майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"20" березня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/976/22
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Васильєвій Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Черниш М.В., ордер серія ЖТ №099607, від 01.09.2022 (в режимі
відеоконференції, власними засобами);
від відповідача: Венгерук С.Ю., ордер серія АМ №1042894 від 18.01.2023;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (м.Коростень)
до Приватного акціонерного товариства "Житомирське Шляхово-будівельне управління №19" (м.Житомир)
про стягнення 95335,99грн,
з перервами у судовому засіданні з з 23.01.2023 до 20.02.2023 та з 20.02.2023 до 20.03.2023, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.
Товариство з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Житомирське шляхово-будівельне управління №19" 95335,99грн заборгованості, з яких: 51037,60грн основного боргу; 14744,92грн пені; 5103,76грн штрафу; 8641,40грн 15% річних та 15808,28грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору поставки №04012021/9-УВ від 04.01.2021 в частині оплати отриманого товару.
Ухвалою суду від 24.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.12.2022.
Ухвалою господарського суду від 20.12.2022 відкладено розгляд справи по суті на 23.01.2023.
06.01.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9533,59грн (а.с.54).
У судовому засіданні 23.01.2023 оголошено перерву до 20.02.2023 для надання представнику відповідача можливості ознайомитись з матеріалами справи та підготувати відзив на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву від 07.02.2023 відповідач визнав вимоги позивача в частині основного боргу в сумі 51037,60грн, однак не погодився з нарахуванням інфляційних, 15% річних, пені, штрафу та розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що через військову агресію проти України трудові відносини з працівниками ПрАТ "ШБУ №19" були призупинені на час дії військового стану. Введення військового стану в Україні є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору чи іншим зобов'язанням виконання яких настало, однак стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили (а.с.70-72).
08.02.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, яке обґрунтоване тим, що заявлені витрати позивача порівняно з предметом та складністю справи є неспіврозмірними та достатньо завищеними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру. Також подано клопотання про зменшення штрафних санкцій та 15% річних (а.с.91-92).
У відповіді на відзив від 17.02.2023 представник позивача зазначив, що Верховний Суд неодноразово доходив до висновку про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатись беззаперечним доказом іх існування. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій звернув увагу суду на ту обставину, що ТДВ "Коростанський щебзавод" перебуває не в найкращому фінансовому становищі, господарська діяльність внаслідок широкомасштабного вторгнення російської федерації не відновлена, тому потребує коштів на утримання багатьох статей витрат. Крім того, на підприємстві позивача також призупинено дію трудових договорів персоналу. За рахунок невиконання в односторонньому порядку своїх договірних зобов'язань відповідач продовжує фінансувати грошовими коштами позивача свою господарську діяльність, в свою чергу позбавляючи ТДВ "Коростенський щебзавод" необхідними йому обіговими коштами, обмежуючи його господарську діяльність і погіршуючи фінансову платоспроможність і стійкість позивача (а.с.102-104).
У судовому засіданні 20.02.2023 продовжено перерву до 20.03.2023, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.
20.03.2023 представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача суму основного боргу визнав, при ухваленні рішення просив суд зменшити суму заявлених до стягнення штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
04.01.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (постачальник/позивач) та Приватним акціонерним товариством "Житомирське Шляхово-будівельне управління №19" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №04012021/9-УВ (а.с.9-10), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок, асфальт, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору (п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.4. договору, кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюють у відповідних видаткових накладних.
Як визначено п.2.5. та 3.5. договору, розрахунки між сторонами здійснюється шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Постачальник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції поставити її покупцю.
Згідно з п.2.6. договору, у випадку поставки продукції на умовах п.3.5. договору, покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.
Обов'язок постачальника щодо поставки продукції покупцю вважається виконаим з моменту надання у розпорядження и(передачі) продукції покупцю відповідно до п.3.1. та п.3.2. договору. Приймання-передачі продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін (п.3.6. договору).
За умовами пункту 6.1. договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов'язань - до їх повного виконання сторонами.
На виконання умов договору від 04.01.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 51037,60грн, що підтверджується видатковими накладними №44 від 13.01.2021, №58 від 16.01.2021, №139 від 02.02.2021, №149 від 04.02.2021, №220 від 05.02.2021, №441 від 10.03.2021 (а.с.11-163).
Відповідач в порушення умов договору від 04.01.2021 розрахунок за поставлений товар на суму 51037,60грн не здійснив.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений на підставі договору товар у розмірі 51037,60грн.
За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі договору від 04.01.2021 у розмірі 95335,99грн заборгованості, з яких: 51037,60грн основного боргу; 14744,92грн пені; 5103,76грн штрафу; 8641,40грн 15% річних та 15808,28грн інфляційних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок оплатити його.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриману на підставі договору від 04.01.2021 продукцію в обумовлені сторонами строки.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманої від позивача продукції на підставі договору від 04.01.2021 у розмірі 51037,60грн.
Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву визнав наявність заборгованості у сумі 51037,60грн.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 51037,60грн за договором від 04.01.2021 обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 14744,92грн пені та 5103,76грн штрафу суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом ч.1 ст. 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.6. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Керуючись ч.6 ст.232 ГК України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через п'ять років від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (п.5.9. договору).
Суд здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій суд дійшов висновку, що пеня в сумі 14744,92грн та штраф у розмірі 5103,76грн нараховані обґрунтовано та відповідно до умов договору (а.с.3).
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу ) до 3% від заявленої суми.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилався на:
- призупинення трудових відносин з працівниками ПрАТ "ШБУ №19" з 01.04.2022 через військову агресію проти України, що підтверджується наказом №1/заг від 31.03.2022 (а.с.78);
- перебування директора ПрАТ "ШБУ №19" ОСОБА_1 з 26.05.2022 на військовій службі в Збройних Силах України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 26.05.2022 (а.с.75-77);
- наявність інших господарських спорів про стягнення з ПрАТ "ШБУ №19" заборгованості та значних сум штрафних санкцій, що може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам;
- заборгованість з виплати заробітної плати, яка становить 1075739,38грн, що підтверджується довідкою №6/01 від 27.01.2023 (а.с.83);
- заборгованість перед бюджетом та іншими цільовими фондами станом на 24.01.2023 у сумі 773226,89грн, що підтверджується витягом з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків (а.с.84-86).
За ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Необхідно відзначити, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 ЦК України під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-473цс16 та постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).
За наведеного та враховуючи обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надані сторонами керуючись засадами цивільного законодавства, завданням та засадами господарського судочинства, беручи до уваги відносини які існують між сторонами, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу до 50%, що буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 7372,46грн та штраф у сумі 2551,88грн, а тому в задоволенні позову в частині стягнення з ПрАТ "ШБУ №19" 7372,46грн пені та штрафу у сумі 2551,88грн слід відмовити.
Крім того, позивачем за порушення строків проведення розрахунків за поставлену продукцію, на підставі ст.625 ЦК України, нараховано 8641,40грн 15% річних та 15808,28грн інфляційних.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних витрат (а.с.3-4), суд приходить до висновку, що розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 15808,28грн та 15% річних у сумі 8641,40грн підлягають задоволенню.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення нарахованих йому 15% річних, суд виходить із того, що одним з завдань передбачених ст. 625 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань. При цьому надмірне зменшення розміру відсотків річних фактично нівелює мету існування даної санкції як виду відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Враховуючи вказане вище, суд зазначає, що стягуваний з відповідача розмір 15% річних у сумі 8641,40грн не є занадто великим порівняно до розміру основного зобов'язання, яке тривалий час (понад 2 роки) не виконувалося відповідачем, та/або несправедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи інтереси обох сторін в справі, не вбачає підстав для зменшення нарахованих відповідачу 15% річних.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.
З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 85411,62грн, з яких: 51037,60грн основного боргу; 7372,46грн пені; 2551,88грн штрафу; 8641,40грн 15% річних; 15808,28грн інфляційних.
В позові відмовити в частині стягнення 7372,46грн пені та 2551,88грн штрафу.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача, який своїми діями спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Що стосується стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги у розмірі 9533,59грн, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач одночасно з позовною заявою подав попередній розрахунок судових витрат, який складається з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9533,59грн.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Так, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.06.2021, виданого Чернишу Максиму В'ячеславовичу та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ЖТ №099607 від 01.09.2022 (а.с.35).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача надано укладений між адвокатом Чернишом М.В. (адвокат) та ТДВ "Коростенський щебзавод" (замовник) договір про надання адвокатських послуг від 01.09.2022 та додаток до договору про надання адвокатських послуг від 01.09.2022 (а.с.55-56).
Відповідно до п.1.1. договору, замовник доручає, а адвокат бере на себе обов'язок надати правову допомогу, адвокатські послуги та виконати роботу в обсязі та на умовах передбачених цим договором.
Згідно п. 4.1. договору, розмір винагороди адвоката встановлюється за домовленістю згідно додатків до договору.
У додатку до договору про надання адвокатських послуг від 01.09.2022 сторони погодили наступну вартість послуг адвоката:
Вартість послуг за аналіз, підготовку процесуальних документів, збір доказів та супроводження господарської справи за позовом ТДВ "Коростенський щебзавод" до ПрАТ "Житомирське-шляхово будівельне управління №19" про стягнення 95335,99грн встановлюється у вигляді гонорару у розмірі 9533,59грн, що становить 10% ціни позову. Оплата здійснюється після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили. У випадку добровільної сплати ПрАТ "Житомирське-шляхово будівельне управління №19" суми основного заборгованості у розмірі 51037,60грн до закінчення судових дебатів, розмір гонорару становитиме 2400,00грн та підлягає виплаті після набрання рішенням суду законної сили.
Факт наданих послуг на суму 9533,59грн підтверджується актом здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 13.12.2022, в якому вказано найменування послуг, наданих адвокатом (а.с.57).
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Скориставшись своїм правом, наданим ГПК України, відповідач заперечив проти заяви відповідача, серед іншого, мотивував неспіврозмірністю розміру стягуваної суми та відсутністю детального опису наданих послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг згідно акту здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 13.12.2022, суд дійшов висновку, що витрати ТДВ "Коростенський щебзавод" на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом даної справи не підлягають зменшенню, оскільки розмір заявленої до стягнена суми є розумним, також відповідачем не доведено, що обсяг наданих адвокатом послуг не був необхідним.
Враховуючи задоволення позовних вимог у справі, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 9533,59грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов ТОВ "Коростенський щебзавод" до ПАТ "Житомирське Шляхово-будівельне управління №19" задовольнити частково.
2. Зменшити розмір пені та штрафу на 50%, відповідно до 7372,46грн пені, та 2551,88грн штрафу.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Житомирське Шляхово-будівельне управління №19" (10025, м.Житомир, вул.Корольова, 21-б, код ЄДРПОУ 03449947) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (11502, Житомирська область, м.Коростень, вул.Каштанова, буд.3, код ЄДРПОУ 01374567)
- 51037,60грн основного боргу;
- 7372,46грн пені;
- 2551,88грн штрафу;
- 8641,40грн 15% річних;
- 15808,28грн інфляційних;
- 2481,00грн судового збору;
- 9533,59грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Відмовити в позові в частині стягнення 7372,46грн пені та 2551,88грн штрафу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 24.03.23
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.
1- у спарву;
2,3- сторонам (рек)