Провадження № 22-ц/803/97/23 Справа № 194/193/20 Суддя у 1-й інстанції - Солодовник І. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
22 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, завданої засобом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП та
за зустрічною позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна,-
В лютому 2020 року до Тернівського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «СК «ВУСО», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, завданої засобом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП та в лютому 2021 року надійшов зустрічний позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна.
В обгрунтування позову, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 зазначав, що 10.04.2018 р. сталося зіткнення автомобіля Subaru під керуванням ОСОБА_2 з мотоциклом Yamaxa під керуванням ОСОБА_5 , внаслідок чого ОСОБА_5 смертельно травмований, а транспортним засобам завдані механічні ушкодження. За даним фактом розпочато кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040400000204, в ході досудового розслідування якого, ОСОБА_1 визнано потерпілим. Між власником автомобіля Subaru ОСОБА_3 та ПрАТ «СК«ВУСО» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з полісом між сторонами укладений договір про страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією транспортного засобу на випадок настання страхового випадку. 10.04.2018 р. настав страховий випадок. Вказана страхова компанія повинна надати ОСОБА_2 послугу по страхуванню ризиків на випадок завдання шкоди третім особам внаслідок ДТП у передбаченому законом розмірі. Внаслідок ДТП, при якій загинув син, позивачу завдана як майнова, так і моральна шкода. Також, 19.05.2020 р. між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» укладено мирову угоду, яку 21.07.2020 року ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області затверджено. 28.07.2020 року ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 виплачено моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи ОСОБА_5 у розмірі 44676 грн. 12.11.2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 року року скасовано. Просив суд стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого у розмірі 37921,83 грн, моральну шкоду, що полягає у фізичному болю та стражданнях потерпілого у розмірі 1896,09 грн, шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого у розмірі 44676 грн, а з врахуванням розміру франшизи у розмірі 83493,92 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 453427,91 грн та 1000 грн франшизи (т. 2 а.с. 66-69).
В обгрунтування зустрічного позову ПрАТ «СК«ВУСО» зазначало, що ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 року затверджено мирову угоду на підставі якої ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» перераховано на рахунок ОСОБА_1 44676,00 грн. Однак, 12.11.2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Отримані ОСОБА_1 кошти є безпідставно набутим майном і підлягають поверненню ПрАТ «СК «ВУСО», так як відпали підстави його набуття, внаслідок скасування ухвали про затвердження мирової угоди на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. Станом на 15.02.2021 р. ОСОБА_1 добровільно не повернуто безпідставне набуте майно в сумі 44676,00 грн., що є порушенням майнових прав ПрАТ «СК «ВУСО». Просило суд стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуте майно в сумі 44676 грн, інфляційне збільшення в розмірі 1581,73 грн, штрафні санкції 3% річних за період з 13.11.2020 року по 01.02.2021 року в розмірі 296,94 грн (т.2 а.с. 122-129, 164-170).
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «СК «ВУСО», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, завданої засобом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП - відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ПрАТ «СК «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «ВУСО» безпідставно набуте майно (грошові кошти) в сумі 44676,00 грн.; інфляційні витрати в сумі 1581,73 грн.; 3% річних за період з 13.11.2020 р. по 01.02.2021 р. в сумі 296,94 грн.; інфляційні витрати та 3% річних за прострочення зобов'язання, починаючи з 02.02.2021 р. до моменту виконання судового рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «ВУСО» судовий збір в розмірі 2270 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року просить рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року просить рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
У відзиві ПрАТ «СК «ВУСО» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з постанови старшого слідчого з ОВС СУ ГУНП в Дніпропетровській області Бушуєва Б.В. від 27.12.2019 р. про закриття кримінального провадження (т.1 а.с.5-19) видно, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 10.04.2018 р. приблизно о 15-15 годині на вул.Харківська в м.Тернівка, Дніпропетровської області, в районі перехрестя з вул.Лермонтова м.Тернівка, Дніпропетровської області за участю транспортних засобів мотоцикла Yamaxa, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля Subaru, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , водій мотоцикла Yamaxa YZF1000 ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане 02.05.2018 р. виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (т.1 а.с.23).
З вказаної постанови слідчого встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди слугували дії водія мотоцикла Yamaxa YZF1000 ОСОБА_6 , який грубо порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, внаслідок чого, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040400000204 від 10.06.2018 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України закрито, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого даною статтею.
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 02.10.2013 р. відділом РЕР ДАІ №3 ГУМВС України в Дніпропетровській області, власником транспортного засобу Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 та право користуватися вказаним транспортним засобом має ОСОБА_2 (т.1 а.с.21).
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого 10.02.2017 р. Центром 2343, власником транспортного засобу YamaxaYZF1000 є ОСОБА_4 (т.1 а.с.22), який згідно з довіреністю від 27.12.2017 р., посвідченою приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Русановою О.Г. та зареєстрованою в реєстрі за №1462, надав кожному окремо право користування та розпорядження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.1 а.с.24).
Крім того, ОСОБА_4 згідно з довіреністю від 21.08.2017 р., посвідченою приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Бесараб А.О. та зареєстрованою в реєстрі за №779, надав кожному окремо право користування та розпорядження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т.1 а.с.25).
З матеріалів справи встановлено, що згідно з полісом №АМ/1228911 (т.1 а.с.20, 89) станом на 10.04.2018 р. автомобіль Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є забезпеченим транспортним засобом, зазначеним у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеному 15.09.2019 р. між страхувальником ОСОБА_11 та страховиком ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована, що не заперечується відповідачами за первісним позовом ОСОБА_2 та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО».
Так, згідно з полісом, страховик взяв на себе зобов'язання у випадку настання страхової події відшкодувати завдану страхувальником шкоду життю, здоров'ю та майну третіх осіб при експлуатації вказаного забезпеченого транспортного засобу.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).
Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У вищевказаному Законі №1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону №1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону №1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Разом з тим у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 вказаного Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 11.12.2019 р.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на те, що права ОСОБА_1 страховиком не порушені, оскільки останній до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» з заявою про страхове відшкодування не звертався, а тому і вимагати страхового відшкодування через суд ОСОБА_1 не має законних підстав є хибними, оскільки ОСОБА_1 звернувся безпосередньо до суду з приводу виплати страхового відшкодування відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з ч.1 ст.4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п.3 ч.2, ч.6 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За ч.1, п.п.8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Положеннями ч.1 ст.1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Стаття 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а стаття 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише за наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ.
За загальним правилом складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є: шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв'язок між ними; вина заподіювача шкоди.
Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Згідно із принципом змагальності сторін необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим, суд повинен належним чином оцінювати ступінь немайнових втрат.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 р. у справі №61/8496/15-ц.
Отже, суд першої інстанції встановлено, що протиправність дій ОСОБА_2 у даній справі не встановлена, оскільки кримінальне провадження №12018040400000204 від 10.04.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення за вказаною статтею, оскільки причиною скоєння ДТП 10.04.2018 р. є дії водія мотоцикла Yamaxa YZF1000 ОСОБА_6 , який грубо порушив правила ПДР України, а отже доказів того, що саме ОСОБА_2 є заподіювачем шкоди або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду, матеріали справи не містять.
Крім того, судом першої інстанції враховано посилання відповідачів за первісним уточненим позовом на те, що в даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми ст.1188 ЦК України, якою визначено, що за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. Вказана обставина не заперечувалася у судовому засіданні представником позивача за первісним уточненим позовом ОСОБА_1 - адвокатом Бобровницьким В.І., який у судовому засіданні вважав, що застосуванню у даній справі все ж таки підлягають норми саме ст.1188 ЦК України.
Також, за п.24.1 ст.24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Згідно з ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для відшкодування страховиком витрат на лікування потерпілого відсутні, оскільки ОСОБА_1 витрати на лікування померлого внаслідок ДТП ОСОБА_5 та необхідність їх здійснення не підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я, а до матеріалів справи долучені лише квитанції на придбання ліків (т.1 а.с.29-35), які не можуть свідчити про обґрунтованість витрат на лікування померлого відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За п.п.27.2, 27.3, 27.4 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Суд першої інстанції,прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави для відшкодування витрат ОСОБА_1 на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника загиблому ОСОБА_5 , оскільки відсутні документи, що підтверджують такі витрати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у страховика не виник обов'язок на підставі договору, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ОСОБА_1 не надано докази того, що він був на утриманні загиблого ОСОБА_5 та потребував від нього матеріальної допомоги.
Отже колегія суддв вважає,що суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріалами справи не підтверджено протиправність дій ОСОБА_2 внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки та не доведено в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що є підставою для кваліфікації ДТП страховим випадком відповідно до ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Щодо зустрічних позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО».
Згідно з ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 р. затверджено мирову угоду, укладену 19.05.2020 р. між сторонами ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО».
Відповідач ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» погодилася на виплату грошових коштів в розмірі 44676,00 грн. страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяне смертю фізичної особи - потерпілого ОСОБА_5 на умовах п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зобов'язався на протязі 15 робочих днів з дня набрання законної сили ухвали Тернівського міського суду Дніпропетровської області про затвердження даної мирової угоди перерахувати позивачу ОСОБА_1 на його банківський рахунок грошові кошти в розмірі 44676,00 грн., підписанням даної мирової угоди ОСОБА_1 підтвердив, що після отримання від відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» грошових коштів у розмірі 44676,00 грн. він не матиме жодних фінансових претензій чи вимог до відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» щодо страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.с.188-191).
Так, за матеріалами справи встановлено, що до набрання законної сили вказаної ухвали суду, 28.07.2020 р. ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на рахунок ОСОБА_1 перераховано 44676,00 грн. в рахунок страхового відшкодування за договором №АМ-1228911 від 15.09.2017 р., страхувальник ОСОБА_3 , справа №194/193/20, про що свідчить платіжне доручення №20487 від 28.07.2020 р. (т.2 а.с.3), про що також не заперечує представник ОСОБА_1 .
Окрім цього, ухвала Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 р. постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.11.2020 р. скасована, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 255-259).
З матеріалів справи встановлено та підтверджено у судовому засіданні представником ОСОБА_1 - адвокатом Бобровницьким В.І., що отримані від ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» кошти в сумі 44676,00 грн. ОСОБА_1 добровільно страховику, починаючи з 13.11.2020 р. після винесення постанови Дніпровським апеляційним судом від 12.11.2020 р. не повернуті.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі №922/3412/17.
Предметом зустрічного позову у даній справі є стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) в сумі 44676,00 грн.
Правова підстава, на якій грошові кошти були набуті, відпала у зв'язку із скасуванням 12.11.2020 р. судом апеляційної інстанції ухвали Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 р.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кошти, перераховані ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» підлягають поверненню як безпідставно набуті, оскільки особа зобов'язана повернути майно коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Враховуючи викладене, ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань в незалежності від природи їх виникнення на підставі договору або делікту і відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи питання щодо розрахунку простроченого зобов'язання, а саме інфляційних витрат та 3% річних ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розрахунок інфляційних витрат в сумі 1581,73 грн. та 3% річних в сумі 296,94 грн. за період після скасування 12.11.2021 р. Дніпровським апеляційним судом ухвали суду від 21.07.2021 р., а саме з 13.11.2020 р. по 01.02.2021 р. є правильним і підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 розрахунок не оспорений та заперечень проти вказаного розрахунку не надано.
З доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі та який мав перевагу в перетині даного перехрестя, внаслідок чого сталося зіткнення автомобіля з мотоциклом, внаслідок чого ОСОБА_5 був смертельно травмований, тобто з вини водія ОСОБА_2 10 квітня 2018 року сталася ДТП, у результаті якої загинув його син і цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», тому страхова компанія повинна відшкодувати йому завдану смертю сина матеріальну та моральну шкоду,колегія не погоджується з наступних підстав.
Як вже зазначено вище, страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та розділом ІІІ Закону № 1961-ІV.
Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Статтею 6 Закону №1961-ІV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі статтями 22, 23 Закону №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Постановою про закриття кримінального провадження від 27 грудня 2019 року на підставі висновку комісійної судової автотехнічної та траспортно-трасологічної експертизи №16082/22395 від 31.10.2019 встановлено, що водій мотоцикла Ямаха ОСОБА_5 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.12.3, 14.4 ПДР. ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем "Subaru" шляхом виконання ним вимог п.12.4. ПДР. В даній ДТП дії водія мотоцикла Ямаха ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.12.4 ПДР та, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв'язку з виникненням ДТП (а.с.17 т.1), а в діях водія ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України.
Цією постановою також встановлено, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, а кримінальне провадження підлягає закриттю.
Оскільки у діях водія ОСОБА_2 відсутня вина у ДТП, то і відсутня передбачена статтею 1188 ЦК України підстава для його цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди. У зв'язку з цим у страхової компанії, в якій була застрахована відповідальність ОСОБА_2 , не виникло встановлене статтями 22, 23 Закону №1961-ІV зобов'язання відшкодувати шкоду.
Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону № 1961-ІV страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відому в задоволенні позовних вимог, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ОСОБА_2 у ДТП, а отже і про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності та відповідальності страхової компанії.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що батьки загиблого намагались лікувати свого сина, на що в кінцевому результаті затрачено 37921,83 грн, на поховання сина, включаючи пам'ятник, довелося затратити 73610,0 грн, зазнали моральну шкоду, оцінену 500000грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки статтею 27 Закону №1961-ІV, на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, врегульовується питання страхового відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого. Однак дана правова норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, як зазначалося вище, обов'язок провести таке відшкодування покладається на страховика лише у разі настання страхового випадку. Судом встановлено, що смерть сина позивача настала не у зв'язку зі страховим випадком, тому що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не настала (стаття 6 Закону № 1961-ІV).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела (ст.1187 ЦК України), також не заслуговують на увагу, так як спірні правовідносини врегульовуються іншою нормою матеріального права, а саме статтею 1188 ЦК України, яка передбачає, що обов'язковою умовою відповідальності за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (що мало місце в даному випадку), є вина завдавача шкоди. Однак судом встановлено відсутність вини ОСОБА_2 у ДТП.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року у справі №126/1439/17 (провадження №61-456св17).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, у відзиві представник ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» -Шилін В.А. зазначає про стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3352,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2020 року між адвокатом Шиліним В.А. та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» укладено договір про надання правової допомоги (а.с.129 т.3).
Відповідно до пункту 8 гонорар адвоката за вказаним договором визначається у додаткових угодах до договору.
Адвокатом Шиліним В.А. не надані, а матеріали справи не містять додаткові угоди до договору про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року.
А додаткова угода надана апеляційному суду від 16.11.2021 року не може бути прийнята до уваги,оскільки укладена сторонами після винесення рішення судом першої інстанції,яке винесено 28.07.2021 року,тобто через 4 місяці після винесення рішення.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно зі ст.1 Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) (далі - Закон) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно із ч.1 ст.27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК України).
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
Згідно з ст.30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд зауважив, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.
Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 3352,00 грн як гонорар за здійснення адвокатом Шиліним В.А. правової допомоги, колегія суддів звертає увагу, що договір про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року не визначає порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Зміст цього договору (форма його викладу) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та порядок його сплати.
Верховний Суд зазначив, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, який відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та який розповсюджується на всі напрями професійної діяльності адвоката. Договір про надання правової допомоги має відповідати вимогам Закону та Правилам, а також визнаним міжнародним та національним стандартам надання правової допомоги.
Верховний Суд виходив з того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.
У цій справі такі докази відповідач суду не надав, не надав будь-якого розрахунку на підтвердження обсягу виконаних ним робіт (фіксований розмір, погодинна оплата).
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/17845/15-ц (провадження № 61-14507св18).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката Шиліна В.А. у розмірі 3352,00 грн задоволенню не підлягають.
Виходячи з вищевикладеного,колегія суддів вважає,що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова