23 березня 2023 року справа №200/3268/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 200/3268/22 (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у не зарахуванні до стажу позивача роботи на посаді судді додатково двох років роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права на призначення на посаду судді вперше та у нездійсненні збільшення її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 60% на 64% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу позивача до роботи на посаді судді додатково двох років роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права на призначення на посаду судді вперше та збільшити відсотковий розмір її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на 4%, а саме з 60% до 64%;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 64% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області № 04-481-20 від 30.06.2020 року без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
В обґрунтування позову зазначила, що з 21.09.2016 року перебуває на обліку в пенсійному органі як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до судових рішень, з урахуванням стажу роботи на посаді судді 25 років відсоток щомісячного довічного грошового утримання позивача складає 60%.
25.01.2022 року позивач звернулась до відповідача з заявою про зарахування до стажу роботи судді додатково стажу роботи у сфері права та перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і збільшення її відсоткового розміру на 4 % тобто з 60% до 64%, відповідно до вимог ч.3 ст.142 Закону № 1402-VIII.
Своє звернення мотивувала тим, що її обрано народним суддею 26.02.1993 року.
На той час діяв ЗУ “Про статус суддів” від 15.12.1992 року, згідно якого, право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону мав громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, мав вищу юридичну освіту і як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Отже позивач вважає, що вона має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді додаткових два роки роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття нею права на призначення (обрання) на посаду судді вперше.
Однак, відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до стажу роботи судді додаткового стажу у сфері права, який вимагався діючим Законом на час обрання позивача суддею, а саме двох років.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у не зарахуванні до стажу ОСОБА_1 роботи на посаді судді додатково двох років роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права на призначення на посаду судді вперше та у нездійсненні збільшення її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 60% на 64% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу ОСОБА_1 роботи на посаді судді додатково двох років роботи у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права на призначення на посаду судді вперше та збільшити відсотковий розмір її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на 4%, а саме з 60% до 64%.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 64% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області № 04-481-20 від 30.06.2020 року без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Під час перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці позивача були застосовані норми ч. 3 ст. 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02.06.2016 року, який є дійсним на теперішній час.
Відповідач зауважив, що законних підстав для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці в розмірі 64 % від суддівської винагороди відсутні, так як стаж роботи позивача як судді у відставці, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначений відповідно до ст. 137 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” складає 25 років, відповідно обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 60% від суддівської винагороди.
Посилаючись на відповідні рішення Конституційного Суду України, положення ст.152 Конституції України, вважає, що закони та інші нормативні акти, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є суддею у відставці Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
З 21.09.2016 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як суддя у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29.08.2017 року у справі № 243/5236/17, яке набрало законної сили 10.10.2017 року на підставі ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 року, зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від заробітку працюючого судді.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року у справі № 200/7662/20-а, яке набрало законної сили 11.12.2020 на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2020, зобов'язано Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області від 30 червня 2020 року № 04-481-20, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
На виконання судових рішень пенсійним органом здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням стажу позивача як судді 25 років відсоток щомісячного довічного грошового утримання складає 60%.
25 січня 2022 року, позивач звернулася до відповідача з заявою про зарахування до стажу роботи судді додаткового стажу роботи у сфері права та перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці, виходячи із 64% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
В обґрунтування заяви зазначила, що до її стажу судді повинно бути враховано два роки роботи у сфері права, який вимагав закон як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судді вперше та розрахунок стажу роботи судді визначити: стаж роботи на посаді судді - 23 роки 6 місяців 27 днів, половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців та стаж роботи у сфері права, як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судді вперше - 2 роки, загалом повних 27 років, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 142 ЗУ № 1402 дорівнює 64% суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді.
09 лютого 2022 року відповідачем надана відповідь, що з 19.02.2020 року на виконання рішення суду позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від розміру суддівської винагороди судді згідно довідки Державної судової адміністрації від 30.06.2020 № 04-481-20, з урахуванням раніше виплачених сум.
Під час перерахунку позивачу її довічного грошового утримання судді у відставці, згідно рішення суду від 25.09.2020 були застосовані норми ч. 3 ст. 142 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02.06.2016, який діє на теперішній час.
Законних підстав для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 64% від суддівської винагороди відсутні, так як стаж роботи позивача (судді у відставці), який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначений відповідно до ст. 137 ЗУ №1402 складає 25 років, що передбачає 60 % від суддівської винагороди.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що з урахуванням дати обрання позивача на посаду судді вперше та враховуючи положення ч. 1 ст. 116, ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII, робота позивача протягом двох років на відповідних посадах підлягає зарахуванню до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, який набрав чинності з 30.09.2016 року (далі - Закон № 1402).
Згідно частини третьої статті 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 Закону №1402 пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
На підставі частини першої статті 116 Закону № 1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Як свідчать матеріали справи, позивач обрана народним суддею Горняцького районного народного суду м. Макіївки 26.02.1993 року (а.с.19)
На час обрання позивача суддею діяв Закон «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862 (далі - Закон №2862).
Абзац 2 частини четвертої статті 43 Закону №2862 визначав, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх визначених осіб стажу роботи на посаді судді не менш 10 років.
20 вересня 2016 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.23)
Позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді з 21.09.2016 року.
На час виходу ОСОБА_1 у відставку діяв Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453 (далі - Закон № 2453)
Згідно з вимогами частини першої статті 135 Закону № 2453 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Таким чином, за час перебування ОСОБА_1 на посаді судді з 26.02.1993 року по 20.09.2016 року, тобто, до її виходу у відставку, норми Законів № 2862 та № 2453 не містили приписів щодо зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Законом «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" № 2509 від 12.07.2018 року статтю 137 Закону № 1402 доповнено частиною другою, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Зазначена норма набула чинності з 05 серпня 2018 року, тобто в той час, коли позивач вже не була діючим суддею, а перебувала у відставці.
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
На підставі статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Офіційне тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надано в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99.
В абзацах 2,3 пункті 2 рішення Конституційний Суд зазначив, що «в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (…)
Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього».
В абзаці першому пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки) від 05.04.2001 № 3-рп/2001 Суд зазначив, що « Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
В абзаці 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами - Конституційний Суд України констатував, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Оскільки позивач на час набрання чинності ч. 2 ст. 137 Закону № 1402 05.08.2018 року вже перебувала у відставці, тому на неї не розповсюджується ця норма, отже до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 не може бути зарахований стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Зворотність дії у часі застосовується тільки в разі пом'якшення або скасування відповідальності особи, що обумовлює неможливість застосування зворотної дії в часі приписів ч. 2 ст. 137 Закону № 1402 до визначення стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , оскільки на час набрання чинності цією нормою 05.08.2018 року позивач вже перебувала у відставці.
Є безпідставним висновок суду першої інстанції, що позивач мала право на зарахування спірного періоду роботи до суддівського стажу як станом на дату подання заяви про відставку, так і станом на дату призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, - оскільки, станом на дату подання заяви на відставку та станом на дату призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у вересні 2016 року норми частини другої статті 137 Закону № 1402 взагалі не існувало, оскільки вона набула чинності тільки з 05 серпня 2018 року.
Також суд першої інстанції помилково послався на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 9901/808/18, від 30.05.2019 року у справі № 9901/805/18, оскільки в цих справах зарахування стажу роботи на посаді судді за ч. 2 ст. 137 Закону № 1402 відбувалося суддям, які станом на 05 серпня 2018 року працювали на посадах.
З аналогічних підстав є безпідставним посилання судом першої інстанції на спільні листи голови Вищої ради правосуддя, в.о. голови Верховного Суду, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. голови Ради суддів України, голови Державної судової адміністрації та ректора Національної школи суддів України від 05.11.2018 № № 41783/0/9-18, № 2664/0/2-18, № 01-6757/18, № 9рс-1112/18, № 1-22433/18, № 02/3878.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що обумовлює скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 200/3268/22 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 200/3268/22 - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 23 березня 2023 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23 березня 2023 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв