Провадження № 22-ц/803/1342/23 Справа № 932/6212/20 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
24 березня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 932/6212/20
Номер провадження 22-ц/803/1342/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Биліни Т.І., Максюти Ж.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 березня 2022 року головуючого судді Куцевола В.В. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 03 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву й отримала кредит, в подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до суми 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між нею та Банком Договір. Відповідач зобов'язалася погашати кредит, сплачувати відсотки за користуванням ним у терміни та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 доступ до коштів на її картковому рахунку. Відповідач не виконує свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим станом на 31 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 392 500,36 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7340,41 грн; - заборгованості за відсотками - 382784,29 грн; нарахована пеня - 2 375,66 грн.
Зазначаючи, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість у розмірі 136 084,06 грн, яка складається з наступного: - заборгованість за тілом кредиту - 7 340,41 грн; - заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 03 квітня 2013 року по 31 жовтня 2018 року - 128 734,65 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 березня 2022 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», від імені та в інтересах якого, діє адвокат Сокуренко Н.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне дослідження всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що надана до суду копія анкети-заяви про приєднання до Умов та правил, з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку, що підписана відповідачем, складають договір про надання банківських послуг. Тобто, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі, що не суперечить чинному законодавству. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України, вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заява, Умови та правила надання банківських послуг та тарифи, з якими позичальник ознайомлений , про що свідчить підпис в заяві. Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 932/760/18, твердження суду першої інстанції про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача є безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами - закон не вимагає.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту,банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В подальшому карта була пере випущена та відповідач отримав нові картки з продовженим строком дії. Зауважено, що відповідач після отримання перевипущених карт здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався картами та отримував кошти. З виписки по руху коштів чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги. Крім того, відповідач частково погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці, що свідчить про укладення кредитного договору та погодження з його умовами.
Зазначено, що у даній справі не може бути прийнята до уваги позиція Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у постанові № 342/180/17, оскільки відповідач не оспорював та не визнавав договір недійсним, як і не оспорював укладення чи не укладення кредитного договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами з цього договору.
Позивач наголошує, що суми які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача, що є належними та допустимими доказами по справі, чітко вбачаються всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості.
Матеріалами справи доведено, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення за наданим кредитом, проте, позичальник зобов'язаний сплачувати не лише тіло кредиту, а й проценти за користування кредитом. Безпідставним є твердження суду першої інстанції, що відсутні докази того, що сторони дійшли згоди стосовно розміру та порядку сплати умов щодо процентів та неустойки. Факт сплати відповідачем платежів на погашення відсотків ним не спростований. Відповідач частково погашав наявну заборгованість, в тому числі і по нарахованих відсотках, та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, а відповідач його не повернув відсутні підстави вважати, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток слід вважати, як повернення саме кредитних коштів,а не сплату відсотків та комісії за користування, оскільки відповідач цього не заперечив, а своїми діями підтвердив сплату відсотків за користування коштами банку. Крім того, зазначено, що якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, то повинен був навести свій розрахунок.
Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з формальних міркувань.
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, оскільки вказана справа є малозначною, то підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що між сторонами 03 квітня 2013 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява позичальника від 03 квітня 2013 року, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт.
Відповідач, на думку позивача, неналежно виконує свої зобов'язання, і у неї перед позивачем, станом на 31 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 392 500,36 грн, яка складається з: - заборгованість за тілом кредиту - 7 340,41 грн; - заборгованості за відсотками - 382 784,29 грн; - нарахована пеня - 2 375,66 грн.
Однак, позивач зазначає, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому заборгованість до стягнення становить 136 084,06 грн, яка складається з наступного: - заборгованість за тілом кредиту - 7 340,41 грн; - заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 03 квітня 2013 року по 31 жовтня 2018 року - 128 734,65 грн.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву від 03 квітня 2013 року про приєднання відповідача до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором, витяг з умов та правил надання банківських послуг, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт.
З анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, вбачається, що остання не містить суми кредиту, чи кредитного ліміту, розміру відсоткової ставки, даних про видачу кредитної картки та строку дії такої картки. Анкета-заява містить лише ідентифікуючі відомості про позичальника. Крім цього, до банківських послуг, окрім надання коштів у платне користування, відноситься і цілий перелік інших видів послуг, не пов'язаних із наданням банком у тимчасове, платне користування грошових коштів фізичним особам, як позичальникам.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що між сторонами дійсно був укладений саме кредитний договір від 03 квітня 2013 року, оскільки анкета-заява, що містить підпис відповідача про ознайомлення її із Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, не містить відомостей про банківську послугу, яку обрав відповідач, як споживач цих тарифів, а також про обумовлений сторонами кредитний ліміт; в ній відсутня інформація про номер картки, строку дії та який кредитний ліміт їй було встановлено; заява не містить істотних умов договору (базову відсоткову ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), а містить лише ідентифікуючі відомості про позичальника. Позивачем, як кредитором, суду не надано будь-якого доказу, що підтверджує факт встановлення кредитного ліміту та видачі відповідачу саме кредитної картки. Долучений до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна - Contract», «Універсальна - Gold». Кожен вид кредитної картки передбачає різний пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов'язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів. Тому, суд дійшов висновку, що даний доказ не доводить факту погодження сторонами істотних умов кредитного договору через свою неоднозначність. Наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку не містить підпису відповідача, а тому його не можливо вважати належним, допустимим та достатнім доказом ознайомлення відповідача із вказаними Умовами та тарифами, а також доказом погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст.ст. 207, 1055 ЦК України. Водночас, судом вказано, що сторони не обумовили у письмовому вигляді розмір відсотків та відповідальність за невиконання чи порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому відсутні підстави для їх стягнення.
З таким висновком суд апеляційної інстанції не може погодитись, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитом .
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та на Умови та правила надання банківських послуг.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником.
Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.
Надані Умови та правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.
Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом.
У Анкеті-заяві позичальника від 03 квітня 2013 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Апеляційний суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 квітня 2013 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нараховані відсотки за користування кредитом, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за період з 03 квітня 2013 року по 31 жовтня 2018 року в розмірі 128 734,65 грн. є законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд вважає необхідним зазначити,що нарахування процентів позичальнику після спливу дії кредитного договору не відповідає вимогам матеріального права і не узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, де вмотивовано законодавчо врегульоване припинення нарахування процентів із закінченням строку дії кредитного договору (в межах строку дії картки 5211хххх2732 -дата відкриття 03.04.2013 -термін дії 06/16 ,інших доказів матеріали справи не містять (а.с.15,89).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за відсотками за користування кредитом .
Разом з тим, апеляційний суд дійшов до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване судове рішення в частині вирішення спору щодо стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 03 квітня 2013 року відповідач до суду не зверталася.
Факт укладення кредитного договору сторонами не оспорювався.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від19 лютого 2020 року в справі № 127/18120/18.
Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком (а.с.80-82), виписки з особового рахунку (а.с.93-87),довідки про зміну умов кредитування та обслуговування картки ОСОБА_1 (а.с.88), довідки банку про отримання відповідачем картки (а.с.89), вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами та періодично здійснювала його погашення,знімала готівку в банкоматах,здійснювала покупки,в тому числі продукти,здійснювала поповнення готівкою в терміналі,поповнення мобільного через банкомат (а.с.83-87). Доказів на спростування вказаного розрахунку, ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
ОСОБА_1 не подала відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подала відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування отримання та використання кредитних коштів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Тому,апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту в розмірі 7340,01 грн., оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а в решті позовних вимог слід відмовити.
Таким чином в цій частині доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах закону, тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення в частині відмови у стягненні тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 5,39% (розрахунок 7340,41 грн (задоволена частина вимог): 136 084,06 грн. (ціна позову)) х 100 = 5,39 %.
На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 113,30 грн. ( 5,39 % від 2102 грн (а.с.132) ) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 169,95 грн. (5,39 % від 3153 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог.
Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково .
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 березня 2022 року в частині відмови у стягненні тіла кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1«Д»,код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7 340 (сім тисяч триста сорок ) грн. 41 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1 «Д»,код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 , судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 113,30 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 169,95 гривень, а всього 283,25 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: