Справа № 727/2912/23
Провадження № 2-о/727/162/23
про відмову у відкритті провадження
24 березня 2023 року, суддя Шевченківського районного суду м. Чернівці Танасійчук Н.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, самостійного виховання та утримання дитини,-
встановив:
Заявник звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці із заявою про встановлення факту спільного проживання, самостійного виховання та утримання дитини.
Ознайомившись з заявою та доданими до неї документами вважаю, що у відкритті провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Заявник просить встановити юридичний факт самостійного виховання і утримання ним неповнолітньої дитини без участі матері.
Згідно з ч. 1ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 315 ЦПК України визначено, які саме факти може бути встановлено судом в порядку окремого провадження. Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 1постанови від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Звертаючись з даною заявою до суду заявник просить в порядку окремого провадження встановити юридичний факт самостійного виховання і утримання батьком, ОСОБА_1 неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі її матері, оскільки Заявнику встановлення даного факту необхідне для користування соціальними пільгами та гарантіями встановленими для одиноких батьків.
Суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні зазначених заявником соціальних пільг та гарантій суду не надано. Заявником також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником ОСОБА_1 суду не надано.
Отже, вимога про встановлення факту того, що ОСОБА_1 виховує та утримує дочку ОСОБА_3 2009 року народження , не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Зважаючи на наведене, подана заява не може бути предметом судового розгляду в порядку окремого провадження у цивільній справі, так як законодавством визначено певний порядок вирішення цього питання та передбачено її право на оскарження у судовому порядку саме відмови відповідного органу чи уповноваженої особи у встановленні такого факту або позбавлення батьківських прав у випадку ухилення матері від виконання батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини.
Отже, суд може виявити наявність спору про право, як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №755/2276/17.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
З урахуванням викладеного, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком неповнолітньої дитини без участі її матері не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293,315 ЦПК України.
Разом з тим, заявнику необхідно роз'яснити право звернення до суду в позовному провадженні.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 293-294, 315, 353, 354 ЦПК України,-
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання , самостійного виховання та утримання дитини.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та заяву із всіма доданими до неї документами повернути заявнику.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.
Суддя Н.М.Танасійчук