Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1501/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Моноліт Груп" (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2)
до Комунального підприємства "Харківводоканал" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Приватне підприємство "Моноліт Груп" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківводоканал", в якому просить стягнути з Комунального підприємства “ХАРКІВВОДОКАНАЛ” (код ЄДРПОУ 03361715; 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2) на користь Приватного підприємства “МОНОЛІТ ГРУП” (код ЄДРПОУ 40353886; 40007, місто Суми, вулиця Промислова, 2) грошову заборгованість за поставлений товар, у тому числі: 52 752,00 грн. основного боргу, 1052,51 грн. 3 % річних та 9 446,85 грн. інфляційних втрат. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товару № 51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021 щодо оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1501/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз'яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
11.10.2022 відповідачем надано відзив на позов (вх. №11618), в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань розрахованих після 24.02.2022 та витрат на професійну правничу допомогу.
26.10.2022 позивачем надано відповідь на відзив (вх.№12624), в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а вимоги викладені у відзиві безпідставними та необґрунтованими.
02.11.2022 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив (вх.№13129), в яких відповідач зазначає, що в даній ситуації має місце не випадок, а саме обставини непереборної сили, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 та визнані до їх офіційного закінчення надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору виконання, якого настало згідно з умовами договору, і виконання відповідно до якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили.)
17.01.2023 позивач подав заяву про надання доказів на підтвердження розміру та розподілу судових витрат (вх. № 1098), яка досліджена судом та приєднана до матеріалів справи.
25.01.2023 відповідач подав пояснення (заперечення) щодо заяви позивача про надання доказів на підтвердження розміру та розподілу судових витрат (вх. №1913).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Проте, 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 248 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Між Приватним підприємством «МОНОЛІТ ГРУП» (далі за текстом - Постачальник, Позивач) та Комунальним підприємством «ХАРКІВВОДОКАНАЛ» (далі за текстом - Покупець, Відповідач) було укладено Договір про закупівлю товару № 51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021 р. (далі за текстом - Договір).
Згідно пункту 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві Товар: цегла - код ДК 021:2015 - 44110000-4 Конструкційний матеріал (далі - Товар), зазначений в Специфікації (додаток № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору), у кількості 120 000 шт., а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.
Згідно пункту 1.2 Договору найменування та загальна кількість Товару визначається Специфікацією (Додаток № 1 до Договору).
Відповідно п. 1.3 Договору обсяги закупівлі Товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (виробничої потреби) Покупця.
Відповідно п. 4.1 Договору розрахунок за поставлений Товар здійснюється Покупцем на умовах післяплати в розмірі 100% від вартості партії Товару на підставі підписаної обома Сторонами видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару.
Пунктом 6.1 Договору встановлено обов'язок Покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений Товар.
На виконання умов Договору Постачальник здійснив наступні поставки партії Товару на адресу Покупця, які залишились останнім не оплаченими:
1) по видатковій накладній № 253 від 13.10.2021р. поставлено Товар на суму 28 260,00 грн.
Товар доставлено на адресу Покупця згідно товарно-транспортної накладної № Р253 від 13.10.2021 р. та отримано повноважним представником Покупця на підставі довіреності № 1153/1 від 13.10.2021 р. Для оплати товару виставлено рахунок № 250 від 13.10.2021 р. на суму 28 260,00 грн.
Граничний строк оплати товару: до 13 грудня 2021 р. включно.
Покупець оплату за поставлений товар не провів. Залишок заборгованості по оплаті вартості Товару за видатковою накладною № 253 від 13.10.2021 р. (рахунок № 250 від 13.10.2021 р.) становить 28260,00 грн..
2) по видаткові накладній № 405 від 17.11.2021 р. поставлено Товар на суму 24 492,00 грн.
Товар доставлено на адресу Покупця згідно товарно-транспортної накладної № Р405 від 17.11.2021 р. та отримано повноважним представником Покупця на підставі довіреності № 1267/1 від 17.11.2021 р. Для оплати товару виставлено рахунок № 388 від 17.11.2021 р. на суму 24 492,00 грн.
Граничний строк оплати товару: до 17 січня 2022 р. включно.
Покупець оплату за поставлений товар не проводив. Залишок заборгованості по оплаті вартості Товару за видатковою накладною № 405 від 17.11.2021 р. (рахунок № 388 від 17.11.2021р. становить 24 492,00 грн..
Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару у повному обсязі не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 52 752,48 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права, в якому останній просить стягнути з відповідача на свою користь 52 752,00 грн. основного боргу, 1052,51 грн. 3 % річних та 9 446,85 грн. інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що за Договором про закупівлю товару № 51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021 позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 52752,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 253 від 13.10.2021 та № 405 від 17.11.2021.
Проте, всупереч вимогам договору №51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 52 752,00 грн.
Суд зазначає, що дана сума заборгованості не заперечується відповідачем.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором № 51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором № 51/9-ПЦ/21 від 28.09.2021 в сумі 52 752,00 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 52 752,00 грн. заборгованості за договором належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1052,51 грн. 3% річних та 9 446,85 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 1052,51 грн. та 9 446,85 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно посилань відповідача на неможливість виконання зобов'язання з оплати товару у зв'язку із настанням 24 лютого 2022 року форс-мажорної обставини, суд зазначає наступне.
Дійсно, Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року військову агресію Російської Федерації проти України засвідчено в якості форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили). Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними та невідворотними.
Пунктом 8.2 Договору, передбачено, що Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону.
З наведеного вище вбачається, що Договором передбачена певна процедура повідомлення іншої сторони про початок дії щодо неї форс-мажорних обставин. Тобто, одного лише факту настання форс-мажорних обставин та засвідчення цього факту ТПП України, у даному випадку, недостатньо для констатування факту початку дії щодо сторони договору форс-мажорних обставин. У випадку недотримання зазначеної процедури визначені чіткі наслідки - позбавлення сторони права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє її від відповідальності за договором. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач належним чином повідомляв позивача про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21 констатував, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Суд наголошує, що у даному випадку відповідач мав можливість здійснити розрахунок за поставлений товар незважаючи на військову агресію Російської Федерації проти України, оскільки банківська система завжди працювала в штатному режимі. Доказів неможливості здійснити перерахування коштів на рахунок позивача відповідачем не надано.
За таких обставин, суд відхиляє заперечення відповідача як необґрунтовані та такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.
Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 3500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем в якості доказів надання професійної правничої допомоги адвокатом надані наступні документи: договір №22/08-01 про надання правової допомоги від 01.08.2022, укладений між Приватним підприємством "Моноліт Груп" та Фізичною особою - підприємцем Садиковим Василем Васильовичем; Додаток №2 від 02.08.2022 до Договору про надання правової допомоги №22/08-01 від 01.08.2022; ордер ВМ № 1028846 від 20.08.2022; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № СМ 000674 від 18.03.2020; акт наданих послуг № 02 від 12.12.2022; рахунок № 00000130МГ від 12.12.2022 на суму 3500,00 грн.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зазначає, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, а також визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Крім того, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
25.01.2023 відповідач подав пояснення щодо понесених позивачем судових витрат (вх.№1913), в яких заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн., посилаючись на щоденну необхідність у витрачанні коштів на усунення аварій та аварійних ситуацій (не передбачених тарифом); наявну заборгованість споживачів за отримані послуги, та законодавче закріплення необхідності захисту критичної інфраструктури як складової частини забезпечення національної безпеки України; відсутність платіжного доручення (іншого банківського документу) на підтвердження оплати вартості правничої допомоги (послуг адвоката).
Суд зазначає, що ані скрутне фінансове становище, ані відсутність платіжного доручення (іншого банківського документу) на підтвердження оплати вартості правничої допомоги (послуг адвоката) не можуть бути підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, щодо порядку обчислення гонорару, суд враховує наступне.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Суд установив, що 01.08.2022 між Приватним підприємством "Моноліт Груп" та Фізичною особою-підприємцем Садиковим Василем Васильовичем (адвокатом) укладено договір №22/08-01 про надання правової допомоги, форма і зміст якого відповідає положенням ст.27 Закону про адвокатуру, загальнім та спеціальнім вимогам цивільного законодавства, які застосовуються до договорів про падання послуг та містять своє відображення у гл.52 ЦК Україні "Поняття та умови договору", гл.63 ЦК Україні "Послуги. Загальні положення".
За приписами п. 1. Додатку № 2 до Договору про надання правової допомоги №22/08-01 від 01.08.2022 розмір оплати праці адвоката є фіксованою та складає 3500,00 грн. Вказана сума підлягає збільшенню у разі участі адвоката в судових засіданнях, з розрахунку 1500 грн за одне судове засідання.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великою Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об'єм вчинених представником позивача дій, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи задоволення позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору у розмірі 2481,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “ХАРКІВВОДОКАНАЛ” (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 03361715) на користь Приватного підприємства “МОНОЛІТ ГРУП” (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 40353886) заборгованість у розмірі 52 752,00 грн., 3% річних у розмірі 1052,51 грн., інфляційні втрати у розмірі 9 446,85 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3500,00 грн..
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Позивач: Приватне підприємство “МОНОЛІТ ГРУП” (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 40353886).
Відповідач: Комунальне підприємство “ХАРКІВВОДОКАНАЛ” (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 03361715).
У зв'язку з введенням Указом Президента України № 64/2022 воєнного стану на території України із 24.02.2022, обмеженим здійсненням судочинства Господарським судом Харківської області через проведення бойових дій на території міста Харкова та об'єктивну неможливість підписання даного рішення у строки, передбачені ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі складено та підписано судом 24.03.2023 за наявної можливості, після встановлення он-лайн доступу суддів та працівників апарату суду до системи "Діловодство спеціалізованого суду".
Повне рішення складено "24" березня 2023 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/1501/22