23 березня 2023 року Чернігів Справа № 620/8921/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (Список №1) з моменту звернення, а саме з 31.08.2022.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.09.2022 № 254150021299 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи тим, що до пільгового стажу не зараховано період з 01.01.2010 по 10.12.2012, оскільки відсутня довідка про пільговий характер роботи та атестації робочих місць. Таку відмову відповідача вважає протиправною, та такою, що порушує законні права позивача, оскільки не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вказує, що відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника. Тому вважає, що має право на зарахування спірного періоду до пільгового стажу роботи по Списку № 1.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що період роботи позивача з 01.01.2010 по 10.12.2012 зараховано до його загального страхового стажу, однак, для зарахування до пільгового стажу роботи необхідно підтвердити матеріалами атестації робочого місця. Такі документи до органів Пенсійного фонду як і до матеріалів позовної заяви позивачем не подавалися. Отже, загальний (страховий) стаж роботи позивача становить 33 роки 11 місяців 24 дні, в тому числі пільговий стаж позивача становить 5 років 11 місяців 06 днів. Право на пенсійне забезпечення у відповідності до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде після досягнення 55 річного віку, з 06.08.2027. Зазначає, що орган Пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до норм закону, який містить вимоги до порядку та умов підтвердження стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
В наданому до суду відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначило, що необхідною умовою для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах періоду роботи в зоні відчуження з 01.01.2010 є проведення атестації робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях, які передбачені у Переліку підприємств, установ і організацій зони відчуження, працівники яких зайняті повний робочий день, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1, затвердженому наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 13.03.2012 № 576. Стверджує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не приймало рішення щодо позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.08.2022 звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 76).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 254150021299 від 06.09.2022 встановлено, що відповідно до наданих до заяви документів (трудова книжка, пільгова довідка) загальний страховий стаж позивача за доданими документами становить 33 роки 11 місяців 24 дні (в тому числі додаткові роки за Список № 1 - 3 роки). Пільговий стаж позивача (робота на ЧАЕС після 01.01.1991) становить 5 років 11 місяців 06 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Проте, до пільгового стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 01.01.2010 по 10.12.2012, оскільки відсутня довідка про пільговий характер роботи та атестації робочих місць. Тому позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах (а.с. 10).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які мають пільгових характер роботи, визначаються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XIІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 Закону № 1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як убачається зі спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 254150021299 від 06.09.2022 до пільгового стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 01.01.2010 по 10.12.2012, оскільки була відсутня довідка про пільговий характер роботи та атестації робочих місць.
Так, у силу вимог статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 Порядок № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Таким чином, із викладених правових норм убачається, що основним документом, який підтверджує наявність в особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності відомостей в ній - уточнюючі первинні документи.
Як вбачається з записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 : 18.01.2006 прийнято на посаду лікаря з гігієни праці в відділ ПСК СЕС з терміном випробування три місяці; 03.12.2007 переведено на посаду завідувача промислово-санітарної лабораторії СЕС МОЗ України в м. Славутич; 24.04.2008 затверджено нову редакцію Статуту змінено назву санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи Міністерства охорони здоров'я України на ДЗ «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерство охорони здоров'я України; 29.12.2012 звільнено у зв'язку з переведенням до Вишгородського міжрайонного управління Держсанепідслужби у Київській області (а.с. 12).
Умови роботи та стаж позивача дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 підтверджуються також листом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 03.12.2019 вих. № 5414/01090250-2019 про дозу зовнішнього опромінення отримані під час виконання робіт на ДСП ЧАЕС у складі сторонньої організації з 2006 року по 2013 рік, довідкою про дозу зовнішнього опромінення від 27.11.2019 № 1813-8271, архівним витягом про прийняття на роботу від 03.02.2020 № 05-04/23, карта умов праці від 21.11.2006 (а.с. 18-22).
Відповідно до довідки «Славутицької санітарно-епідеміологічної станції об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерство охорони здоров'я України від 10.12.2012 № 01/51-7 позивач був безпосередньо зайнятий на роботах передбачених постановою ЦК КГІРС, ради міністрів СРСР ІВЦРПС від 29.12.1987 № 1497-378 і постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 № 665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах згідно зі Списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 з 18.01.2006 по 10.12.2012 (а.с. 16).
Крім того, записи у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період, свідчать про зайнятість позивача повний робочий день, оскільки іншого, зокрема, про скорочений або неповний режим роботи протягом цих періодів, ані в трудовій книжці, ані в інших документах, не міститься.
Щодо посилань в рішенні про відмову в призначенні пенсії на відсутність довідка про пільговий характер роботи та атестації робочих місць, то суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно пункту 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом підпунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відтак, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера, позивача у даній справі.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Тобто, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, особи зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 та Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та Списком № 2, відповідно до пунктів «а» або «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
З урахуванням викладеного, позивач не може бути позбавлений права на зарахування періодів його роботи в Державному закладі «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерство охорони здоров'я України з 01.01.2010 по 10.12.2012 на пільгових умовах за Списком № 1 через відсутність підтвердження проведення атестації робочих місць у цей період.
Вказане повністю узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 25.03.2021 у справі № 750/3198/17.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд зазначає, що відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З практики Європейського суду витікає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, зокрема, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
З урахуванням зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 254150021299 від 06.09.2022 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Державному закладі «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерство охорони здоров'я України з 01.01.2010 по 10.12.2012; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Позовна вимога про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (Список №1) з моменту звернення з 31.08.2022, не підлягає задоволенню, оскільки вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду і суд не може перебирати на себе функції даного органу та обраховувати загальний спеціальний стаж роботи позивача на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове пенсійне забезпечення.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: договір про надання правової допомоги № 255 від 01.12.2022 та додаткову угоду до нього від 06.12.2022 з визначенням фіксованої суми гонорару (5000,00 грн.), акт виконаних робіт від 06.12.2022 за договором про надання правової допомоги від 01.12.2022, ордер на надання правової (правничої) допомоги від 06.12.2022 серії СВ № 1040639, квитанцію до прибуткового касового ордера № 225 від 06.12.2022 на суму 5000,00 грн.
Дослідивши документи, суд звертає увагу, що у вказаному вище акті виконаних робіт від 06.12.2022 вказаний об'єм виконаних робіт до яких, зокрема, включено, консультування позивача щодо підстав та порядку подання позовної заяви - 1 година, вивчення судової практики - 1 година, однак ці послуги не пов'язані з наданням адвокатом правової допомоги у суді, а тому вартість цих послуг не може бути компенсована позивачу в порядку розподілу судових витрат.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 641,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 254150021299 від 06.09.2022 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Державному закладі «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерство охорони здоров'я України з 01.01.2010 по 10.12.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 641,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.03.2023.
Суддя В.О. Непочатих