09 березня 2023 року
справа № 754/11590/16-ц
провадження № 22-ц/824/3899/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,
при секретарі: Яницькій О.Л.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Галась І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди.
Вимоги позову обґрунтовано тим, що 01.02.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб. 03.09.2014 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з матір'ю.
11.11.2014 року Деснянський районний суд м. Києва прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів - в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку на утримання сина та в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною трьохрічного віку на утримання ОСОБА_2
15.10.2015 року Деснянський районний суд м. Києва прийняв рішення про зменшення розміру аліментів, які підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача, а саме - в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку на утримання сина та в розмірі 1/15 частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною трьохрічного віку на утримання ОСОБА_2
23.12.2014 року Деснянський районний суд м. Києва виніс, яким зобов'язав відповідача не перешкоджати позивачу у спілкуванні і у вихованні сина, а також встановив регламент побачень позивача з сином.
Після спроб позивача почати бачитися з сином відповідач почала здійснюватися заходи по приниженню гідності та честі позивача шляхом розповсюдження недостовірної інформації про останнього та обвинувачення його у вчиненні кримінальних правопорушень та невиконання обов'язку по сплаті аліментів та утриманню дитини.
Так, 25.06.2015 року, а потім 19.08.2015 року, відповідачем були подані скарги до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, в яких відповідач звинуватила позивача у несплаті аліментів. Вказана в цих скаргах інформація не відповідала дійсності, тобто була недостовірною, та позивач вимушений був спростовувати надану відповідачем інформацію шляхом пред'явлення квитанцій про сплату аліментів.
21.10.2015 року відповідач подала заяву про несплату аліментів позивачем вже до Головного управління МВС України в м. Києві. Викладена в цієї заяві інформація також не відповідала дійсності та позивач також вимушений був спростовувати обвинувачення шляхом пред'явлення квитанцій про сплату аліментів.
22.10.2015 року відповідачем була подана скарга до Управління внутрішньої безпеки ГУМВС України в м. Києві з направленням копії до МВС України, в якої відповідач не тільки звинуватила позивача в черговий раз в несплаті аліментів, але цього разу всіляко ганьбила позивача, звинувачуючи останнього в отриманні хабара та інших діях, несумісних з посадою позивача на той час, а саме як працівника міліції.
Позивач був змушений спростовувати звинувачення в несплаті аліментів, а робітники міліції займатися перевіркою викладеної в скарзі відповідача інформації, яка не знайшла свого підтвердження.
08 листопада 2015 року відповідач подала заяву до Управління внутрішньої безпеки ГУМВС України в м. Києві з направленням копії до МВС України, зміст якої не дуже відрізнявся від попередніх. 22.12.2015 року та 29.12.2015 року, достовірно знаючи, що саме цей час визначений судовим рішенням як час спілкування позивача з сином, відповідач викликала поліцію, звинувативши позивача в нібито спробах вдертися до її квартири.
Кожного разу інформація, викладена відповідачем в скаргах та заявах, перевірялась працівниками поліції та не знайшла жодного підтвердження, про що свідчать Висновки за результатами перевірки від 19.08.2015 р., 30.12.2015 р., 31.12.2015 р., 07.05.2016 р., 12.05.2016 р., 13.05.2016 р., 31.05.2016 р., копії яких додані позивачем до позовної заяви відповідно до вимог ст. ст.58, 59, 60 ГПК України.
Таким чином, відповідач регулярно цілеспрямовано умисно розповсюджує відносно позивача неправдиву інформацію, чим принижує гідність та честь позивача, тому що викладена в заявах інформація не тільки недостовірна, але і образлива для позивача, у зв'язку з чим він постійно змушений при зустрічах зі знайомими, друзями та родичами спростовувати брехню, яку поширює відповідач.
Посилаючись на викладені обставини справи, позивач просив суд: визнати відповідача винною у поширенні недостовірної інформації відповідно позивача та зобов'язати останню попросити вибачення в судовому засіданні; з урахуванням уточнень стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 50050 гривень.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті експертизи у розмірі 8172 грн.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі на рішення суду від 19 липня 2022 року ОСОБА_1 рішення суду просить скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення суду є необґрунтованим , прийняте без повного з'ясування обставин справи. Позивачем на підтвердження розповсюдження відповідачем неправдивої інформації надано копії заяв ОСОБА_2 до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві від 25.06.2015р., від 22.05.2015р, в яких відповідач заявляє про несплату позивачем аліментів.
Позивач стверджує, що така інформація не відповідає дійсності та ним сплачувались аліменти. Вважає, що судом першої інстанції зроблено неправильний висновок щодо відсутності вини у діях відповідача щодо поширення неправдивої інформації стосовно позивача, у зв'язку із чим питання про відшкодування моральної шкоди не вирішувалось.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 16.08.2022 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат за проведення експертизи, у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.
Вимоги обґрунтовані тим, що проведена КНІДСЕ експертиза у даній справі не призначалась, у зв'язку із чим її вартість не може розцінюватись як судова витрата по даній справи. В ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 04.06.2019 року вказівка експертній установі щодо проведення саме комісійної експертизи відсутня.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_2 просить скасувати додаткове рішення в частині відмови у задоволенні вимог заяви, стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 42000,00 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що непогашена заборгованість зі сплати аліментів в сумі 15700,21 гривень підтверджується відповідним розрахунком. Вказує, що позивач не заперечує обставин, встановлених у висновку КНДІСЕ від 08.12.2021 року, тому необґрунтовані заперечення апелянта проти цього висновку.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 16.08.2022 року позивач вказує на те, що додаток №1 до договору від 12.11.2018 року та акт наданих послуг від 21.07.2022 є неприпустимими та недостовірними доказами, які не підтверджують належним чином вартість правових послуг у сумі 42000 гривень.
В судовому засіданні позивач апеляційні скарги підтримав, просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення заперечував.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 на додаткове рішення слід частково задовольнити з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що звернення до правоохоронних органів не можна тлумачити як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію особи, в разі якщо таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених прав, а викладені у зверненні фактичні дані підлягають перевірці та оцінці. Станом на 22.02.2017 року у позивача наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання відповідача та їх спільного сина.
Частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог в частині стягнення витрат відповідача за проведення комісійної судової психологічної експертизи, призначеної судом ухвалою від 04 липня 2019 року, за результатами якої було надано висновок. У стягненні витрат відповідача на правничу допомогу відмовлено через відсутність підтверджень про сплату за надані послуги. Замовлення рецензій експертизи та їх отримання відбулось за ініціативою відповідача, відтак судом відмовлено у стягненні цих витрат.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 01.02.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб.
03.09.2014 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.
Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з матір'ю, тобто відповідачем.
11.11.2014 року Деснянський районний суд м. Києва прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів - в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку на утримання сина та в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною трьохрічного віку на утримання ОСОБА_2
15.10.2015 року Деснянський районний суд м. Києва прийняв рішення про зменшення розміру аліментів, які підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача, а саме - в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку на утримання сина та в розмірі 1/15 частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною трьохрічного віку на утримання ОСОБА_2
25.06.2015 року та 19.08.2015 року, відповідачем були подані скарги до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві, в яких ОСОБА_2 зазначила про несплату позивачем аліментів на утримання сина та просила відкрити відносно позивача кримінальне провадження щодо вчиненні дій, передбачених ч.2 ст. 382 КК України.
За результатами перевірки скарги від 19.08.2015 року Начальником ВДІМ Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві була надано висновок від 26.08.2015 року, відповідно до змісту якого встановлено що ОСОБА_1 виконує рішення суду.
21.10.2015 року відповідачем була подана скарга до ГУМВС України в м. Києві, в яких ОСОБА_2 зазначила про несплату позивачем аліментів на утримання сина та просила відкрити відносно позивача кримінальне провадження щодо вчиненні дій, передбачених ч. 2 ст. 382 КК України.
29.12.2015 року, відповідачем була подана скарга до Деснянського УПГУНП в м. Києві, в якому ОСОБА_2 зазначила про протиправну поведінку позивача, що проявлялась в спробах вдертися до квартири.
За результатами перевірки скарги від 29 грудня 2015 року Начальником Деснянського УПГУНП в м. Києві була надано висновок від 31.12.2015 року, відповідно до змісту якого встановлено, що між сторонами існує конфлікт щодо виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва щодо участі батька у вихованні дитини.
30.04.2016 року відповідач подала заяву до Деснянського УП ГУ Національної поліції в м. Києві, звинуватив позивача в тому, що останній 23.04.2016 року о 17.00 годин погрожував їй фізичною розправою.
За результатами перевірки звернення від 30 квітня 2016 року Начальником Деснянського УПГУНП в м. Києві була надано висновок від 12 травня 2016 року, відповідно до змісту якого встановлено відсутність підтверджень про вчинення позивачем протиправних дій у вигляді погроз.
24 травня 2016 року відповідач подала заяву до Деснянського УП ГУ Національної поліції в м. Києві, звинуватив позивача в тому, що останній 24 травня 2016 року о 17.18 годин погрожував їй фізичною розправою.
За результатами перевірки звернення від 24 травня 2016 року Начальником Деснянського УПГУНП в м. Києві була надано висновок від 31 травня 2016 року, відповідно до змісту якого встановлено відсутність підтверджень про вчинення позивачем протиправних дій у вигляді погроз.
Також матеріали справи містять висновок по ЄО № 91682 від 22 грудня 2015 року, відповідно до якого 22 грудня 2015 року до Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві надійшло повідомлення, що по АДРЕСА_1 невідомий стукає в двері. На час розгляду - 30 грудня 2015 року з заявами та повідомленнями до ОВС ніхто не звертався.
Відповідно до Розрахунку заборгованості по аліментам № 758/9 від 22.02.2017 року виданого державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби в. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві станом на 01.02.2017 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини в розмірі 15700,21 гривня.
Відповідно до Розрахунку заборгованості по аліментам № 759/9 від 22.02.2017 року виданого державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби в. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві станом на 22.02.2017 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання відповідача в розмірі 4751,47 гривня.
Відповідно до Розрахунку заборгованості по аліментам ВП № 47575644 від 21.01.2019 року виданого державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби в. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві станом на 21.01.2019 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини.
Згідно з висновками, викладеними експертами у Висновку № 2456 від 14 березня 2018 року судової психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи, розповсюдження інформації щодоневиконання обов'язків по сплаті аліментів, вчинення кримінальних правопорушень, не виконання соціальних обов'язків є для позивача психотравмуючими; орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 3,79 МЗП.
Згідно з висновками, викладеними експертами у Висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи № 19210/19211-61 від 08 грудня 2021 року: надані відповіді на поставлені питання (1-3) не представляється можливим у зв'язку з тим, що не вистачає вихідних даних щоб стверджувати про наявність моральних страждань у ОСОБА_1 , які виникли за обставин вказаних в справі. Встановити орієнтовний розмір грошової компенсації не представляється можливим.
Відповідно до висновку соціально - психологічного дослідження № 08-06-22 моральної шкоди потерпілого, виготовленого Громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» - Лабораторія діагностики моральної шкоди, (2) Честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 завдана шкода внаслідок повторних, сутяжних та безпідставних звинувачень у вчиненні правопорушень, в тому числі кримінальних з боку дружини.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 28, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).
Судом вірно взято до уваги постанову Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19, ЄДРСРУ № 92842129) , де зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена 24 грудня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/20190/18, провадження № 61-11740св19 (ЄДРСРУ № 93879558).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).
При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звернення до правоохоронних органів не можна тлумачити як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію особи, в разі якщо таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника, а викладені у звернені фактичні дані підлягають перевірки та оцінки.
Судом також обґрунтовано враховано розрахунки державних виконавців Деснянського районного відділу державної виконавчої служби в. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві згідно з якими станом на 22.02.2017 року у позивача ОСОБА_1 наявна заборгованість по сплаті аліментів, на утримання відповідача та і їх спільного сина. Заборгованість розрахована державним виконавцем починаючи з листопада 2015 року.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно п. 2 ч. 2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі гідності, в задоволенні якої судом відмовлено, відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.
При вирішенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат за проведення призначеної ухвалою суду від 04 липня 2019 року комісійної судової психологічної експертизи, судом обґрунтовано взято до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доводи апелянта щодо неналежності вказаного висновку експерта як доказу колегія суддів не приймає, оскільки предметом дослідження експертизи були питання, визначені ухвалою суду.
Загальний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 12.11.2018 року №12/11-18-1 від 12.11.2018 та договором про надання правничої допомоги від 22.02.2022 №22/02 складає 42000 гривень
Разом з тим, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу судом не враховано обставини справи, пов'язані із невідворотністю настання зобов'язання відповідача щодо сплати наданих професійних правничих послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.
Згідно з п.1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 п.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 гривень витрат з урахуванням ступеня складності справи та обсягу виконаних робіт, принципу співмірності та розумності судових витрат.
В іншій частині доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 376 ЦПКпідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року залишити без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати, постановити нове рішення наступного змісту.
Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В іншій частині вимог заяви відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді