Провадження № 22-ц/803/596/23 Справа № 200/7987/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Шевцова Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
24 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2013 року,
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
В червні 2013 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що вони з відповідачем зареєстрували шлюб 20.09.2003 року. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини з відповідачем остаточно припинилися у жовтні 2010 року у зв'язку з втратою почуттів, взаєморозуміння та любові. Ведення спільного господарства припинено, проживають окремо. Позивач вважає примирення неможливим та просить шлюб між сторонами розівати.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 вересня 2003 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Бабушкінського районного управління юстиції м.Дніпропетровська, актовий запис №221- розірвано.
Після розірвання шлюбу залишено за ОСОБА_1 прізвище " ОСОБА_5 ".
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2022 року - стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 115,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2013 року по цивільній справі № 200/7987/13-ц, провадження № 2/200/2944/13 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та ухвалу Бубушкінського районного суду від 03 вересня 2013 року по цивільні справі № 200/7987/13-ц, провадження № 2/200/2944/13 про виправлення описок в заочному рішенні, скасувати у повному обсязі. По цивільній справі № 200/7987/13-ц, провадження № 2/200/2944/13 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2013 року, від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2003 року сторони по справі зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис №818.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя у подружжя не склалося у зв'язку з різними поглядами на життя та несхожістю характерів. Подружжя втратило почуття взаєморозуміння та любові. Проживання сторін однією сім'єю припинено з жовтня 2010 року за ініціативою відповідача, шлюбні відносини остаточно припинені, спільне господарство не ведуть.
Згідно із статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача чи відповідача.
Оскільки, як зазначив позивач по справі ОСОБА_2 в своїй позовній заяві, спільне життя з відповідачкою не склалося, ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено, примирення та збереження шлюбу є неможливим, відсутні підстави вважати, що збереження шлюбу відповідає інтересам позивача
Слід звернути увагу, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. З моменту звернення позивача з даним позовом до моменту постановлення даного судового рішення пройшло достатньо часу, сторони мали достатньо часу для примирення, а позивач вправі був скористатися своїм правом відмовитися від позову, однак такого не відбулося, сторони не примирилися.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 з 18 грудня 2015 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію шлюбу серія НОМЕР_1 , актовий запис № 892, від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки позивач не бажає проживати в шлюбі з відповідачкою, а збереження шлюбу суперечить його інтересам, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не надав подружжю строку для примирення в межах шестимісячного строку чим порушив її права, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки надання строку на примирення є правом суду, а не його обов'язком й доводи про порушення її права на призначення подружжю строк для примирення, є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що розірвання вказаного шлюбу порушить інтереси їхніх дітей, а тому необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки законом не передбачено примушення особи до збереження шлюбних відносин проти його волі. Разом з цим, даний факт має правове значення під час вирішення питання про стягнення аліментів, стягнення додаткових витрат на дитину, та жодним чином не впливає на вирішення питання про розірвання шлюбу.
Колегія суддів звертає увагу, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2013 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова