23 березня 2023 року
м. Чернівці
справа № 718/2776/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
секретар Скулеба А. І.
позивач ОСОБА_1
відповідач держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 8 лютого 2023 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Мінів О. І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 25 000 гривень.
Посилався на те, що Чернівецький окружний адміністративний суд 9 листопада 2022 року ухвалив рішення, яким визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУ ПФУ в Чернівецькій області) щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі «Дружба» села Брусниця, ТзОВ «Карол ЛТД», ТзОВ «Лідер - Т», ТОВ «Рома». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Вищезазначеними неправомірними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, потребі у додаткових зусиллях для організації свого життя, порушенні нормальних життєвих зв'язків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 8 лютого 2023 року позовну заяву задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень.
Суд виходив з того, що несвоєчасним призначенням пенсії позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.
Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки він неодноразово звертався до відповідача, до суду, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, тому суд погодився із доводами позивача про порушення звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, розмір компенсації моральної шкоди склав 3 000 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернівецькій області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що законного призначення пенсії позивач домігся лише в судовому порядку, оскільки посадові особи ГУ ПФУ в Чернівецькій області в порушення вимог закону не зарахували до його страхового стажу окремі періоди роботи, які підтверджені записами в трудові книжці. Сума моральної шкоди в розмірі 25 000 гривень не перевищує середньомісячного заробітку посадової особи відповідача. Визначена сума моральної шкоди є несправедливою, символічною та не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
ГУ ПФУ в Чернівецькій області, зазначало, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять належних доказів заподіяння позивачу моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, зниження його авторитету серед колег та друзів, приниження честі і гідності, ділової репутації.
Також в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували погіршення стану здоров'я позивача.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
30 грудня 2021 року позивач вперше звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 вересня 2003 року, № 1058-IV.
Листом від 30 грудня 2022 року №2400-1708-8/47912 ГУ ПФУ в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що відсутній страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком, оскільки згідно наданими документами страховий стаж становить 16 років 5 місяців 20 днів (а.с.11-12).
Листом від 2 лютого 2022 року №2400-1708-8/4628 ГУ ПФУ в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за заявою від 21 січня 2022 року, мотивуючи тим, що відсутній страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком, оскільки згідно з наданими документами страховий стаж становить 27 років 6 місяців 25 днів.(а.с.13-14)
Листом від 21 березня 2022 року за №1064/К-2400-22 ГУ ПФУ в Чернівецькій області додатково повідомило позивача щодо відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком (а.с.15-16).
Листом від 19 квітня 2022 року №2400-1708-8/12610 ГУ ПФУ в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за заявою від 17 березня 2022 року, мотивуючи тим, що відсутній страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком, оскільки згідно наданими документами страховий стаж становить 27 років 4 місяці 18 днів (а.с.17-18).
Листом від 10 травня 2022 року за №1419/К-17/8-2400-22 ГУ ПФУ в Чернівецькій області додатково повідомило позивача щодо відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки страховий стаж за наданими документами становить 27 років 4 місяці 18 днів, і тільки в разі набуття страхового стажу загальною тривалістю 28 років, він зможе реалізувати своє право на призначення пенсії за віком (а.с.19-20).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в колгоспі «Дружба» села Брусниця з 17 травня 1997 року по 31 грудня 1997 року; ТзОВ «Карол ЛТД» з 1 березня 2007 року по 30 квітня 2007 року та з 1 травня 2008 року по 19 грудня 2008 року; ТзОВ «Лідер - Т» з 22-25 грудня 2008 року, з 20-31 січня 2009 року, 18-28 лютого 2009 року, 20-31 березня 2009 року, з 19-30 квітня 2009 року, з 20-31 травня 2009 року, з 01-08 червня 2009 року; ТОВ «Рома» з 30 червня 2011 року, з 18-31 січня 2013 року, з 25-30 вересня 2015 року, з 21-29 лютого 2016 року.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду (а.с.6-10).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
«Розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, пункт 71).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції правильно встановив, що в результаті незаконної бездіяльності відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 страхового стажу, позивачу була заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань. Між незаконною бездіяльністю відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди є прямий причинний зв'язок.
Помилковим є аргумент ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу залежно від характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з якою визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що відсутність доказів, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди є підставою для відмови в позові.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.
Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
ГУ ПФУ в Чернівецькій області не надано доказів, які підтверджують відсутність його вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована за рахунок Державного бюджету України. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19 та від 8 грудня 2022 року у справі №370/2383/20.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 8 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 23 березня 2023 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА