24 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/20964/21 пров. № А/857/18257/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року (суддя - Карп'як О.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/20964/21 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного,
про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: 1) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 38701,94 грн., за період із 29 серпня 2019 року по 11 жовтня 2021 року.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи, що такі не підлягають до задоволення за їх необґрунтованістю, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 38651,93 грн., за період із 29 серпня 2019 року по 10 жовтня 2021 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з причин неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновкам, викладених у рішенні суду, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що мотивуючи рішення, суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення вимог чинного законодавства України, однобічно та упереджено дослідив докази наявні в матеріалах справи, внаслідок чого прийшов до хибного висновку, задовольняючи позовні вимоги. Щодо безпідставного застосування судом першої інстанції норм Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин, то спеціальним законодавством, яке здійснює правове регулювання спірних відносин, є Закон №2011-ХІІ та Положення №1153/2008. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак, не може бути факту несвоєчасного розрахунку військовослужбовця при виключенні зі списків особового складу без його згоди, що виключає протиправність дій Національної академії та наявність підстав щодо компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Також, оскільки на час звільнення позивача з військової служби спірна сума відповідно до рішень судів йому ще не належала, то вина Національної академії у її не виплаті - відсутня. Також зазначає скаржник, що індексація грошового забезпечення не є постійною складовою грошового забезпечення і, оскільки не була нарахована позивачу, то не могла бути і виплаченою при його виключенні зі списків особового складу Національної академії. Оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, то стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним. Вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав прямо передбаченому законодавством - а саме п.242 Положення №1153/2008. Вважає апелянт, що позивач при звільненні з військової служки та виключення із списків особового складу Національної академії був розрахований правильно у повному обсязі за всіма видами забезпечення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 22.11.2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з їх безпідставністю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Наказом тво. начальника Національної академії сухопутних військ імені Петра Гетьмана Сагайдачного (по стройовій частині) №226 від 28.08.2019 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил Укарїни (по особовому складу) від 21.06.2019 №282 за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з правом носіння військової форми одягу, вважається таким, що 28.08.20109 справи та посаду здав (а.с. 10).
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі №380/32/21, яке набрало законної сили 20.09.2021, відповідачем 11 жовтня 2021 року виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 41883,55 грн, що підтверджується випискою з банку про надходження коштів (а.с. 28-36, 62).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернулася із цим позовом до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91 (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті першої Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.91 (далі - Закон №1282-XII).
Так, ст.2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі №806/2473/18 від 30.10.2019, у справі №П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі №524/8023/16-а від 11.06.2019.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Як правильно встановив окружний суд, оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь період затримки такого розрахунку.
Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 11.10.2021.
Водночас відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 38651,93 грн, що є співмірним з урахуванням розміру невиплачених сум та частки, яку вони становили у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та період, за який вона підлягає сплаті.
При цьому, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, та полягають у тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Оцінюючи застосування судом першої інстанції критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду 11.10.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 29.08.2019 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 10.10.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) за затримку терміном 773 календарних днів.
Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Матеріалами справи підтверджується, що грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, без врахування одноразових виплат становить червні 2019 року - 30465,47 грн, липні 2019 року - 30537,72 грн..
Число календарних днів у червні 2019 року - 30 день, у липні 2019 року - 31 днів. Середньоденне грошове забезпечення становить 1000,05 грн ((30 465,47 + 30 537,72):(30+31)).
Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 29 серпня 2019 по 10 жовтня 2021 року включно відповідно до норм ст.117 КЗпП України становить 773038,65 грн (1000,05*773), де: 773 - кількість календарних днів за період з 29 серпня 2019 року по 10 жовтня 2021 року включно.
Ураховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 41883,55 грн і є значно меншою, ніж середній заробіток позивача за затримку розрахунку при звільненні позивача (773038,65 грн), суд першої інстанції правильно вважав за можливе застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 41883,55 грн/773038,70 грн (сума індексації грошового забезпечення /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,05.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1000,05 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,05 х 773 (днів затримки розрахунку) = 38651,93 гривень.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, окружний суд обґрунтовано вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 38651,93 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Визначений судом першої інстанції розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача, з яким погоджується апеляційний суд, повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.
Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, сторонами не оскаржене, а тому не являється предметом апеляційної перевірки.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року в адміністративній справі № 380/20964/21 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль