Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23 березня 2023 р. справа № 520/3967/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2016 року по 2017 рік; 2) зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2016 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум; 3) зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2016 року по 2017 рік.
Аргументуючи ці вимоги заявник зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність з приводу нездійснення перерахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення військовослужбовця, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом - владний суб'єкт, військова частина), із поданим позовом не погодився, надіславши до суду письмовий відзив на позовну заяву.
Аргументуючи заперечення зазначив, що діяння з приводу призначення, обчислення і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення військовослужбовцю у спірних правовідносинах були вчинені відповідно до закону. Також, посилався на порушення строків звернення до суду з даним позовом.
Ухвалами суду від 30.05.2022р. та від 29.11.2022р. у відповідача витребувано письмові пояснення разом із доказами на їх підтвердження з приводу розрахунку, нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2016-2017 роки.
09.01.2023р. від відповідача надійшли довідки про виплату спірних допомог.
З огляду на причину виникнення спору та суть спору, обсяг приєднаних до позову доказів та зміст предмету доказування суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті на підставі наявних доказів, котрі повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Стосовно строків звернення до суду із даними вимогами суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці №1774-VIII, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону Закон №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У постанові від 21 листопада 2018 року (справа №824/166/15-а) Верховний Суд, аналізуючи норми, зокрема, частини другої статті 9 Закону №2011-XII, пункту 33.1 Інструкції, дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.
Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 818/1106/16.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у період з 16.05.2016 року по 09.12.2021 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.08.2017р. підтверджені обставини набуття заявником правового статусу учасника бойових дій.
Наказом начальника Військовій частині НОМЕР_1 від 09.12.2021 року №253 заявника було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
За твердженням заявника, у період з 2016 року по 2017 рік заявнику було виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально - побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення; протягом цього періоду заявник отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, але розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення було обчислено органом публічної адміністрації без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Вказані обставини відповідачем у відзиві на позов не заперечуються та не спростовані, підтверджуються довідками про виплату спірних допомог та картками особового рахунку.
За твердженням заявника. 15.01.2022р. мала місце подія письмового звернення заявника до органу публічної адміністрації, зокрема, з питання виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Проте, відповіді на звернення військовою частиною не надано.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу обчислення розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 2016 року по 2017 рік, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Згідно із статтею 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За змістом частин першої, другої, четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Зазначена Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно пункту 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно пункту 33.1 розділу XXXIII зазначеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пункт 33.3 розділу ХХХІІІ зазначеної Інструкції визначає, що розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Заявник у позовній заяві стверджував про виплату йому у 2016-2017 роках матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, але не у повному розмірі.
Факт виплати вказаних допомог позивачу, відповідачем не заперечується та підтверджується довідками №10/1587 та №10/1586 від 17.12.2022р.
Також, відповідачем не заперечується та не спростовано, що до складу щомісячного грошового забезпечення, з якого обраховувалася матеріальна допомога на вирішення соціально - побутових питань та грошова допомога на оздоровлення за період з 2016 по 2017 роки, не були включені суми щомісячної додаткової грошової винагороди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.
У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати. За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням. Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Наведені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №522/2738/17 та Верховним Судом у постановах від 24.06.2020 по справі №640/4032/18, від 16.05.2019 по справі № 826/11679/17.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 дійшла висновку про необхідність відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15 у правовідносинах з питань регулювання складових грошового забезпечення військовослужбовців, що враховуються для проведення виплат при звільненні.
Так, Верховний Суд вказав, що відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій № 550 та 595.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та №550.
Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №825/997/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до їх компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.
Водночас, у відзиві на позов стосовно невключення до складу грошового забезпечення при розрахунку допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач посилається на норми постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008.
Разом з тим, доказів того, що вказана щомісячна додаткова грошова винагорода у спірному періоді носила не систематичний, а епізодичний характер, відповідачем як владним суб'єктом, до суду не надано.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах орган публічної адміністрації не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України, адже вчинив саме дію з приводу обчислення матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки, у спірних правовідносинах відповідачем вчинено дію з приводу обчислення матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (а не бездіяльність щодо не здійснення нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, на чому наполягає заявник), суд вважає за необхідне вийти за межі позову, надавши захист порушеного права у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших витрат до суду не надано.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 241-243, 248, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити обчислення ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та провести виплату з урахуванням раніше проведених платежів, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя О.В. Старосєльцева