ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.03.2023Справа № 908/252/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 908/252/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Недвіжимка"
до 1) Держаного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазочистка"
2) Міністерства енергетики України
3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
про визнання незаконною відмови у включенні державного нерухомого майна до відповідного Переліку, зобов'язання прийняти рішення про намір передачі державного нерухомого майна,
За участю представників:
позивача Котелевський К.В.;
відповідача-1 Сидорчук І.С.;
відповідача-2 Слуценко Р.П.;
відповідача-3 не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю "Недвіжимка" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазочистка" (далі - відповідач-1, Підприємство), Міністерства енергетики України (далі - відповідач-2, Міністерство) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Відділення), в якій просить суд:
- визнати незаконною відмову Підприємства у включенні державного нерухомого майна - нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18, до відповідного Переліку;
- зобов'язати Підприємство прийняти рішення про намір передачі державного нерухомого майна - нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18, в оренду та зобов'язати Міністерство як уповноважений орган управління погодити вказане рішення.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області (суддя Смірнов О.Г) від 14.02.2022 відкрито провадження у справі № 908/252/22 за вищевказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 14.03.2022, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
08.06.2022 відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останнім заперечуються заявлені позовні вимоги, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а також зважаючи на те, що відповідачем-1 не порушувались права та законні інтереси позивача у даній справі.
08.06.2022 відповідачем-2 подано клопотання про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області 08.06.2022 вирішено матеріали справи № 908/252/22 передати за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 908/252/22 передано на розгляд судді Удалової О.Г.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 вказану справу прийнято до розгляду та призначено проведення підготовчого засідання на 02.08.2022.
26.07.2022 від Міністерства надійшов відзив на позовну заяву.
01.08.2022 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
У підготовчому засіданні 02.08.2022 було оголошено відкладення на 23.08.2022.
У підготовчому засіданні 23.08.2022 було оголошено відкладення на 15.09.2022.
У підготовчому засіданні 15.09.2022 було оголошено відкладення на 29.09.2022.
28.09.2022 відповідач-3 подав суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 29.09.2022 було оголошено відкладення на 11.10.2022.
Підготовче судове засідання, призначене на 11.10.2022, не відбулось.
Ухвалою суду від 19.10.2022 призначено підготовче засідання на 01.11.2022.
Ухвалою суду від 01.11.2022 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2022.
28.11.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю.
У підготовчому засіданні 28.11.2022 було оголошено відкладення на 08.12.2022.
У підготовчому засіданні 08.12.2022 було оголошено відкладення на 19.12.2022.
15.12.2022 від відповідача-3 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання щодо передачі справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
Суд протокольної ухвалою у підготовчому засіданні 19.12.2022 відхилив клопотання про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою суду від 19.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 19.01.2023.
Судове засідання, призначене на 19.01.2023, не відбулось, у зв'язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду міста Києва.
Ухвалою суду від 23.01.2023 призначено судове засідання на 09.02.2023.
У судовому засіданні 09.02.2023 було оголошено перерву до 02.03.2023.
Під час розгляду справи заявлено низку клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які були задоволені відповідними ухвалами суду.
15.02.2023 відповідач-1 подав суду клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду у межах справи про банкрутство Підприємства, мотивуючи таке клопотання, зокрема, таким:
- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 відкрито провадження у справі № 908/2096/22 про банкрутство Підприємства;
- позовні вимоги Товариства направлені до боржника та стосуються нерухомого майна (нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18);
- відповідно до інформаційної довідки від 09.01.2023 № 319805899 власником вказаного майна є відповідача-1;
- відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи;
- також Підприємство послалося на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18.
У судовому засіданні 02.03.2023 було оголошено перерву до 09.03.2023.
Суд протокольної ухвалою у судовому засіданні 09.03.2023 відхилив клопотання про передачу справи за підсудністю, виходячи з таких міркувань:
- предметом позову у даній справі є визнання незаконною відмови Підприємства у включенні державного нерухомого майна (нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18) до відповідного Переліку; зобов'язання Підприємства прийняти рішення про намір передачі вказаного майна в оренду та зобов'язання Міністерства як уповноваженого органу управління погодити вказане рішення;
- у даному випадку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 та на яку посилався й відповідач-1;
- так, Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо наслідком задоволення вимоги немайнового характеру, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу;
- разом з тим, у даній справі спір носить немайновий характер і в результаті задоволення заявлених вимог не відбудеться зміна розміру або складу ліквідаційної маси Підприємства як боржника у справі про банкрутство;
- так, позовні вимоги стосуються дій, які передують передачі майна в оренду, та навіть їх вчинення може і не мати своїм наслідком реальну передачу майна в оренду та укладення відповідного договору;
- також, слід звернутися і до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.04.2021 у справі №910/12641/19 такого змісту:
"Колегія суддів зауважує, що у процесуальному аспекті основним нормативним актом у господарському судочинстві є ГПК України, який визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
За частиною 9 статті 30 ГПК України справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Водночас, частиною п'ятою статті 30 ГПК України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.
Оскільки у цій справі № 910/12641/19 відповідачем визначено Міністерство юстиції України, то в силу частини п'ятої статті 30 ГПК України дана справа правомірно розглянута Господарським судом міста Києва, та в апеляційному порядку - Північним апеляційним господарським судом".
Відповідачем-2 у справі № 908/252/22 є Міністерство, отже, в силу частини п'ятої статті 30 ГПК України дана справа правомірно розглядається Господарським судом Міста Києва та відсутні підстави для її передачі за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
Представник відповідача-3 у судове засідання 09.03.2023 не з'явився, водночас у телефонному режимі повідомлено секретаря судового засідання про неможливість взяти участь у судовому засіданні.
У судовому засіданні 09.03.2023 суд, заслухавши вступне слово представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
У судовому засіданні 09.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Позивач вказує, що на балансі Підприємства перебуває державне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщене за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18.
З метою розширення своєї діяльності та створення нових робочих місць Товариство мало намір викупити вказане державне нерухоме майно.
25.05.2021 позивачем направлено поштою на адресу Фонду державного майна України (далі - Фонд) та Відділення лист вих. № 25/05/2021 щодо викупу або оренди державного майна, в якому викладено пропозицією щодо:
- викупу державного нерухомого майна - нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеного за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18;
- у разі якщо викуп нежитлового приміщення неможливий, то Товариство має намір взяти в оренду вказане державне нерухоме майно.
Позивач вказує, що оскільки, на момент надсилання вказаного вище листа Електронна торгова система не почала повноцінно працювати, ним було надіслано до Відділення заяву про включення майна до Переліку відповідного типу у паперовій формі в порядку Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон, у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок), з проханням:
- прийняти заяву про включення майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком;
- включити нежитлове приміщення будівлі Літера Б-2, загальною площею 800,5 кв. м., розміщене за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенко, 18, до Переліку першого типу;
- за результатами розгляду заяви прийняти рішення про намір передачі майна в оренду.
У листі-відповіді від 23.06.2021 №11/1-30-02288 від 23.06.2021 Відділення повідомило позивача про те, що:
- приміщення перебуває на балансі Підприємства;
- потенційний покупець державного майна має заповнити заяву відповідно до Порядку подання та розгляду заяв про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації;
Разом з тим, Управління направило копію заяви позивача про включення майна до Переліку відповідного типу балансоутримувачу зазначеного майна, для розгляду та прийняття рішення про намір передачі майна в оренду або про відмову у включенні майна до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 Закону.
03.08.2021 позивачем отримано від відповідача-1 лист-відповідь щодо згоди на викуп або передачу в оренду державного майна, яке обліковується на балансі Підприємства, в якому ліквідаційна комісія Підприємства, розглянувши лист Товариства, вказала про те, що категорично заперечує проти передачі в орендне користування позивача приміщення.
Так, відповідач-1 у вказаному листі вказав, зокрема, такі мотиви відмови:
- засновником (учасником) Товариства та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інмедсервіс-Плюс" (далі - ТОВ "Інмедсервіс-Плюс") є ОСОБА_1 , що свідчить, на переконання Підприємства, про пов'язаність вказаних юридичних осіб;
- відповідачем-1 і ТОВ "Інмедсервіс-Плюс" укладено договір оренди нерухомого майна від 24.07.2007 № 2278/д;
- за вказаним договором нараховувалася заборгованість з орендної плати;
- ТОВ "Інмедсервіс-Плюс" повернуло майно з оренди відповідачу-1 лише за результатом виконавчого провадження (рішення Господарського суду Запорізької області від 12.12.2013 у справі № 908/1662/18);
- у процесі прийняття державного майна встановлено, що орендарем (ТОВ "Інмедсервіс-Плюс") під час звільнення приміщення засобом "вандалізму" демонтовані елементи санвузлів, опалення, підлоги та здійснені інші протиправні дії з руйнування приміщення;
- крім того, між Підприємством і ТОВ "Інмедсервіс-Плюс" існує низка господарських спорів, які, на переконання відповідача-1, свідчать про намір ОСОБА_1 заволодіти державним майном, яке перебуває на балансі Підприємства.
Позивач вказує, що для належного захисту прав і законних інтересів Товариства, 06.12.2021 представник позивача адвокат Коляда А.С. звернулась до Міністерства з адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно розгляду заяви з приводу викупу або оренди державного майна Товариством.
30.12.2021 позивачем отримано лист-відповідь від Міністерства від 21.12.2021 № 26/1.2-18.6-21323 про надання інформації, в якому зазначено таке:
- згідно з наказом відповідача-2 від 01.11.2021 № 273 «Про затвердження Переліків державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства енергетики України, господарських товариств, щодо яких Міністерство енергетики України здійснює функції з управління корпоративними правами держави, господарських структур, контроль за діяльністю яких здійснює Міністерство енергетики України, та господарських товариств, щодо яких Міністерство енергетики України здійснює функції з управління корпоративними правами держави та є органом управління державним майном» Підприємство належить до сфери управління Міністерства;
- голова ліквідаційної комісії відповідача-1 (вх. Міністерства від 26.07.2021 №1/16/18897-21) повідомив відповідача-2 про розгляд звернення Товариства щодо викупу або передачі в оренду державного нерухомого майна - нежитлових приміщень, що обліковується на балансі Підприємства, надісланого листом Відділення від 23.06.2021 №16/1-30-02287, та категоричне заперечення ліквідаційної комісії стосовно передачі в орендне користування позивачу зазначеного майна на підставі обґрунтувань, викладених у вказаному листі;
- Міністерство підтримало позицію голови ліквідаційної комісії, про що листом від 16.08.2021 № 26/1.2-19.4-12904 повідомило відповідача-1 та відповідача-3.
З огляду на вище викладене, позивач вважає, що 03.08.2021 Товариство отримало від балансоутримувача державного нерухомого майна відмову у включенні об'єкта до відповідного Переліку, погоджену з повноваженим органом управління Міністерством.
Вказані дії Товариства вважає такими, що порушують його права та законні інтереси, у зв'язку з чим просить суд про таке:
- визнати незаконною відмову Підприємства у включенні державного нерухомого майна - нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18, до відповідного Переліку;
- зобов'язати Підприємство прийняти рішення про намір передачі державного нерухомого майна - нежитлового приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18, в оренду та зобов'язати Міністерство як уповноважений орган управління погодити вказане рішення.
Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, вказуючи, зокрема, на неефективність способу захисту, дискреційні повноваження та відсутність обґрунтувань щодо того, в чому саме полягає порушення прав і законних інтересів позивача.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволення позову з огляду на таке.
До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб'єктний склад у судовому процесі та спосіб захисту своїх прав.
Верховний Суд неодноразово вказував, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист свого цивільного права та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права та інтересу.
Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивача так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.
Отже, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19).
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній власності регулюються Законом.
У силу приписів частини першої статті 7 Закону підставами для відмови у включенні майна до одного з Переліків або виключення майна із одного з Переліків є:
1) неможливість передачі відповідного майна в оренду згідно із частиною другою статті 3 цього Закону;
2) обґрунтовані власні потреби уповноваженого органу управління та/або балансоутримувача, або потреби іншої бюджетної установи, що розміщена в будівлі, споруді, їх окремій частині;
3) неможливість використання об'єкта за цільовим призначенням, яке заявлено потенційним орендарем, у разі якщо орендар не має права використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням згідно з випадками і з урахуванням обмежень, встановлених Порядком передачі майна в оренду;
4) встановлена рішенням орендодавця невідповідність заявника вимогам, передбаченим статтею 15 цього Закону, або подання недостовірної чи неповної інформації щодо діяльності заявника, який звернувся із заявою про оренду об'єкта без проведення аукціону, або недоцільність включення майна до Переліку другого типу, визначена орендодавцем згідно з Порядком передачі майна в оренду;
5) скасування рішення про включення об'єкта до відповідного Переліку згідно з вимогами цього Закону;
6) встановлена рішенням уповноваженого органу управління недоцільність передачі в оренду єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства;
7) наявність об'єкта в переліку об'єктів, що підлягають приватизації;
8) подання заяви лише щодо частини об'єкта, якщо відповідно до рішення балансоутримувача або орендодавця передача в оренду частини об'єкта видається недоцільною;
9) рішення щодо об'єкта про доцільність здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі концесії.
Зі змісту листів Підприємства та Міністерства вбачається, що фактично рішенням орендодавця була встановлена недоцільність включення майна до Переліку.
Позивач мотивував намір викупити або взяти в оренду вказане вище майно розширенням своєї діяльності, однак не мотивував, чому саме державне нерухоме майно (нежитлове приміщення будівлі № 2 Літера Б-2, загальною площею 817,9 кв. м., розміщеної за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18) було обрано для такого розширення.
Одним з принципом цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частин першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Позивач, здійснюючи свою підприємницьку діяльність, не обмежений у виборі об'єктів оренди, оскільки такий ринок в Україні є досить розвиненим і надає можливість юридичній особі знайти собі необхідне приміщення.
Отже, позивач, здійснюючи своє право на оренду нежитлового приміщення, не обмежений в укладенні договору та виборі будь-якого об'єкту, який пропонується для оренди.
З огляду на викладене, Товариством не доведено та не мотивовано порушення його прав та законних інтересів, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27.03.2023.
Суддя О.Г. Удалова