Справа № 759/11403/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1736/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Горбенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
13 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Семенюк Т.А.
Суддів: Немировської О.В.,Ратнікової В.М.
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом вселення,-
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування вимог на те, що він є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Іншим співвласником даної квартири є його дружина- ОСОБА_2 . Спірне майно належить їм на праві спільної сумісної власності, набуте у зареєстрованому шлюбі. Позивач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що з березня 2020 року шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено, наразі Святошинським районним судом м. Києва відкрито провадження у цивільній справі №759/9704/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. У зв'язку із вищезазначеними обставинами, зокрема, із тим, що особисті стосунки між позивачем та відповідачкою погіршились, останній вирішив тимчасово, з метою уникнення між ними конфліктів, мешкати окремо. Так, позивач поселився за фактичною адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, через деякий час ОСОБА_1 вирішив повернутись до власного житла, проте дізнався, що дружина змінила замки, добровільно його в квартиру не пускає, через що ОСОБА_1 позбавлений права користування власним житлом.
Так, 16.06.2020 року позивач в котрий раз намагався потрапити до власного житла, проте відповідачка двері не відчинила. Тому позивач викликав поліцію, його повідомлення, про те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні спільним житлом за адресою: АДРЕСА_1 , було прийняте та зареєстровано в журналі єдиного обліку.
Відповідно до листа Святошинського УПП ГУНП у м. Києві, з відповідачкою проведено профілактичну бесіду, попереджено про адміністративну та кримінальну відповідальність.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що викладені в рішенні суду висновки щодо відсутності доказів, які стосуються предмету спору, а також того, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, не відповідають дослідженим в судових засіданнях обставинам справи, так як самою відповідачкою та свідками підтверджено факт наявності вчинених перешкод щодо вселення позивача до належної йому на праві спільної власності квартири, а також дослідженими письмовими доказами, якими зафіксовано численні факти вчинення відповідачкою перешкод позивачу у користуванні квартирою.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги лист Святошинського УП ГУНП м. Києва від 11.01.2021 року №14-АЗ/125/54/03-2021 про розгляд звернень ОСОБА_1 щодо вчинення перешкод його дружиною ОСОБА_2 у вселенні в квартиру які надходили протягом 2020 року: № 40449 від 16.06.2020 р., №43138 від 25.06.2020 р., №48444 від 13.07.2020 р., №48449 від 13.07.2020 р.
18 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив від ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якій представник відповідача просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, позивачем не надано належних та допустимих доказів, натомість висновки суду є правомірними.
Судом встановлено, що сторони з 14.05.1994 року перебували у шлюбі (Свідоцтво про шлюб, видане повторно Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ) (а.с.12).
Відповідно до відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та копії свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 02.06.2006 року на підставі якого проведена реєстрація права власності на кв. АДРЕСА_3 за відповідачкою ОСОБА_2 (а.с.32-33).
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, позивачу на праві власності належить гараж, машиномісце у напівземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.13-14).
Позивач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою в паспорті громадянина України (а.с.9).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 , позивачем не доведено, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України", суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права Договірних держав.
У справі Bellet v. France, Суд зазначив, що'стаття 6 § 1 Конвенції, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частини перша та третя статті 47 Конституції України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони з 14.05.1994 року перебували у шлюбі.
Відповідно до свідоцтва про право власності, 02.06.2006 року проведена реєстрація права власності на кв. АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 (а.с.32-33).
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, спірна квартира придбана сторонами у шлюбі і є спільним майном подружжя.
На теперішній час за позовом ОСОБА_2 у суді перебуває справа по поділ майна подружжя, серед якого є і спірна квартира АДРЕСА_3 .
Оскільки в судовому засіданні не надано доказів того, що спірне майно є приватною власністю виключно одного з подружжя, враховуючи презумпцію спільності майна подружжя, колегія суддів виходить з того, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Так, позовні вимоги позивача зводились до того, що вказана квартира набута за час шлюбу, то вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже, позивач має право вільно користуватись спірною квартирою. Разом з тим, відповідач чинить йому перешкоди в користуванні спільним майном, а саме замінила замки на вхідних дверях спільної квартири та не впускає в квартиру.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
При цьому,статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Згідно до ст. 316 ч.1 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У відповідності до ст. 319 ч.1, 2 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Судовий захист права власності у порядку цивільного судочинства здійснюється за вимогами, серед яких: про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням прав власника; про визнання недійсними договорів та про визнання договорів дійсними - у випадках, передбачених ЦК.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частина 3 ст. 358 ЦК України, надає кожному із співвласників право вимагати надання йому у володіння та користування конкретної частини майна в натурі, в розмірі, адекватному їх часткам у праві спільної часткової власності. У принципі, можливе виділення у володіння та користування співвласників також таких частин у спільному майні, які не співпадатимуть з їх ідеальними частками.
Передбачено ст.391 ЦК України, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право кожного з подружжя на вибір місця свого проживання є конституційним правом людини, передбаченим ст. 33 ч. 1 Конституції.
Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
З матеріалів справи також вбачається (покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), і підтверджується відповідачем ОСОБА_2 , що коли позивач повертався до дому, він здійснював моральний тиск щодо відповідачки, у зв'язку з чим були замінені дверні замки, нових ключів позивачу вона не передавала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2020 року неодноразово звертався до Святошинського УП ГУНП м. Києва щодо вчинення перешкод його дружиною ОСОБА_2 у вселенні в спірну квартиру.
З відповіді Святошинського УП ГУНП м. Києва від 03 лютого 2021 року вбачається, що 16 червня та 13 липня 2020 року ОСОБА_1 викликав поліцію у зв'язку з неможливістю потрапити у спірну квартиру. 13 липня 2020 року ОСОБА_1 повідомила, що дозволить чоловіку - ОСОБА_1 зайти в квартиру виключно на підставі рішення суду про вселення (а.с. 74).
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідач своїми діями щодо заміни замків від вхідних дверей спірної квартири, не допуску відповідача у квартиру, чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, доведені позивачем.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем спільним житлом: квартирою АДРЕСА_3 та вселення позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позову не відповідають встановленим обставинам, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають перерозподілу судові витрати.
З ОСОБА_2 належить стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп., сплачений ним в суді першої інстанції, та в дохід держави - 1261 грн. 20 коп. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року - скасувати. Прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Стягнути ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 1261,20 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 в суд апеляційної інстанції.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2023 року.
Головуючий
Судді