Провадження № 22-ц/803/652/23 Справа № 201/2753/22 Головуючий у першій інстанції: Наумова О.С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
21 лютого 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, Головного управління Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,-
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він незаконно перебував під слідством та судом у кримінальному провадженні №42016080000000434, відомості про яке до ЄРДР внесено 07.12.2016 року. 30.12.2016 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 29.03.2017 року був затверджений обвинувальний акт та направлений до суду. Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2020 по справі №201/4819/17 ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдано. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2021 апеляційну скаргу прокурора прокуратури Запорізької області Драча Т.В. залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2020 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.01.2022 ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2021 залишено без змін, касаційну скаргу прокурора без задоволення. Копія постанов Верховного Суду від 24.01.2022 отримана поштою ОСОБА_1 07.02.2022 і його захисником 09.02.2022. Таким чином, постанова Верховного Суду від 24.01.2022 по справі № 201/4819/17 стосовно ОСОБА_1 є остаточним процесуальним рішенням, яким пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 369-2 КК України визнано незаконним та необґрунтованим. Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 з моменту повідомлення про підозру, в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій тривало в період з 30 грудня 2016 року по 24 січня 2022 року, тобто протягом більше п'яти років, а саме: 60 місяців та 25 днів. У вказаний період більше п'яти років позивач знаходився під слідством і судом. За цей час він переніс великі моральні страждання, почував страх, пригніченість, оскільки більше п'яти років відстоював свою невинуватість під час досудового розслідування та перед судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, витрачав час на участь у слідчих діях за його участі та в чисельних судових засіданнях саме з вини органів досудового розслідування та прокуратури. ОСОБА_1 був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано домашній арешт; позивач також втратив свій авторитет серед свого професійного оточення на роботі та в суспільному житті; він також був тривалий час відсторонений від посади та в результаті цих неправомірних дій втратив свою роботу в податкових органах України; зазнав надзвичайного впливу держави в особі органів досудового слідства та прокуратури на свою особистість як людина та громадянин. Позивач з 29.12.2016 по 10.01.2017 перебував на лікуванні з діагнозом «вперше розвинутий одиничний судомний напад 29.12.2016, з вегетативними порушеннями, астено-депрессивним синдромом в помірному ступені, органічною мікросимптоматикою на фоні раніше перенесеної ЧМТ 2008 року». Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на досудовому слідстві позивач ОСОБА_1 дізнався, що його телефонні розмови перед затриманням прослуховувати працівники правоохоронних органів, які не мали на це право, оскільки ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором про надання дозволу на проведення аудіо-відео контролю були винесені щодо іншої особи. Прокурор навмисно затягував строки розгляду справи в судах, не з'являвся в судові засідання без поважних причин. Таких випадків було близько десяти, при цьому суд двічі реагував на це, виносячи відповідні ухвали з клопотаннями про притягнення зазначеного прокурора до дисциплінарної відповідальності. Позивач вважає, що справа була дуже важливою для нього, оскільки він страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що ризикував бути позбавленим волі, був позбавлений своєї професії через обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, був протягом тривалого та невизначеного для нього та його близьких особою, яка притягалася до кримінальної відповідальності, та зазнав інших негативних впливів внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач знаходився під домашнім арештом (з 26.01.2017 по 28.04.2017), був відсторонений від посади (з 16.01.2017 по 28.04.2017), проходив лікування в медичному закладі, куди потрапив в результаті його протиправного затримання, особистого обшуку під час затримання, вилучення засобів телефонного зв'язку. Оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500 грн., тому мінімальний розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 , слід визначити виходячи з розрахунку: (60 х 6500 грн.) + (6500/31 * 25 = 5241,93 грн.), буде складати 395241,93 грн. З врахуванням наведеного, приймаючи до уваги тривалість часу, протягом якого позивач зазнав кримінального переслідування, несправедливості та значних моральних страждань, позивач оцінив завдану йому моральної шкоди в сумі 2000000,00 грн. Тому позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 395241,93 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору віднесено на рахунок держави.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5335,20 грн. (а.с. 140-142).
В апеляційній скарзі Запорізька обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про зміну оскаржуваного рішення шляхом зменшення присудженої до стягнення суми на 349483,33 грн. (а.с. 145-150).
ГУ ДКСУ також звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 163-169).
Із апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставлять питання про зміну рішення та додаткового рішення суду першої інстанції шляхом задоволення повністю позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000000,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35000,00 грн. (а.с. 174-190).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування та зміни рішення і зміни додаткового рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що у провадженні слідчого відділу прокуратури Запорізької області перебувало кримінальне провадження №42016080000000434 від 07.12.2016 за фактом вимагання службовими особами ГУ ДФС в Дніпропетровській області від директора ТОВ «Компанія Платінум» неправомірної вигоди у розмірі 20000,00 грн. за вчинення дій, направлених на зменшення податкових зобов'язань (а.с. 19-26).
30.12.2016 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (одержання службовою особою неправомірної вигоди в інтересах третьої особи за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, службовою особою, яка займає відповідальне становище та поєднане з вимаганням неправомірної вигоди) у кримінальному провадженні №42016080000000434 (а.с. 46-49).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2017 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту по 03.03.2017 (а.с. 67).
29.03.2017 прокурором відділу прокуратури Запорізької області затверджений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України та направлений до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для судового розгляду (а.с. 50-52).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2017 по справі №335/454/17 (провадження 1-кс/335/283/2017) відсторонено підозрюваного ОСОБА_1 від посади заступника начальника відділу якості аудиту управління аудиту Головного управління ДФС у Дніпропетровській області строком на 2 місяці, але не більш ніж на час проведення досудового розслідування.
У зв'язку із встановленням у діях ОСОБА_1 складу іншого кримінального правопорушення, 29.10.2019 прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, складений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 369-2 КК України (пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди для себе та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави), погоджений заступником прокурора Запорізької області (а.с. 53-55).
Наказом Генерального прокурора №410 від 03.09.2020 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» юридичну особу «Прокуратура Запорізької області» було перейменовано у «Запорізьку обласну прокуратуру».
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року по справі №201/4819/17 (провадження №1кп/201/189/2020) ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдано (а.с. 19-26).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Запорізької області Драча Т.В. залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 27-33).
Постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення (а.с. 34-37).
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження №61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 (провадження №61-7643св20).
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, місцевий суд правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону та дійшов обґрунтованого висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 6500,00 грн, встановленого законом на момент розгляду справи.
Водночас суд першої інстанції неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом з 30 грудня 2016 року і до 24 січня 2022 року, що становить 60 місяців та 25 днів.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.
Визначаючи строк перебування позивача під судом і слідством, місцевий суд правильно вважав, що його початком є 30 грудня 2016 року (вручення підозри у вчиненні кримінального правопорушення), однак визначив, що останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом є 24 січня 2022 року - дата прийняття Верховним Судом постанови про залишення без змін ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року.
Водночас суд не врахував, що останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року про залишення вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року без змін.
Місцевий суд наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.
Оскільки вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021року був залишений без змін, то саме із цієї дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування щодо нього - завершеним.
Аналогічних за змістом висновків щодо кінцевої дати перебування особи під слідством і судом дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі №607/10144/18, а також у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №707/2000/19, від 07 вересня 2022 року №711/4624/21.
Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом становить не 60 місяців та 25 днів (з 30.12.2016 року до 24.01.2022 року), як помилково зазначив місцевий суд, а період з 30.12.2016 року до 22.06.2021 року, тобто 53 місяці та 23 дні.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом, а тому доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури в цій частині є обґрунтованими.
У даному випадку строк перебування позивача під слідством та судом становить 53 місяці та 23 дні, тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 349483,33 грн. ((6500,00 грн. х 53) + (6500,00 грн. / 30 х 23)).
Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлений законом мінімальний розмір.
Відсторонення позивача від роботи ухвалою слідчого судді від 26.01.2017 року по 16.03.2017 року з продовженням цього терміну до 28.04.2017 року, а також застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на строк з 26.01.2017 року по 03.03.2017 року, з 10.03.2017 року по 28.03.2017 року, з 24.03.2017 року по 28.04.2017 року, на думку суду, у спірних правовідносинах не є підставою для збільшення мінімального розміру моральної шкоди. Правомірність вказаних вище процесуальних дій позивачем не оскаржувалась. Крім того, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на 89 днів не призвело до позбавлення позивача волі та полягало у обмеженні свободи пересування з 21:00 год. до 07:00 год., позивач був зобов”язаний не залишати житло у цей час (а.с. 62, 67).
Позивачем не доведено, що його перебування на стаціонарному лікуванні в період з 29.12.2016 року по 10.01.2017 року з діагнозом одиничний судомний напад, що розвинувся вперше, знаходилось в причинно-наслідковому зв'язку з перебуванням під слідством.
Згідно копі виписки з медичної карти стаціонарного хворого №13125/1628 КЗ “ДМКЛ №16 “ДОР”, ОСОБА_1 в дитинстві знаходився на “Д” обліку з діагнозом ВСД; в 2008 році переніс важку черепно-мозкову травму, знаходився на лікуванні в нейрохірургічному відділенні. У цій же виписці вказано клінічний діагноз на фоні раніше перенесеної черепно-мозкової травми у 2008 році (а.с. 69).
Колегією суддів не встановлено підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначений законом мінімальний її розмір.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Вказаний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №554/5980/18.
З урахуванням наведеного вище, встановивши, що ДКСУ не є стороною спірних правовідносин, - в задоволенні позовних вимог до Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,повинно бути відмовлено.
Колегія звертає увагу, що заявляючи позов про стягнення моральної шкоди з ДКСУ шляхом списання коштів, - позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, враховуючи, що ДКСУ у спірних правовідносинах є неналежним відповідачем.
Тому апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України підлягає задоволенню, рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову до вказаного відповідача у повному обсязі.
Крім того, позивач заявляв про відшкодування йому судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, у вигляді витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 33000,00 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Повноваження адвоката Токарєва В.В., як представника позивача, підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством - ордером від 07.04.2022 і договором про надання правової допомоги від 07.04.2022 (а.с. 5 - 7).
Судом встановлено, що 07.04.2022р. між позивачем ОСОБА_1 і адвокатом Токарєвим В.В. укладено договір про надання правової допомоги представника в цивільному процесі, яким обумовлені повноваження адвоката (п. 3) та оплата послуг адвоката (п. 5) (а.с. 5).
Згідно із п.п. 5.1., 5.2. договору за надану правову допомогу клієнт зобов'язується здійснити представнику оплату у розмірі 500 грн. за 1 годину роботи. Сторонами погоджено, що вартість гонорару за договором становить 500 грн. за 1 годину роботи, але не більше 35000 грн., але з додатковою оплатою по 3500 грн. за участь у кожному судовому засіданні. Сплата коштів клієнтом здійснюється в сумах на власний розсуд шляхом зарахування на адвокатський рахунок та в повному обсязі на дату складення акту виконаних робіт.
Між сторонами підписаний 19.08.2022 акт виконаних робіт із детальним описом робіт, а саме: попереднє усне консультування клієнта - 2 год. - 3000,00 грн.; усний аналіз спору та документів, рішень судів 3-х інстанцій - 3 год. - 4500,00 грн.; представництво у суді (1 судове засідання) - 2 год. - 3000,00 грн.; підготування заяв по суті: складання позовної заяви - 13 год. - 19500,00 грн.; підготовка, копіювання та засвідчення додатків до позовної заяви, копій позовної заяви сторонам у справі - 2 год. - 3000,00 грн., всього 22 год. - 33000,00 грн.
Оплата вартості послуг в загальній сумі 33000,00 грн. підтверджується квитанціями (а.с. 8-11).
Суд приймає до уваги такі види адвокатських послуг, як попереднє усне консультування клієнта - 2 год. - 3000,00 грн.; усний аналіз спору та документів, рішень судів 3-х інстанцій - 3 год. - 4500,00 грн.; складання позовної заяви - 13 год. - 19500,00 грн., оскільки ці послуги узгоджуються із умовами договору і закону, всього 27000,00 грн.
Разом із тим, суд не може узяти до уваги послугу із представництва у суді (1 судове засідання) - 2 год. - 3000,00 грн., оскільки справа розглянута судом першої інстанції без участі сторін, а також послугу із підготовки, копіювання та засвідчення додатків до позовної заяви, копій позовної заяви сторонам у справі - 2 год. - 3000,00 грн., всього 6000,00 грн., адже ці роботи не є правовою допомогою, не входять до переліку послуг адвоката, передбачених договором і законом.
Отже, матеріалами справи підтверджено надання адвокатом Токарєвим В.В. правничої правової допомоги відповідачу на суму 27000,00 грн.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу (27000,00 грн.), пропорційно задоволеним позовним вимогам (17,47%%), у розмірі 4716,90 грн.
Таким чином, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року підлягає зміні в частині розміру стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 5335,20 грн. на 4716 (чотири тисячі сімсот шістнадцять) грн. 90 коп.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають зміні, рішення місцевого суду також підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України - задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури - відмовити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - змінити з 395241,93 грн. на 349483 (триста сорок дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 33 коп.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року в частині розміру стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу - змінити з 5335,20 грн. на 4716 (чотири тисячі сімсот шістнадцять) грн. 90 коп.
В іншій частині додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова