19 не можуть бути обов'язковими.
Представник позивача також зазначає, що відповідач не навів в оскаржуваному наказі доказів того, що виконання службових обов'язків може призвести поширення ОСОБА_1 інфекційних хвороб, оскільки у Головного управління Національної поліції в Сумській області відсутні лікарняні листи про непрацездатність позивача за період з 2020 року до дня відсторонення від посади.
Більше того, вона проходила у 2021 році обов'язковий медичний огляд та була допущена до виконання службових обов'язків (посади) за станом здоров'я.
Наголошує, що позивач не виконує своїх службових обов'язків, внаслідок яких безпосередньо поширюється коронавірусна хвороба. Жодним нормативним актом не доведено, що вакциновані не заражаються цією хворобою. Навпаки, в Дорожній карті, як наведено нижче, чітко зазначено, що вакциновані ризикують захворіти або поширити цю хворобу, тобто згідно з Дорожньою картою вакцинація не гарантує захист від зараження або поширення хвороби, а лише спрямована на забезпечення рівня захисту здоров'я та життя виключно вакцинованої людини.
А, отже, відповідач не надав суду доказів, що медичний дослід з вакцинації від коронавірусної хвороби СOVID-19 дозволяє дотриматися положень частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо захисту від зараження або поширення хвороби вакцинованим працівником порівняно з відстороненим позивачем.
Доказів засвідчення медичними працівниками факту відмови ОСОБА_1 від профілактичних щеплень та оформлення довідки за формою № 063-2/о відповідно п. 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011р. № 595, до суду відповідач також не надав.
На думку представника позивача, стаття 46 КЗпП України не може регулювати відносини між поліцейським і органом Національної поліції України щодо відсторонення першого від виконання своїх службових обов'язків (посади), позаяк такі відносини врегульовані спеціальними нормами, викладеними у статті 70 Закону України «Про Національну поліцію» та статті 17 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», якими не передбачено підстави відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) у зв'язку із ненаданням документа, що підтверджує проведення щеплення проти СОVID-19, або довідки про протипоказання до такого щеплення.
Ухвалою від 07.09.2022р. підготовче провадження у справі закрито та призначено судове засідання, яке відкладалося внаслідок неможливості проведення судового засідання, у зв'язку з "Повітряною тривогою", відсутністю інтернет-зв'язку, що унеможливлює проведення та фіксацію судового засідання в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
20.10.2022р. судом поставлено ухвалу, якою заяву представника позивача про відмову від позову в частині позовних вимог задоволено. Прийнято відмову від частини позовних вимог. Провадження у справі за в частині позовних вимог про поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 (0033986) у виконанні службових обов'язків старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Сумській області з 29 листопада 2021 року та щодо допуску до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 (0033986) у виконанні службових обов'язків старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Сумській області закрито внаслідок допущення позивача до виконання службових обов'язків згідно із наказом відповідача від 28.02.2022р. №66/ос з 25.02.2022р. (а.с.96,106).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі - позивач) проходить службу в Головному управлінні Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач), має звання підполковника поліції та перебуває на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів з 07 листопада 2015 року, про що свідчать копія трудової книжки. До зазначеної дати позивач служила в органах внутрішніх справ України з 22.01.2021р.
За місцем проходження служби 10.11.2021р. ОСОБА_1 було подано рапорт, що їй повторно доведено постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 в частині відсторонення від виконання обов'язків працівників, які не вакцинувалися проти СОVID-19, а також про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку із необхідністю проходження медичного обстеження у зв'язку із відмовою від вакцинації.
В подальшому, після виходу позивача з відпустки і ненадання доказів проходження медичного обстеження 29.11.2021р. позивачем знову було подано рапорт про те, що їй повторно доведено постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 в частині відсторонення від виконання обов'язків працівників, які не вакцинувалися проти СОVID-19, а також, що вона відмовилась вакцинуватися та попереджена, що відповідно до вимог цієї постанови вона буде відсторонена від виконання своїх обов'язків без збереження заробітної плати.
Так, 29.11.2021р. заступником начальника відділу комплектування Управління кадрового забезпечення ГУНП в Сумській області підполковником поліції Зайцем С.Г. Позивача було ознайомлено з вимогами статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами), статті 46 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», в частині обов'язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.
Позивача попереджено про відсторонення від виконання службових (посадових) обов'язків (роботи), у разі недотримання вимог законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб, без збереження грошового забезпечення (заробітної плати), з 29 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Позивач відмовилася надавати відповідачу документи, що підтверджують проходження вакцинації проти СОVID-19, або довідку про наявність у неї протипоказань на проведення щеплення проти СОVID-19.
29.11.2021р. підполковником поліції ОСОБА_3 вручено позивачу витяг із наказу №526 о/с від 29.11.2021р. «По особовому складу» за підписом начальника відповідача - полковника поліції ОСОБА_4 , згідно з яким відсторонено від виконання службових обов'язків з 29 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, підполковника поліції ОСОБА_1 (0033986), старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - оскаржуваний наказ). В оскаржуваному наказі, який залишився у відповідача, під текстом позивач вказала, що ознайомлена з наказом та заперечує проти нього.
29.11.2021р. у позивача також вилучено службове посвідчення та спеціальний нагрудний знак поліцейського.
В тексті оскаржуваного наказу зазначено, що його видано відповідно до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим Міністерством юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами), статті 46 Кодексу законів про працю України.
В подальшому, наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 28.02.2022р. «По особовому складу» позивача було допущено до виконання службових обов'язків на період дії воєнного стану, з 25 лютого 2022 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами (абзац п'ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов'язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).
Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта. Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).
Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовилася від отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, що підтверджується рапортами від 10.11.2021р. та від 29.11.2021р., а також попередженням про ознайомлення з вимогами законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб та про можливе відсторонення від виконання службових (посадових) обов'язків (роботи) від 29.11.2021р., в якому ОСОБА_1 поставила свій підпис про відмову від вакцинації (а.с.72-74).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону, слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (зі змінами та доповненнями; далі - Основи) законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Громадяни України зобов'язані: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення […] г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я (стаття 10 Основ).
Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах (стаття 30 Основ).
Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (стаття 39-1 Основ).
Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні регулює
Відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 24 лютого 1994 року № 4004-XII (далі Закон №4004) профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-III (далі Закон №1645) визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є: визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності (ст. 10 Закону №1645).
Відповідно до статті 12 Закону №1645, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. […]
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Повноваження Кабінету Міністрів щодо запровадження карантинних обмежень визначені у ст. 29 Закону №1645, згідно із якою карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов'язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров'я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Пунктами 2-3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону №1645 встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.
9 грудня 2020 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №1236)
29 червня 2021 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від № 677 «Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби».
04.10.2021р. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ №2153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ № 2153).
Відповідно до приведеного Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до ст.ст. 1, 13, 59. 70 Закон України «Про Національну поліцію» 2 липня 2015 року № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
З наведеного слідує, що Головне управління Національної поліції у Сумській області належить до органів виконавчої влади, працівники якого підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Досліджуючи доводи представників сторін, які стосуються правових підстав для відсторонення позивача від виконання службових обов'язків з 29.11.2021року, судом встановлено таке.
Відповідно до ст.70 Закон України «Про Національну поліцію» 2 липня 2015 року № 580-VIII відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) здійснюється у таких випадках:
- проведення щодо поліцейського службового розслідування, - відсторонення у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України;
- здійснення щодо поліцейського кримінального провадження, - відсторонення у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України;
- у разі прийняття відповідною місцевою радою резолюції недовіри згідно з положеннями статті 87 цього Закону, - відсторонення поліцейського, який є керівником органу (підрозділу) поліції.
Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення терміну "законодавство" від 9 липня 1998 року у справі N 17/81-97 визначено, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Отож, терміну "законодавство" включає акти Кабінету Міністрів України, та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади до яких належить Міністерство охорони здоров'я.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський серед іншого зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Разом з тим, цим Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовує права та обов'язки поліцейських в сфері дотримання законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб, а також питання наслідків невиконання поліцейським його обов'язків у цій сфері.
З огляду на це суд вважає правильними доводи представника відповідача, про те що до спірних правовідносин є застосовними загальні положення трудового законодавства (КЗпП) та законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, оскільки спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства в тому числі і щодо відсторонення працівників від роботи з підстав, передбачених статтею 46 Кодексу законів про працю, а зокрема в інших випадках, передбачених законодавством в тому числі і у випадку недотримання законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
20 жовтня 2021 р. Постановою КМУ № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020р. № 1236» доповнено Постанову №1236 пунктом 41-6, який набрав чинності 08.11.2021р.
Відповідно до названого пункту 41-6:
«Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».
Запровадження уповноваженим державним органом політики обов'язкової вакцинації певних категорій осіб з метою досягнення належного рівня захисту населення від серйозного інфекційного захворювання та вироблення колективного імунітету є загальновизнаною та поширеною у світі практикою боротьби з пандемією цієї хвороби.
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
З урахуванням приведених положень законодавства та фактичних обставин справи суд вважає правильними доводи представника відповідача про те, що позивачка, перебуваючи на державній службі спеціального характеру та обстоюючи в суді право на працю, повинна також пам'ятати та виконувати свої обов'язки в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, а відтак позивачка, як поліцейський зобов'язана на виконання наказу №2153 від 04.10.2021р. отримати обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19.
Відповідач, в свою чергу, на виконання пункту 41-6 Постанови №1236 зобов'язаний в строк до 08.11.2021р. забезпечити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень від COVID-19 усіма підпорядкованими особами, а, починаючи з 08.11.2021р., відсторонити осіб, які відмовляються або ухиляються від проведення згаданих щеплень від роботи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач в достатні для виконання строки довів до відома позивача відомості щодо необхідності виконання наказу МОЗ України №2153 з приводу обов'язку пройти обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з наданням відповідачу відповідних документів для контролю виконання цього обов'язку (сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичний висновок про протипоказання до проведення вакцинації, виданий закладом охорони здоров'я). Також відповідач неодноразово попереджав позивача про наслідки відмови/ухилення від вчинення таких дій (відсторонення від роботи без збереження заробітної плати).
При цьому, є загальновідомою обставина, що МОЗ України забезпечено функціонування на території України, в тому числі у місті Сумах, достатньої мережі пунктів вакцинації від COVID-19 в усіх комунальних поліклініках.
Відтак, перешкод для вчинення позивачем дій з приводу профілактичного щеплення проти COVID-19 з наданням відповідачу відповідних документів для контролю виконання цього обов'язку або медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації, виданого закладом охорони здоров'я, не існувало.
За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.
Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону № 1645-ІІІ, пункту 8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов'язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022р. у справі №130/3548/21 вказала, що «не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров'я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов'язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров'я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов'язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов'язків, держава намагалася досягнути цієї мети».
У пункті 14.9 постанові від 14.12.2022р. у справі №130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, судом встановлено, що позивач є проходить службу в Головному управлінні Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач), має звання підполковника поліції та перебуває на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів, отже вона належить до числа працівників, які підлягали обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Щодо індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, яка б підтверджувала нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи, суд зазначає, що позивач, перебуваючи на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів, виконувала свої функціональні обов'язки, які пов'язані із забезпечення правопорядку і безпеки громадян та внаслідок виконання своїх обов'язків позивач мала безпосередній контакт з населенням, а не тільки з працівниками апарату Головного управління Національної поліції в Сумській області, захисниками, прокурорами, іншими учасники кримінального провадження та слідчими суддями під час участі у судових засіданнях з метою отримання ухвал на вчинення відповідних слідчих дій, працівниками апарату місцевих загальних судів.
Так, згідно з ч.1, ч.2 ст. 38 КПК України органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання. Досудове слідство, серед іншого, здійснюють: слідчі підрозділи органів Національної поліції.
Із п.1 розділу VI «Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017р. №570 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2017р. за №918/30786), вбачається, що слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
При цьому, ч.2 ст.40 КПК передбачено, що слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Отже, під час виконання своїх посадових обов'язків позивач як старший слідчий має безпосередній контакт з населенням, що може сприяти поширенню коронавірусної інфекції COVID-19 у випадку відсутності у неї щеплення.
При цьому, щодо посилань представника позивача на незабезпечення ОСОБА_1 умовами для її дистанційної роботи, то суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що робота слідчого не обмежується лише вивченням матеріалів кримінальних проваджень, а стосується й особистого спілкування з учасниками кримінальних проваджень, участі у здійсненні різних слідчих дій, відтак, з огляду на таку специфіку трудової функції підстав для запровадження дистанційної форми роботи щодо позивача не було, оскільки це могло спричинити істотну шкоду якості досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції, та порушити принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів.
Суд також погоджується із доводами представника відповідача про те, що запровадження МОЗ України для певної категорії працівників обов'язку пройти вакцинацію не свідчить про зміну роботодавцем істотних умови праці в розумінні статті 32 КЗпП, оскільки це не передбачає зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо.
Натомість, позивач ухилилася від виконання покладеного на неї чинним законодавством обов'язку, а зокрема не надала роботодавцю необхідних документів (сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, або медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації, виданий закладом охорони здоров'я).
За наведених обставин, наказ ГУНП у Сумській області від 29.11.2021р. №526о/с про відсторонення позивача від виконання службових обов'язків з 29.11.2021р. є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи суд вважає необхідним відмітити, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх посадових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата (грошове забезпечення) в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати (грошового забезпечення) на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Враховуючи, що у цьому випадку відсторонення було правомірним, роботодавець не зобов'язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням обставин справи та наявних у ній доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, то підстави для стягненню на користь позивача судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 27.03.2023 р.
Суддя О.О. Осіпова