17 березня 2023 року місто Чернівці справа № 715/2129/22
провадження №22-ц/822/114/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н. К.
суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.
секретар Собчук І.Ю.
за участю: представника відповідача ОСОБА_1
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі - ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Мар'ян Іван Степанович на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Цуренка В.А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . До його смерті вона певний період часу проживала в його господарстві, доглядала за ним. По факту смерті приймала безпосередню участь у організації поховання та відповідних звичаєвих обрядах.
За час життя батько склав заповіт на неї та на її брата - ОСОБА_5 . Оригінал заповіту та оригінал договору купівлі-продажу житлового будинку знаходились у неї.
Після похорону батька вона виїхала на постійне місце проживання за межі села Тарашани на тривалий час. У серпні 2021 року їй стало відомо, що все майно після смерті її батька оформлено на її брата - ОСОБА_3 .
Зокрема вона дізналась, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області було задоволено позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_5 .
Вважаючи, що судове рішення не є законним та обґрунтованим, вона звернулась з апеляційною скаргою до Чернівецького апеляційного суду. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року її апеляційна скарга була задоволена, а оскаржуване рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області скасоване повністю. На вказану постанову суду була подана касаційна скарга до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року скасовано рішення Глибоцького районного суду та постанову Чернівецького апеляційного суду у цій справі. При цьому Верховний Суд ухвалив нове рішення, яким визнав за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за заповітом, а саме на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 . Вказане спадкове майно складається з житлового будинку - літ. «А» загальною площею 55,0 кв.м., в тому числі житловою площею 17,4 кв.м., прибудови - літ. «А1», літньої кухні - літ. «Б», убиральні - літ. «В», сараїв - літ. «Г», «Д», «Е», гаража - літ. «Є», фундаментів - літ. «Ж», «З», колодязя - №1, воріт - №2,3, огорожі - №4.
Просила суд ухвалити рішення, яким скасувати державну реєстрацію права власності на цілу частку домогосподарства АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Визнати за нею ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нерухомого майна, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 55,0 кв.м., в тому числі житловою площею 17,4 кв.м., прибудови літ. «А1», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «В», сараїв літ. літ. «Г», «Д», «Е», гаражу літ. «Є», фундаментів літ. літ. «Ж», «З», колодязя №1, воріт № 2-3, огорожі №4, загальною вартістю частин 40012,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 55,0 кв.м., в тому числі житловою площею 17,4 кв.м., прибудови літ. «А1», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «В», сараїв літ. літ. «Г», «Д», «Е», гаражу літ. «Є», фундаментів літ. літ. «Ж», «З», колодязя №1, воріт № 2-3, огорожі №4.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Мар'ян І.С. в апеляційній скарзі просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими недоведені обставини по справі, а також неправильно застосував норми матеріального права.
Вказав, що суд першої інстанції в порушення норм права виніс рішення у відсутність представника відповідача, не взяв до уваги доводи викладені у відзиві на позов, зокрема не врахував що вартість спірного майна була значно збільшена відповідачем ОСОБА_3 та іншими особами протягом 29 років.
В позовній заяві була вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , проте суд дану вимогу не вирішив.
Встановлено, що спірний будинок відповідачем подарований ОСОБА_4 . Проте, вимога позивача про визнання права власності в порядку спадкування, не відновить її порушеного права.
Крім цього, вказав що право звернення до суду за правилами позовного провадження з метою захисту порушеного права на спадщину настає в спадкоємця тільки у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, що свідчить про безпідставність даного позову.
Зазначив, що у встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини вступив тільки син померлого ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_3 взагалі не звертався до нотаріуса Черкаської області як вказано в рішенні суду, натомість якщо була допущена судом першої інстанція помилка в написанні області, то зі змісту постанови нотаріуса Чернівецької області вбачається, що лише відповідач вчинив необхідні дії, щоб вступити в спадщину і сприяти збереженню майна після смерті батьків.
Крім цього зазначає, що сама позивач в позовній заяві визнає той факт, що саме з серпня 1993 року вона у спірному будинку не проживає, а тому такі твердження позивача спростовують інформацію яка міститься у довідці про те, що ОСОБА_2 з 2001 року не проживає у вказаному будинку.
Також вказує, що навіть якщо припустити, що позивач була зареєстрована за адресою спірного будинку, але як спадкоємець не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то сама реєстрація місця проживання не може свідчити згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, а тому строк на прийняття спадщини ОСОБА_2 пропущений, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Вважає посилання суду першої інстанції на рішення касаційної інстанції яке має преюдиціальне значення при розгляді даної справи помилковими, оскільки предметом розгляду в тій справі було визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_3 , який єдиний здійснював догляд за майном яке залишилося після смерті батька ще у 1993 році. Крім того, ОСОБА_2 не скористалась своїм правом подачі зустрічного позову і пропустила строк встановлений для прийняття спадщини.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило. В письмових поясненнях ОСОБА_2 апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розгляд апеляційної скарги просила проводити у її відсутність, оскільки перебуває за межами України.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками зазначені: « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_7 » (а.с.6).
23 липня 1977 року ОСОБА_3 і ОСОБА_8 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.7).
Згідно заповіту від 20 липня 1993 року вбачається, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно дочці і сину - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках (а.с.8).
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про смерть серії НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (а.с.9, 10).
Згідно з довідкою від 27 квітня 2017 року № 519, виданою Тарашанською сільською радою в управління спадковим майном, у встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини вступив син померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , адже у листопаді 1993 року він розпорядився речами померлого (а.с.20).
ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2001 року не проживає за вказаною адресою (час від часу відвідувала батьківський будинок, заїжджаючи в гості), що підтверджується довідкою Тарашанської сільської ради від 20 серпня 2021 року № 1223 (а.с.18).
Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №48736865, приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л.М. зареєстрована 11 серпня 2017 року спадкова справа після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_5 (а.с.23-25).
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, оскаржуване рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року скасоване повністю, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (а.с.26-39).
Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано рішення Глибоцького районного суду від 28 грудня 2017 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: на 1/2 частину житлового будинку літ. «А», загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудови літ. «А1», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «В», сараїв літ. «Г», «Д», «Е», гаража літ. «Є», фундаментів літ. «Ж», «З», колодязя № 1, воріт № 2-3, огорожі № 4 (а.с.40-45).
Згідно договору дарування житлового будинку від 20 листопада 2021 року, зареєстровано в реєстрі за №623, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 (а.с.65-68).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване у даній справі рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним той факт, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довела, що на час смерті ОСОБА_5 вона проживала, була зареєстрована в спірному господарстві та вступила в управління спадковим майном, оскільки має оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок та оригінал заповіту. Таким чином, вступивши в управління спадковим майном, ОСОБА_2 отримала право на 1/2 частину спадкового майна.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася у серпні 1993 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, а тому положення саме цього кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування спірного майна.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння майном.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4, якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.
Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акту на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 .
На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 він залишив заповіт, відповідно до якого все своє майно заповідав дочці і сину ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Ні позивач, ні відповідач ОСОБА_3 у передбачений законодавством шестимісячний строк не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .
ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довела, що на час смерті ОСОБА_5 вона проживала і була зареєстрована в спірному будинку та вступила в управління спадковим майном, оскільки має оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок та оригінал заповіту. Таким чином, вступивши в управління спадковим майном, ОСОБА_2 отримала право на частину спадкового майна.
Дана обставина також підтверджується постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі №715/2172/17.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_2 має право на частку спадкового майна.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позов, не взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_3 в період судових спорів 12 листопада 2021 року подарував все спадкове майно ОСОБА_4 , а тому вимога про визнання права власності на частку спадкового майна не відновить порушене право позивача і є неефективним способом захисту.
Встановлено, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року визнано за ОСОБА_3 що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: на житловий будинок літ. «А», загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудову літ. «А1», літню кухню літ. «Б», убиральню літ. «В», сараї літ. «Г», «Д», «Е», гараж літ. «Є», фундамент літ. «Ж», «З», колодязь № 1, ворота № 2-3, огорожу № 4.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано рішення Глибоцького районного суду від 28 грудня 2017 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: на 1/2 частину житлового будинку літ. «А», загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудови літ. «А1», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «В», сараїв літ. «Г», «Д», «Е», гаража літ. «Є», фундаментів літ. «Ж», «З», колодязя № 1, воріт № 2-3, огорожі № 4.
В період судових розглядів, а саме 12 листопада 2021 року ОСОБА_3 спірне майно подарував за договором дарування ОСОБА_4 .
Отже, на момент розгляду даної справи власником спірного майна є ОСОБА_4 .
Наведене дає підстави для висновку, що частина спірного майна вибула з володіння позивачки поза її волею і без достатньої та належної правової підстави.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18) зроблено висновок, що «спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом. Вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що: «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».
У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) вказано, що: «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц)».
У пункті 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що: «однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».
У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_6, не з'ясувавши, чи це майно виділене в натурі».
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
У справі, що переглядається, позивач просила скасувати державну реєстрацію права власності на цілу частку домогосподарства АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Проте, встановлено, що спірне майно відчужено і зареєстровано за ОСОБА_4 . До ОСОБА_4 позивачка будь-яких позовних вимог не пред'являла.
Оскільки позивачка не змінювала позовні вимоги, а суд апеляційної інстанції не може вийти за межі позову, то в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.
Встановлені обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до п.2 ч.2 статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові - судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та відмови в позові ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 за розгляд справи в апеляційній інстанції поніс судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 1488,60грн. за подачу апеляційної скарги (а.с.120).
За таких обставин, з позивача на користь відповідача слід стягнути понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1488,60 грн.
З огляду на висновок суду щодо суті апеляційної скарги, витрати позивача, понесені ним у суді першої інстанції, залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2022 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Мар'ян Іван Степанович - задовольнити частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2022 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , де третя особа ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1488 (одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 23 березня 2023 року.
Головуючий Н.К. Височанська
Судді: І.Н. Лисак
І.М.Литвинюк