23 березня 2023 року Чернігів Справа № 620/1979/22
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності відповідно до ч. 2 та 9 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” з 01.09.2021;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України поновити виплату пенсії по інвалідності відповідно до ч. 2 та 9 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” з 01.09.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що 09.04.2021 за розпорядженням відповідача їй було призначено пенсію по інвалідності згідно частин 2 та 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» на період інвалідності до 31.03.2023 включно. Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.09.2021 призупинив виплату пенсії по інвалідності, посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.08.2021, якою скасовано постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2021 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 31.10.2017 у справі № 751/2403/17, а дану справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Такі дії відповідача, які пов'язані з припиненням виплати пенсії з 01.09.2021, є протиправними та вчинені ним у порушення діючого законодавства України, оскільки постанова Верховного Суду від 25.08.2021 про скасування рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих у 2017 році, не може вважатися правовою підставою для припинення пенсійних виплат з 01.09.2021, оскільки інвалідність встановлена 12.03.2021, відповідно й пенсія призначалася після встановлення інвалідності.
Ухвалою суду від 04.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано до суду відзив на позов, згідно якого в задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що постанова Верховного Суду є обов'язковою для виконання сторонами у справі, тому відповідачем правомірно прийнято рішення про призупинення виплати пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 01.09.2021.
Позивачкою подано відповідь на відзив, якою остання підтримала доводи позовної заяви та просила її задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії від 12.03.2021 ОСОБА_1 присвоєно 2 групу інвалідності внаслідок загального захворювання строком до 12.03.2023, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААБ № 875861 (а.с.31).
Відповідно до довідки Чернігівської обласної прокуратури від 09.09.2021 №27-646вих-21 вбачається, що позивачка працювала в органах прокуратури Чернігівської області з 01.03.2007 по 19.08.2020 включно. Стаж роботи в органах прокуратури становить 13 років 5 місяців 19 днів (а.с.20).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №974230829572 від 12.04.2021 ОСОБА_1 перераховано пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с.32).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №974230829572 від 26.11.2021 виплату пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» призупинено з 01.09.2021 згідно з постановою Верховного Суду від 25.08.2021 по справі №751/2403/17 (а.с.49).
Вважаючи дане рішення протиправним позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).
Статтею 15 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4 1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Згідно з ч. 9 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Проте, суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.
Так, ОСОБА_1 працювала на посадах помічника прокурора та прокурором (а.с. 182-183):
- з 01.03.2007 по 02.06.2007 в.о. помічника прокурора Козелецького району Чернігівської області на час відпустки по вагітності і пологам основного працівника;
- з 03.06.2007 по 15.07.2007 в.о. помічника прокурора Козелецького району Чернігівської області на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років основного працівника;
- з 16.07.2007 по 09.07.2009 помічник прокурора Козелецького району Чернігівської області;
- з 10.07.2009 по 24.01.2011 помічник прокурора міста Чернігова Чернігівської області;
- з 25.01.2011 по 05.06.2012 старший помічник прокурора міста Чернігова Чернігівської області;
- з 06.06.2012 по 25.03.2013 старший прокурор прокуратури міста Чернігова Чернігівської області;
- з 26.03.2013 по 29.01.2015 прокурор відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Чернігівської області;
- з 30.01.2015 по 25.06.2018 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Чернігівської області на час призову на військову службу на час мобілізації в особливий період основного працівника;
- з 26.06.2018 по 13.12.2018 прокурор з питань організаційно-методичної роботи відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури;
- з 14.12.2018 по даний час прокурор відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Чернігівську область, прокуратури Чернігівської області.
Разом з тим, ОСОБА_1 надавалася відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у періоди:
- з 12.07.2016 по 25.06.2018 включно (накази прокурора області від 12.07.2016 № 424к та від 25.06.2018 № 222к);
- з 02.07.2018 по 13.12.2018 включно (накази прокурора області від 27.06.2018 № 225к та від 14.12.2018 № 416к);
- з 17.12.2018 по 11.05.2019 включно (наказ прокурора області від 17.12.2018 №418к).
Також у період з 13.05.2019 по 06.11.2019 включно ОСОБА_1 надавалася відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду (наказ прокурора області від 06.05.2019 № 118к).
Під час роботи позивачки на цих посадах чинними були положення Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1789-ХІІ), статтею 56 якого було визначено поняття «прокурор», а саме: під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Згідно зі ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Отже, вказані періоди роботи позивачки на посадах помічника прокурора слід враховувати до прокурорського стажу на підставі Закону № 1789-ХІІ, який був чинним на час роботи позивачки на вказаних посадах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №428/11348/16-а (адміністративне провадження №К/9901/36974/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з 01.09.2021 виплати ОСОБА_1 пенсії, обчисленої відповідно до Закону України "Про прокуратуру", є протиправними.
Таким чином, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 22.11.2018 у справі №428/11348/16-а, приходить до висновку, що позивачка довела позовні вимоги, а відповідач не довів правомірність дій щодо припинення з 01.09.2021 виплати ОСОБА_1 пенсії, обчисленої відповідно до Закону України "Про прокуратуру", що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов підлягає задоволенню.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного суду від 25.08.2021 по справі №751/2403/17, якою скасовано постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.09.2021 справу №751/2403/17 передано до Чернігівського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернулась із такими позовними вимогами: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності згідно з ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII; - зобов'язати призначити та здійснити виплату такої пенсії з моменту встановлення інвалідності, а саме, з 07.03.2017; - зобов'язати зарахувати до прокурорського стажу період роботи на посаді старшого помічника прокурора м. Чернігова з 20.05.2012 по 05.06.2012; - зобов'язання зарахувати до вислуги років половину строку навчання на денній формі навчання в Одеській національній юридичній академії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 по справі №751/2403/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено (а.с.150-152).
Судами встановлено, що робота позивачки в органах прокуратури на посаді старшого помічника прокурора в період з 20.05.2012 по 05.06.2012 зараховується до загальної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років за статтею 86 Закону №1697-VII, однак ця посада не належить до прокурорських посад та не враховується у спеціальний стаж роботи в органах прокуратури на посадах прокурорів.
Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку враховується виключно при визначенні чи достатній у особи час роботи на прокурорських посадах для призначення їй пенсії за вислугою років.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції по справі №751/2403/17 про відсутність правових підстав для зарахування до стажу роботи позивачки на прокурорських посадах половини періоду її навчання в Одеській національній юридичній академії та старшим помічником прокурора м. Чернігів з 20.05.2012 по 05.06.2012, оскільки вказані посади та період не визначені ст. 15 Закону №1697-VII.
В даній справі суд звертає увагу, що після винесення рішення Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.04.2017 №3938, підстави якого оскаржені позивачкою в рамках справи №№751/2403/17, ОСОБА_1 продовжувала працювати та працює в органах прокуратури.
Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №8-рп/99 від 06.07.1999, №5-рп/2002 від 20.03.2002, №20-рп/2004 від 01.12.2004).
Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 р. № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст.13).
Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. №3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підставою виникнення спірних правовідносин є присвоєння позивачці 2 групи інвалідності внаслідок загального захворювання строком до 12.03.2023, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААБ № 875861 від 12.03.2021, та наявність стажу роботи в органах прокуратури понад 10 років до 01.09.2021.
Досліджуючи правовідносини даної справи, суд зазначає, що у позивачки відповідно до довідки прокуратури Чернігівської обласної прокуратури від 07.03.2023 №15/3/2-224вих-23, не дивлячись на не зарахування роботи позивачки в органах прокуратури на посаді старшого помічника прокурора в період з 20.05.2012 по 05.06.2012 та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, станом на 01.09.2021 наявний стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років (14 років 6 місяців 2 дні), що дає право на призначення та отримання пенсії по інвалідності.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає, адже позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ч.2 та 9 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” з 01.09.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності відповідно до ч.2 та 9 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” з 01.09.2021.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П'ятницька, буд. 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).
Повне рішення суду складено 23 березня 2023 року.
Суддя О.Є. Ткаченко