м. Вінниця
23 березня 2023 р. Справа № 120/8158/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11.09.2018 по 28.09.2022 (день виконання рішення суду).
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що проходив військову службу на посаді начальника повітряного пункту управління Командного центру Повітряних Сил Збройних Сил України та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.09.2018 №173 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини. Однак позивач вказує, що повного розрахунку не отримав. Вважаючи наведене порушенням своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 10.10.2022 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених статтею 162 КАС України.
Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 розрахунок усіх виплат, які проведені позивачу в день звільнення із одночасним зазначенням виплат та сум виплат; довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача за два останні місяці військової служби, що передували звільненню та докази проведення інших виплат позивачу.
У встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відсутні підстави для обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Також на виконання вимог ухвали суду, відповідачем подано витребувані докази.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити з огляду на таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.09.2018 №173 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.09.2018.
Однак на час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу частини, відповідачем протиправно не проведено із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.
За результатами розгляду справи №120/8793/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. А рішенням суду від 09.03.2022 по справі №120/16549/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 28.09.2022, що підтверджується випискою про цільові надходження, а саме: 19.11.2021 - 4435,66 грн та 28.09.2022 - 77935,19 грн, що у сумі становить 82370,85 грн.
Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 11.09.2018 по 28.09.2022 як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України ( в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, як і посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" є безпідставними.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
В той же час визначаючись із періодом такої компенсації та її розміром суд враховує таке.
Як вже встановлено судом позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 11.09.2018. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/8793/21-а проведено лише 28.09.2022 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача). Відповідно час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 1479 календарних днів.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.09.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 11.09.2018 проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних дні (з 11.09.2018 по 11.03.2019).
Відповідно до довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 20.10.2022 № 679 середньоденний заробіток ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становив 499,66 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст. 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 90 938,12 грн. (499,66 х 182 кал. днів), який підлягає стягненню на користь позивача.
Тому вимоги у частині визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 11.09.2018 по 28.09.2022 підлягає частковому задоволенню, адже стягнення підлягає задоволенню лише за шестимісячний період.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, то на користь позивача слід стягнути 496,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, що буде пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 90 938,12 грн. (дев'яносто тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень 12 копійок).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Суддя Віятик Наталія Володимирівна