Справа № 523/18973/20
Провадження №2/523/313/23
заочне
"22" березня 2023 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Мурманової І.М.
за участю секретаря судових засідань - Бєлік Л.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири,-
ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та відповідачем у справі ОСОБА_2 18.07.1998 року було укладено шлюб, за час перебування у шлюбі подружжя придбало нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача. Зараз в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами, а оскільки відповідач не бажає врегулювати питання щодо поділу майна в поза судовому порядку, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.
На підставі викладеного просить: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнати за ним право власності на частину квартиру.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, сторонам надіслано копію ухвали суду. Відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву та право на подання зустрічного позову.
Також, ухвалою суду від 14.12.2020 року задоволено клопотання позивача, забезпечено позов шляхом накладення арешту на частину спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с.27-28).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06.10.2022 року підготовче засідання у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В останнє судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Дорошенко Сергій Олександрович не з'явились, разом з цим, 22.03.2023 року (вх. № 7736) на адресу суду надійшла заява представника позивача про можливість проведення судового засідання у відсутність сторони позивача, в якій представник зазначив, що позовні вимоги підтримує та не заперечує з приводу заочного розгляду справи (а.с.77).
Відповідач ОСОБА_2 до суду також не з'явились, судом неодноразово вживались заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце слухання справи, на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою працівника поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.64-65). Раніше, 21.07.2021 року, представник відповідача адвокат Корнієнко Л.А., (а.с.43) ознайомилась з матеріалами справи, разом з цим, відзиву на позовну заяву, заперечень або заяви про визнання позову на адресу суду не надійшло. Відповідач не висловила думки щодо заявлених позовних вимог, що відповідно до положення ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Ухвалою суду від 22 березня 2023 року вирішено провести заочний розгляд справи.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнання права власності на частину квартиру, позивач зазначив, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбу з дружиною вони придбали у власність нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача у справі. Відповідач не бажає в добровільному порядку здійснити поділ майна, а відтак, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, судом вирішуються позовні вимоги щодо визнання майна спільним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на частину квартири.
Судом встановлено, сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 18 липня 1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 529 (а.с.13).
Разом з цим, судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.01.2021 року (справа № 523/14866/20), позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 18.07.1998 року у відділі державної реєстрації актів громадянського стану Суворовського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис №529, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с78-79).
Судом досліджується копія договору купівлі-продажу квартири від 10.04.2015 року згідно якого ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 . В п. 8 договору зазначено, що Договір посвідчено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 , яка викладена окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. 10.04.2015 р. за реєстровим № 582 (а.с.6-7).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.04.2015 року, права власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 (а.с.8).
Таким чином, судом встановлено, що в період перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі 10.04.2015 року ними було придбано квартиру, яка згідно договору купівлі-продажу та Інформаційної з Державного реєстру в цілому зареєстрована за ОСОБА_2 , тобто відповідачем у справі.
Щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З даного приводу слід зазначити, що відповідач, будучи обізнаною щодо наявності в провадженні суду позову з приводу поділу майна, обставини позову не спростувала не висловила позиції щодо позовних вимог, та не надала доказів на спростування позиції позивача.
Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Отже, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та підлягає поділу між ними в рівних частках.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши обставини справи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, інших суду надало не було, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Позивачем не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 5, 10, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - ти денний строк з дня отримання рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24.03.2023р.
Суддя: