ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2023Справа № 910/8754/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Старовойтова Є. А., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (вул. Рудика 6, Харків, 61000, код ЄДРПОУ 40119580)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (вул. Євгенія Коновальця, буд. 36-Д, офіс 54.1, Київ, 01133, код ЄДРПОУ 42153109)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Пальшин Юрія Ігоровича (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)
про визнання договору недійсним,
vQXh7VH0HD4AbПредставники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" про визнання договору недійсним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те що, оспорюваний Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019 було укладено представником Пальшиним Ю.І. з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч інтересам ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" та не відповідає справжньому волевиявленню позивача, як суб'єкта господарювання; фактично спрямований на задоволення особистих інтересів Пальшина Ю.І. що діяв в інтересах ТОВ "ІОНІТІ", єдиним власником якого він є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.10.2022.
18.10.2022 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що вважає позовну заяву необґрунтованою, а наведені відомості такими, що не відповідають дійсності.
27.10.2022 до відділу діловодства суду від Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 підготовче засідання призначено на 02.11.2022.
01.11.2022 на електронну пошту суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" надійшли заперечення.
У підготовчому засіданні 02.11.2022 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 30.11.2022.
29.11.2022 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 відкладено підготовче засідання на 21.12.2022, витребувно у Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" оригінал та дублікати договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ", підписаного директором Гулеєм С.В., та Приватним підприємством "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ", підписаного Пашинським Ю.І., про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019; оригінал наказу №17/07 від 05.07.2019; оригінал довіреності від 19.07.2019 на ім'я Пальшина Юрія Ігоровича.
16.12.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" на електронну пошту суду надійшло повідомлення про неможливість виконання частини вимог ухвали суду.
У підготовчому засіданні 21.12.2022 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/8754/22 до розгляду по суті на 25.01.2023.
24.01.2023 на електронну пошту суду від Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" надійшли пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 розгляд справи по суті призначено на 23.02.2023.
Розгляд справи по суті, призначений на 25.01.2023, не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.
27.01.2023 на електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" надійшли пояснення.
20.02.2023 на електронну пошту суду від Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" надійшло клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи.
23.02.2023 на електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" надійшли заперечення щодо клопотання Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" про приєднання доказу до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.02.2023 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у прийнятті до розгляду клопотання позивача від 20.02.2023 про приєднання доказу до матеріалів справи.
Так, згідно приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Позаяк, позивач, подаючи додатковий доказ, жодним чином не обґрунтував неможливість його подання до суду відразу після отримання, без наведення обґрунтованих причин, що не залежали від нього, такі докази не приймається судом до розгляду.
У судовому засіданні 23.02.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити, представник третьої особи у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
13.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (як замовником) та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - договір, оспорюваний договір), за умовами якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
За умовами п. 1.2, 1.3 договору, місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі. Місцем виконання цього договору є місце розміщення обладнання. Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням.
Відповідно до пунктів 2.1.6., 2.1.7 договору, покладено на виконавця зобов'язання забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення.
Згідно з пунктом 3.1 договору, за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5,00 грн.), а також 2,22 грн. ( в т.ч. ПДВ - 0,37 коп.) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця Обладнання Замовника.
Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному у договорі № 248/04Т), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.2. договору).
Пунктом 3.3. договору визначено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках.
У пункті 4.2. договору сторони погодили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Пунктом 5.4. договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно (пункт 6.1 договору).
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору від 13.11.2019 позивач посилався на те, що ПП "Автоентерпрайз" не надавало Пальшину Ю.І. повноважень на укладення договору з ТОВ "ІОНІТІ" від 13.11.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Крім того, позивачем не видавалась довіреність на укладення оспорюваного правочину без погодження його умов з директором ПП «Автоентерпрайз», та в подальшому не схвалювало цього правочину. Також, позивач вказував, що він не мав наміру та підстав для укладення оспорюваного правочину, оскільки він не відповідає господарським інтересам підприємства. Позивач наголошує, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника Пальшина Ю.І., який фактично діяв в інтересах ТОВ "ІОНІТІ", укладений на заздалегідь невигідних умовах для довірителя, внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою незаконного привласнення майна ПП «Автоентерпрайз», та створення штучних підстав для стягнення з позивача коштів з метою незаконного збагачення.
Фактично, позивач стверджує у позові про те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного судочинства (п. 6 ст. 3 ЦК Цивільного кодексу України ), а також ст. 203, 215, 232, 238, 241, 1003 Цивільного кодексу України .
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Так, підстави заявленого позову про визнання договору недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений представником в своїх особистих інтересах з перевищенням повноважень, всупереч волі та бажанням довірителя, на заздалегідь невигідних умовах.
Відповідно до ст. 238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Сторонами доведено суду, що оспорюваний правочин не є єдиним, що був укладений Пальшиним Ю.І. в інтересах ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності від 05.07.2019.
Щодо тверджень позивача про не уповноваження Пальшина Ю.І. укладати спірний правочин, суд зазначає таке.
Так, за змістом наданої ПП "Автоентерпрайз" копії довіреності від 05.07.2019, виданої на ім'я Пальшина Ю.І. (паспорт серії СО № 245119, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м.Києві 12.10.1999, зареєстрований за адресою: м.Київ, вул. Волкова, 16, кВ. 10, реєстраційний номер платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1), останній уповноважений позивачем бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах підприємства, додаткових угод до них та додатків до таких договорів від імені та в інтересах позивача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього Пальшину Ю.І. надано право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019.
Разом з тим в матеріалах справи наявна копія довіреності, видана ПП "Автоентерпрайз" на ім'я Пальшина Ю.І., якою уповноважено останнього бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПП "Автоентерпрайз". Для цього Пальшину Ю.І. надається право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені ПП "Автоентерпрайз", а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності.
Також, використання Пальшиним Ю.І. саме цієї довіреності підтверджено, зокрема, листами ТОВ «Богдан-Авто Поділ» та ТОВ «Фінкомінвест», копії яких наявні в матеріалах справи, що додатково підтверджує використання вказаною особою відповідного документа для здійснення представництва.
При цьому, жодних обмежень повноважень Пальшина Ю.І. щодо укладення договорів, у тому числі шляхом їх письмового чи будь-якого іншого погодження, - вищенаведеною довіреністю не встановлено. Таким чином, оспорюваний Договір укладався в інтересах ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» спеціально уповноваженою ним особою.
Як вбачається із преамбули договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019, підписантом від імені ПП "Автоентерпрайз" значиться Пальшин Ю.І. (уповноважений представник), який діяв на підставі наказу № 17/07 від 05.07.2019 та довіреності від 05.07.2019, виданій директором ПП "Автоентерпрайз" Ніконовим Д. А.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи, директором ПП "Автоентерпрайз" на день укладення спірного договору про надання послуг від 13.11.2019 був Ніконов Д.А .
При цьому згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ПП "Автоентерпрайз" станом на дату укладення спірного договору (13.11.2019) відсутні будь-які обмеження у керівника вказаного підприємства (Ніконова Д. А.) щодо представництва юридичної особи, у тому числі і щодо видачі довіреностей іншим особам на представництво інтересів підприємства.
Також із наявного в матеріалах справи наказу директора ПП "Автоентерпрайз" Ніконова Д. А. № 17/07 від 05.07.2019 вбачається, що ним було видане розпорядження:
- використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів згідно відбитку, зазначеному у цьому наказі;
- видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" Пальшину Ю.І. довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів.
Отже, судом встановлено, що представник ПП "Автоентерпрайз" Пальшин Ю.І. мав право та повноваження укладати договір про надання послуг від 13.11.2019 від імені ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором ПП "Автоентерпрайз" Ніконовим Д.А., а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019 позивач не укладав, а його представник (Пальшин Ю.І.) підписав цей договір з перевищенням повноважень, - судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки факт укладення вказаного договору підтверджується не лише підписами сторін договору, а й обставинами щодо подальшого його схвалення сторонами (виконання договору надання послуг, передача ПП "Автоентерпрайз" обладнання, його розміщення та обслуговування останнім), і наявні у справі докази в сукупності є більш вірогідними в підтвердження обставини укладення оспорюваного правочину, аніж доводи позивача про йог не укладення.
Суд констатує, що довіреність, видана Пальшину О.І., є окремим правочином, який діяв з 05.07.2019 по 31.12.2019, і станом на день ухвалення рішення - не визнаний недійсним. Протилежного позивачем, в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не доведено, а матеріали справи - не містять.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що матеріали справи в сукупності свідчать про те, що наведена ТОВ «ІОНІТІ» сукупність доказів в підтвердження презумпції чинності правочину очевидно є більш вірогідною, ніж одна довіреність, надана ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» до матеріалів справи, і надана останнім довіреність не спростовує обумовлену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину.
Таким чином, з урахуванням зазначених положень процесуального закону, належним є висновок про наявність у Пальшина О.І. достатніх повноважень для укладання договору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України, правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Судом встановлено, що ПП "Автоентерпрайз" було вчинено ряд дій щодо прийняття договору до виконання, зокрема про фактичне виконання Договору свідчить акт приймання-передачі від 13.11.2019, згідно з яким ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» надало місце для розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ».
Також, доводи відповідача про те, що змістом довіреності від 05.07.2019 не передбачено підписання Пальшиним Ю.І. саме актів на виконання укладених договорів - судом відхиляється з огляду на те, що за змістом виданої довіреності Пальшину Ю.І. надано право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності, а виконання дій по підписанню відповідного акту - є складовою виконання угоди, що узгоджується як зі змістом довіреності, так і приписами 1000, 1003 Цивільного кодексу України.
Зокрема, зазначене в Договорі обладнання належить ТОВ «ІОНІТІ» на праві власності, що підтверджується:
- видатковою накладною № 151 від 31.10.2019 про придбання цього обладнання у ПП «Тесла моторс»;
- наказом ТОВ «ІОНІТІ» №М022009 від 13.11.2019 про постановку на облік обладнання, придбаного за видатковою накладною № 151 від 31.10.2019, серійний номер модему - М022009, з постановкою на облік пристрою для заряджання автомобілів WOG на Ізюмській.
В подальшому зазначене обладнання функціонувало в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AECharginPoint), адміністрованій групою компаній АВТОЕНТЕРПРАЙЗ, в межах якої здійснювався облік спожитої обладнанням електроенергії та грошових коштів, що надходили від споживачів, що підтверджується копією наданого суду електронного листування уповноваженої особи ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» з Пальшиним Ю.І., в якій представник ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» направляв електронний документ про списання з акаунта ТОВ «ІОНІТІ» грошових коштів за обслуговування станцій №2011 на земельній ділянці, належній ТОВ «Вест Петрол Маркет», яке приймається в якості доказу згідно з приписами частини 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України.
Також розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ» за адресою: м. Київ, вул.. Ізюмська, 2, підтверджується електронними щомісячними звітами про результати використання зарядних пристроїв, належних ТОВ «ІОНІТІ», а останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AEChargingPoint) був сформований у квітні 2020 року - до обмеження ТОВ «ІОНІТІ» у доступі до аканту, і у звіті відображені відомості про облік зарядних пристроїв під обліковими найменуваннями « 2011 IONITY by AE CHAdeMO (112A)/type 2 (40А*3)/ type 1 (40А) WOG на Ізюмській (#М022009).
Також, з матеріалів справи вбачається, що 01.10.2020 представниками ТОВ "Іоніті" за участю директора ТОВ "Іоніті" Гулея С. В. та монтажника електричного устаткування Кубарко О.Ю. було здійснено обстеження обладнання за адресою: м. Київ, вул.. Ізюмська,2, за результатами якого встановлена неможливість використання зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DS) WOG на Ізюмській, розташованого за адресою: м.Київ, вул.. Ізюмська, 2 у зв'язку з відключенням, про що представниками відповідача був складений відповідний акт обстеження від 01.10.2020, який наявний у матеріалах справи, і який посвідчений печаткою відповідача.
Також, 29.03.2021 працівниками ТОВ "Іоніті" було здійснено повторне обстеження обладнання, в ході якого згідно Акту обстеження від 29.03.2021 зафіксовано не усунення ТОВ "Автоентерпрайз" порушень Договору, а можливість використання обладнання ТОВ "Іоніті" у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого актом від 01.10.2020, не відновлено.
За таких обставин, у зв'язку із виявленим фактом неможливості використання обладнання, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Ізюмська,2, внаслідок його відключення без згоди ТОВ "Іоніті", останнє звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафних санкцій (штраф), з підстав порушення ПП "Автоентерпрайз" умов оспорюваного договору. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 року у справі № 910/15858/20 встановлено факт порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору від 13.11.2019, позовні вимоги ТОВ "Іоніті" про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафних санкцій задоволено.
Також ТОВ "Іоніті" звернулося до господарських судів із рядом позовів про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафних санкцій (штраф), з підстав порушення ПП "Автоентерпрайз" умов відповідних договорів.
Так, відповідно до відомостей КП "ДСС" в провадженні Господарського суду міста Києва перебувало ряд справ за позовом ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу та за позовом ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання правочину у формі договору недійсним.
За наслідком розгляду відповідних позовних заяв, судом відмовлено у задоволенні позовів ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання договору недійсним, при цьому задоволено позови ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу (910/12774/21, 910/15859/20, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22, 910/4462/22), з огляду на встановлення порушень відповідних договорів.
При цьому, суд приймає до уваги ту обставину, що у справах 910/12774/21, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22, 910/4462/22 судами був встановлений факт порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг з розміщення обладнання, з огляду на що, суд зауважує, що судами надано оцінку та прийнято договори, укладені представником Пальшиним Ю.І. на підставі спірної довіреності.
Такі договори були типовими щодо спірного договору у даній справі.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення у справах, які перелічені вище, в тому числі, які набрали законної сили, не можуть бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
Отже, доводи ПП "Автоентерпрайз" в цій частині є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не були доведені належними та допустимими доказами, а також спростовуються поданими відповідачем доказами.
Також суд відхиляє, як необґрунтовані та безпідставні доводи позивача про те, що підпис на довіреності від 05.07.2019 не належить директору ПП "Автоентерпрайз" Ніконову Д.А., зважаючи на висновки Харківського НДЕКЦ судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 та судово-технічної експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2021.
Судом встановлено, що предметом судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 були питання ідентифікації підпису від імені Ніконова Д. А. на іншій довіреності, виданій 01.12.2019 іншій особі (Войтову В.В.), тобто зазначений доказ не стосується правовідносин, які є предметом дослідження у даній справі. При цьому, під час проведення експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2019 на вирішення експерту Харківського НДЕКЦ не ставилось питання про приналежність Ніконову Д.А. підпису на довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, і відповідного висновку у даному експертном у дослідженні не робилось, у зв'язку з чим висновок цього дослідження не може бути взятий судом до уваги.
Крім того, суд враховує, що жодних обмежень повноважень Пальшина Ю.I. згідно спірної довіреності - не передбачено, і належних та допустимих доказів в підтвердження такого обмеження - позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України - не надано.
З усього вищенаведеного вбачається, наявність у Пальшина Ю.І. достатніх повноважень для укладання спірного договору від імені ПП "Автоентерпрайз".
Стосовно доводів позивача про те, що спірний договір від 13.11.2019 був підписаний Пальшиним Ю.І. виключно на свою користь та з метою отримання майна ПП "Автоентерпрайз", що свідчить про зловмисну домовленість між Пальшиним Ю.І. та ТОВ "Іоніті" на укладення спірного договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 роз'яснив, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
У той же час, позивач під час розгляду справи у суді будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів наявності факту зловмисної домовленості між Пальшиним Ю.І. та ТОВ "Іоніті" - не надав, як не довів належними засобами доказування і наявність умислу обох сторін правочину від 13.11.2019 на його укладення шляхом зловмисної домовленості, а також не довів наявність несприятливих наслідків та причинно-наслідкового зв'язку між такими наслідками та діями обох сторін.
Крім того, позивач посилався на відсутність повноважень на підписання спірного договору у представника ПП "Автоентерпрайз" Пальшина О.Ю., проте, такі обставини виключають одну з наведених ознак укладення договору за зловмисною домовленістю.
Доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що "дублікат" договору надання послуг від 13.11.2019 був підписаний Пальшиним Ю.І. , який є власником та засновником ТОВ "Іоніті", що фактично свідчить про укладення Пальшиним Ю.І. цього договору на свою користь, суд вважає припущеннями позивача, не підтвердженими належними доказами, оскільки, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення учасника ТОВ "Іоніті" № 9 від 07.05.2020, Пальшин Ю.І. став учасником ТОВ "Іоніті" лише 07.05.2020, тобто після укладення спірного правочину, а на момент укладення договору від 13.11.2019 Пальшин Ю.І. не був ні учасником ТОВ "Іоніті", ні його керівником.
Наданий позивачем витяг з Бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" про реєстрацію Пальшиним Ю.І. за ТОВ "Іоніті" знака "IONITY", що, на думку позивача, свідчить про укладення Пальшиним Ю.І. спірного договору в своїх інтересах, не спростовує указаних висновків суду, як і не свідчать про зловмисну домовленість Пальшина Ю.І. із ТОВ "Іоніті".
Зазначене, в сукупності, виключає можливість застосування ст. 232 Цивільного кодексу України стосовно оспорюваного правочину, як підставу для визнання його недійсним за наведених позивачем обґрунтувань.
Щодо тверджень позивача про удаваність договору надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України ).
Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.
Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Позивач вважає, що спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019 укладався для стягнення штрафних санкцій з ПП "Автоентерпрайз". Однак, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки жодних доказів цим обставинам, зокрема, наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, ПП "Автоентерпрайз" - не надано в розумінні приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також відхиляє як підставу недійсності оспорюваного правочину, посилання позивача на фіктивність такого з огляду на відсутність ознак його оплатності, з урахуванням наступного.
Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: - вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; - такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; - метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).
Проте, судом вже були встановлені обставини реального виконання/схвалення спірного договору та настання правових наслідків його укладення, що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 13.11.2019, а також неналежністю виконання цього договору з боку ПП "Автоентерпрайз". Указані обставини свідчать про відсутність такої ознаки фіктивного правочину, як ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Щодо тверджень позивача про відсутність оплат за спірним договором, то суд приймає до уваги п. 3.3, 3.4 договору, відповідно до яких винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється виключно після виставлення виконавцем рахунків, і сплачується протягом 10 банківських днів замовником. Тобто, вказаними умовами сторони погодили, що внесення ТОВ "Іоніті" оплати за надані позивачем послуги, прямо залежить від виставлення ПП "Автоентерпрайз" рахунків за надані ним послуги, які останнім замовнику - не направлялись.
Крім того, згідно з п. 3.5 договору, сторони домовилися, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електроенергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, на період з дати укладення договору до 30.04.2020 включно.
Також із преамбули спірного договору вбачається, що його було укладено з урахуванням договору між ПП "Автоентерпрайз" та ТОВ "Вест Петрол Маркет" від 01.04.2019 № 248/04Т, і відповідне обладнання було розміщене на належній вказаному товаристві земельній ділянці. В подальшому, після припинення вказаного договору, між ТОВ "Вест Петрол Маркет" та ТОВ «Іоніті» був укладений окремий договір від 01.08.2020 про обслуговування належних відповідачу зарядних пристроїв.
В свою чергу, суду доведено і як встановлено вище, що останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE, був сформований у квітні 2020 року - до обмеження ТОВ "Іоніті" у доступі до акаунту.
Отже, сторони на власний розсуд погодили умови оплатності договору, виходячи з принципу свободи договору.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, суд вважає, що підстав для визнання правочину фіктивним немає.
Також, посилання позивача у позові на те, що пункт 2.1.8 договору містить обов'язок виконавця забезпечити охорону обладнання від викрадення, пошкодження, знищення , зо що п. 5.4 договору встановлено штрафні санкції, які на думку позивача є надмірними. Проте, Пальшину Ю.І. та директору ТОВ «Іоніті» було достеменно відомо, що позивач не є суб'єктом охоронної діяльності і не має відповідної ліцензії, а тому не має права надавати послуги з охорони майна, і ТОВ «Іоніті» не є власником майна (зарядної станції), а тому і не могло укладати договорів на охорону - судом відхиляються як підстава для визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки по-перше, стосуються умов виконання правочину, а не підстав недійсності, а по-друге, вказаною умовою передбачено обов'язок виконавця забезпечити охорону обладнання, і не передбачено надання відповідних послуг охорони особисто, як не обмежено і право отримання таких послуг від спеціалізованої організації.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи були надані відомості про закриття кримінального провадження №12020220490002794 від 15.09.2020 за ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів»), на яке позивач посилався як таке, що підтверджує недобросовісність Пальшина Ю.І. При цьому, суд враховує, що позивачем не наданий відповідний вирок суду, що набрав законної сили, а отже, відповідний факт також не підтверджено позивачем належними доказами, що узгоджується з приписами ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019 з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди.
При цьому, суд дійшов висновку, що доводи позивача про укладення удаваного або фіктивного договору, чи договору за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі, - є недоведеними та безпідставними.
Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважаться доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наведена ТОВ "Іоніті" сукупність доказів очевидно є більш вірогідною, ніж доводи та докази, наведені ПП "Автоентерпрайз".
Всі інші доводи, заяви пояснення та клопотання учасників справи суд відхиляє, як такі, що не впливають на рішення про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням зазначених положень ГПК України, суд прийшов до висновку про відсутність обумовлених законом підстав для визнання укладеного між ТОВ "Іоніті" та ПП "Автоентерпрайз" Договору від 13.11.2019 недійсним, у зв'язку з чим відмовляє в задовленні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
vQXh7VH0HD4AbРішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
vQXh7VH0HD4AbУ зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці підписання повного тексту рішення здійснюється після виходу судді з відпустки.
vQXh7VH0HD4AbПовний текст рішення складено та підписано 21.03.2023
vQXh7VH0HD4AbСуддя Наталія ЯГІЧЕВА