22 березня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/4068/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецького міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого рішення військовою частиною щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з лав Збройних Сил України. Як стверджує позивач, що на момент написання рапорту про звільнення його зі служби останній має на вихованні неповнолітню дитину віком до 18 років, яка проживає з ним без матері, а відтак існують обставини, передбачені пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" норми якої поширюються на позивача.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Звертає увагу, що відповідачем не надано рішення суду щодо позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав. Вказує, що матір ОСОБА_2 , як мати дитини має рівний з батьком обов'язок щодо виховання дитини, а тому підстав для звільнення на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову служби" немає.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11:00 год. 23.01.2023 р.
23.01.2023 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з відсутністю електропостачання. Судове засідання призначено 06.02.2023 р.
06.02.2023 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Судове засідання призначено 13.02.2023 р.
13.02.2023 р. в судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали, просили здійснити розгляд в порядку письмового провадження.
Відповідач, що задоволення позову заперечував, просив здійснити розгляд в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та заявлення учасниками справи щодо розгляду справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 та "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року № 69/2022 року перебуває на військовій службі.
Починаючи з 10.04.2008 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , від спільного шлюбу з якою має неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
20.03.2014 р. заочним рішенням Першотравневоо районного суду м. Чернівців у справі №725/650/14-ц шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина до досягнення повноліття.
Згідно свідоцтва про шлюб від 23 липня 2014 року яким зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Згідно акту від 13.06.2022 р. комісії дільничного комітету ТОВ"Вайт Лаіонс" встановлено що ОСОБА_3 проживає без реєстрації з батьком ОСОБА_1 . Вказане підтверджується актом, підписаного сусідами.
28.06.2022 р. між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні. Згідно вказаного договору батьки визначили місце проживання - з батьком.
01.07.2022 р. позивачем подано рапорт на ім'я командира взводу охорони про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову служби".
07.07.2022 р. на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 повернено без реалізації службові матеріали щодо звільнення у запас солдата ОСОБА_1
27.09.2022 р. представником позивача подано заяву про звільнення з військової служби ОСОБА_1 разом з рапортом.
12.10.2022 р. ТВО начальника Чернівецького ОТЦК та СП надано відповідь на заяву, відповідно до змісту якої позивачу потрібно особисто подати рапорт по команді та документи що підтверджують звільнення.
11.11.2022 р. позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби.
На момент звернення до суду з вказаним позовом відповіді на вказаний рапорт не було.
Не погоджуючись з бездіяльність відповідача, позивач звернувся д о суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено, наразі дію воєнного стану продовжено строком до 20.05.2023 року.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" розрізняють наступні види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
При цьому, позивач у позовній заяві зазначає, що подавав рапорти і просить його звільнити з військової служби на підставі п.п. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Судом встановлено, що позивач подавши рапорт 11.11.2022 р. про звільнення з військової служби, надав: рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців у справі №725/650/14-ц, акт від 13.06.2022 р. комісії дільничного комітету ТОВ"Вайт Лаіонс" щодо проживання без реєстрації ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 , договір щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні від 28.06.2022 р. та заяви ОСОБА_2 щодо підтвердження проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .
У той же час, відповіді на вказаний рапорт не надано. При цьому у попередніх зверненнях зауважено, що останнім не було надано достатніх документів, які б доводили, що на батька за рішенням суду покладені обов'язки виховання дитини, а матір позбавлено батьківських прав.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
При цьому, нормами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що рапорт позивача від 11.11.2022 р. про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", Чернівецьким міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.
Жодних доказів на спростування вищезазначеного відповідач до суду не надав.
Вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 11.11.2022 про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідач щодо прийняття відповідного рішення за результатом розгляду його рапорту про звільнення.
Суд наголошує, в спірних правовідносинах рапорт позивача по суті був не розглянутий, жодного рішення за наслідками розгляду цього рапорту відповідач не приймав, а відтак наявність підстав для такого звільнення не перевіряв.
Суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
В даному випадку, суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження відповідача.
Однак, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання Чернівецького міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" слід відмовити.
Водночас, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
З огляду на зазначене, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки розглянути по суті рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Стосовно розподілу судових витрат
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 496,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2022 про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
3. Зобов'язати Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки розглянути по суті рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."г" п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки судовий збір в сумі 496,20 грн.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Чернівецький міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Головна, 119, м. Чернівці, 58001, Код ЄДРПОУ 08510189)
Суддя І.В. Маренич