79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.03.2023 Справа № 914/2193/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Пришляк М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача 1: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «НОВА ГРОМАДА», м. Львів,
відповідача 2: ОСОБА_2 , м. Львів,
відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАЛГАЛ ГРУП», м. Львів,
відповідача 4: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР-БУД», м. Львів,
відповідача 5: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД», м. Сколе,
про визнання недійсним договору та рішення загальних зборів,
представники сторін:
від позивача: Вошик В.Б.;
від відповідача 1: Жбадинський В.О.;
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: Саламаха Н.В.;
від відповідача 4: не з?явився;
від відповідача 5: Кравчук О.В.;
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «НОВА ГРОМАДА», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАЛГАЛ ГРУП», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР-БУД», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД» про визнання недійсним договору та рішення загальних зборів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.22 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
В судове засідання 13.03.2023 не з'явились представники відповідачів 2 та 4, решта учасників процесу явку уповноважених представників забезпечили.
Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 13.03.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оспорюваний договір №03/12-2021 з додатками №1, №2, №3 від 03-12.08.2021 підписаний головою ОСББ «НОВА ГРОМАДА» 08.12.2021 без відповідних повноважень на його підписання, а також наступне рішення загальних зборів співвласників ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, оформлене протоколом №2 від 24.12.2019, не відповідають вимогам закону, порушують права позивача та підлягають визнанню недійсними.
Позиція відповідача 3
ТзОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» погодилось з позицією позивача в частині підписання ОСББ «НОВА ГРОМАДА» оспорюваного договору з перевищенням наданих керівнику повноважень. Оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним через невідповідність його численній кількості норм закону.
Позиція відповідача 1
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «НОВА ГРОМАДА» стверджує, що відсутність порушеного права та інтересу ОСОБА_1 є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимога не потребує встановлення господарським судом обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог щодо визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, оформленого протоколом №2 та Договору №03/12-2021 від 03.08.2021.
Метою укладення спірного Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 є завершення проведення реконструкції з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно, у такий спосіб фактично Сторони спільно врегулювали між собою ті правовідносини, які виникали у кожного за Договором інвестування №02/18 від 05.03.2018 та Договором генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018, та які по факту не могли бути виконанні сторонами цих правочинів.
Позиція відповідача 5
Доводи ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД» викладені у відзиві на позовну заяву зводяться до позиції викладеної відповідачем 1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що є власником житлової квартири загальною площею 44,4 кв.м АДРЕСА_2 та членом ОСББ «НОВА ГРОМАДА».
Позивач вважає, що 08.12.2021 головою ОСББ «НОВА ГРОМАДА» було підписано Договір №03/12-2021 від 03-08.12.2021 за відсутності попереднього погодження Загальними зборами ОСББ «НОВА ГРОМАДА» умов цього договору, оскільки ні 03.12.2021, ні 08.12.2021 Загальні збори ОСББ «НОВА ГРОМАДА» не розглядали умови вищевказаного договору та не погоджували питань реконструкції житлового будинку на АДРЕСА_1 на умовах, визначених цим договором. Відповідно, Позивач вважає, що Договір № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 був підписаний головою правління з перевищенням статутних повноважень та без надання Загальними зборами ОСББ «НОВА ГРОМАДА» відповідної згоди на укладення такого правочину.
Окрім цього, Позивач у позові вказує, що його не було повідомлено про час та місце проведення зборів, а також порядок денний зборів, що відбулись 24.12.2021, а рішення Загальних зборів співвласників ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, оформлене протоколом № 2 від 24.12.2021, яким уповноважено Голову правління ОСББ «НОВА ГРОМАДА» Зінкевича В.В. щодо вжиття всіх заходів для належного виконання умов Договору № 03/12-2021 з додатками №№ 1,2, 3 усіма Сторонами договору для успішного завершення будівництва будинку «Реконструкція з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 » прийняте з порушенням вимог закону, яке порушує права позивача як співвласника та підлягає визнанню недійсним.
Господарський суд не може погодитись з доводами Позивача, з огляду на наступне.
Статтею 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами першою та другою статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями,державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18- рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися то суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15- рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа мас обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявноcті/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення по суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановлення чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порущеннята/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Аналогічні висновки наведено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 233/3516/18-ц, від 17.11.2022 у справі № 161/8464/21, від 07.09.2022 у справі № 211/1553/21.
Як вбачається з позовної заяви, позов подано ОСОБА_1 , яка, як вона вказує, є власником житлової квартири загальною площею 44,4 кв.м АДРЕСА_2 . Вищевказану житлову квартиру Позивач набула у власність на підставі Договору купівлі-продажу від 14.04.1998, який посвідчений Тимків І.М. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.
У статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку. Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Відповідно до положень частин 2 та 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як зазначалось вище, Позивач вказує, що набула житло квартиру у власність на підставі Договору купівлі-продажу, який укладено14.04.1998.
Пунктом 1.5. Правил державної реєстраціїнерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб, які затверджено наказом Державного комітету України по житлово - комунальному господарству від 13.12.1995 №56 (надалі по тексту - Правила) (в редакції від 13.12.1995, яка була чинна на момент укладення договору купівлі - продажу житлової квартири) визначено, щодо об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться зокрема, квартири багатоквартирних будинків.
Відповідно до пункту 1.4. Правил, державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток № 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна.
Додатком № 1 до Правил визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, а саме пунктом 1 цього Додатку визначено таким документом договір купівлі-продажу, що посвідчуються згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами.
Положеннями п. 2.2. Правил визначено, що при проведенні реєстрації на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис. Якщо на правовстановлюючому документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.
Однак, Позивачем до позову не додано доказів того, що на оригіналі Договору купівлі-продажу, який укладено 14.04.1998 бюро технічної інвентаризації зроблено реєстраційних напис щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на житлову квартиру загальною площею 44,4 кв.м АДРЕСА_2 та/або не надано реєстраційного посвідчення, виданого бюро технічної інвентаризації, яке посвідчує право власності Позивача на вищевказану житлову квартиру.
Окрім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Позивач зазначає, що є власником житлової квартири площею 44,4 кв.м АДРЕСА_2 .
У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації щодо об'єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 було отримано інформацію (інформаційна довідка: 316435409 від 30.11.2022), що за вищевказаною адресою зареєстровано об'єкт нерухомого майна - квартира, загальною площею 197,7 кв.м (житлова площа 100,8 кв.м) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1242644446101.
Аналізуючи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо житлової квартири АДРЕСА_2 слід звернути увагу суду на те, що 01.12.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про право власності № 20310533 та № 20310904 про реєстрацію відповідно за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину та за ОСОБА_3 права власності на 3/4 частин вищевказаної житлової квартири.
Зазначені реєстраційні дії були здійсненні державним реєстратором на підставі ухвали Сихівського районного суду м. Львова № 464/5669/16-ц від 02.11.2016 та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЛВ142170822065, який виданий Інспекцією ДАБК у м. Львові 23.03.2017.
Разом з тим, 29.04.2021 державним реєстратором на підставі рішення Львівського апеляційного суду № 464/5669/16-ц від 28.10.2019 було внесено записи про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житлову квартиру АДРЕСА_2 .
Отже, 29.04.2021 право власності ОСОБА_1 на вищезгадану квартиру було скасовано та на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про власника вищевказаного об'єкту (квартири). Разом з тим, відсутні будь-які відомості щодо власника квартиру АДРЕСА_2 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Аналізуючи підстави щодо скасування права власності Позивача на вищезгадану житлову квартиру, ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» було отримано зі Єдиного державного реєстру судових рішень загальну доступну інформацію щодо судових рішень у справі № 464/5669/16-ц та зокрема встановлено наступне:
02.11.2016 Сихівським районним судом м. Львова було прийнято ухвалу у справі № 464/5669/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи: ОСББ «Нова Громада» про поділ майна подружжя, якою визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у даній цивільній справі. Відповідно до умов мирової угоди ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнають спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м. житловою площею 100,8 кв.м., що позначена на технічному паспорті від 25.12.2010. Крім цього, за умовами мирової угоди сторони погодили поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м наступним чином: за ОСОБА_3 визнано право власності на 3/4 частин квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м; за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м.
Однак, постановою Львівського апеляційного суду від 28.10.2019 у справі № 464/5669/16-ц, задоволено апеляційну скаргу першого заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові та скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 02.11.2016 та справу направлено для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Сихівського районного суду м . Львова від 28.02.2020 року у справі № 464/5669/16-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Скасовуючи ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 02.11.2016 у справі № 464/5669/16-ц, суд апеляційної інстанції встановив, що як вбачається зі змісту мирової угоди та оскаржуваної ухвали, за її умовами судом визнано за сторонами спору право власності на новостворений об'єкт нерухомості, який самочинно реконструйовано з розширенням площі, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м. В той же час, порядок визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва передбачений статтею 376 ЦК України, якою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил, а тому право власності на об'єкт самочинного будівництва (яким є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 197,7 кв.м) не може бути визнано судом шляхом затвердження (визнання) мирової угоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною 2 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов, а наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості.
Так, Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, від 10 квітня 2019 року у справі № 529/501/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 та від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц зокрема зазначає, що у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно - будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146).
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3.21. ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.06.2014 №163, відповідно до якого реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко - економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко - економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується також до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).
Частиною 2 ст. 383 ЦК України унормовано, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
За нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правостворюючі юридичні факти або правовідносини.
Статтею 332 ЦК України регулюється питання набуття права власності на перероблену річ. Об'єкт, на який набувається право власності в результаті переробки, визнається новою річчю.
Виникнення права власності на нову річ (новостворене нерухоме майно) урегульовано ч. 2 ст. 331 ЦК України, в якій зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об'єкта. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації. Викладена правова позиція відображена в ухвалі Верховного Суду України від 28.10.2009 у справі № 6-11500св09.
Разом з тим як було зазначено вище, 29.04.2021 державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вищезгадану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було скасовано.
Таким чином виходячи з вищенаведених обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного суду від 28.10.2019 у справі № 464/5669/16-ц та вказаних правових норм, слід прийти до висновку, що станом на даний за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на житлову квартиру загальною площею 44,4 кв.м АДРЕСА_2 , оскільки внаслідок проведення нею самовільної (без відповідних дозволів) реконструкції цієї квартири, житлова квартира площею 44,4 кв.м припинила своє існування та виник новий об'єкт нерухомого майна - житлова квартира площею 197,7 кв.м АДРЕСА_2 , право власності на який у встановленому законом порядку не зареєстроване, що вбачається із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, оскільки станом на момент скликання загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» та станом на дату проведення загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» 24.12.2021, які оформлені протоколом № 2, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був відсутній зареєстрований власник квартири АДРЕСА_2 (незалежно від площі такої квартири) зокрема ОСОБА_1 , то відповідно у ОСББ «НОВА ГРОМАДА» була відсутня інформація щодо законного власника вищевказаної квартири, а тому ОСББ не могло з незалежних від нього причин виконати обов'язок, передбачений Законом України «Про об'єднання співвласників багато квартирного будинку» та Статутом ОСББ «НОВА ГРОМАДА» (затверджений рішенням загальних зборів учасників, які оформлено протоколом №2 від 20.12.2016) щодо повідомлення належного власника цієї квартири про проведення загальних зборів 24.12.2021.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки Позивач - ОСОБА_1 , відповідно до наведених доводів, не є власником квартири АДРЕСА_2 (незалежно від площі цієї квартири) та відповідно співвласником багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , тому у ОСОБА_1 відсутнє суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого вона звернулась до господарського суду, так як оскаржуване рішення та договір не можуть порушувати її прав чи породжувати додаткових обов'язків.
Отже, відсутність порушеного права та інтересу ОСОБА_1 є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та не потребує встановлення обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог щодо визнання недійними рішення загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, оформленого протоколом № 2 та Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021.
Щодо доводів про визнання недійсним Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 року, який укладений між ОСББ «НОВА ГРОМАДА», ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП», ТОВ «ЛБР-БУД», ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» з додатками до нього, суд повідомляє наступне.
Первинно, між ОСББ «Нова Громада» (Сторона-1) та ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» (Сторона-2) був укладений Договір інвестування № 02/18 від 05.03.2018 (із наступними змінами і доповненнями, додатками до нього), яким врегульовувалися відносини Сторони-1 та Сторони-2 щодо здійснення реконструкції існуючого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснення нового будівництва на земельній ділянці (кадастровий номер: 4610136800:01:002:0043) за адресою: м. Львів, вул. П. Карманського, 6, та щодо фінансування спорудження об'єктів нерухомості (квартир, нежитлових приміщень та машиномісць) внаслідок здійснення реконструкції.
Також, між ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» (Замовник) та ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» (Генпідрядник) був укладений Договір генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018 року (із наступними змінами і доповненнями, додатками до нього) на виконання робіт з реконструкції із надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці (кадастровий номер: 4610136800:01:002:0043) за адресою: м. Львів, вул. П. Карманського, 6.
Згідно Додатку №1 від 01.10.2019 до Договору генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018 (про заміну сторони в зобов'язанні) було замінено сторону Генпідрядника з ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» на ТОВ «ЛЬВІВ-БУД».
Так, ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» відповідно до умов Договору генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018 було виконано частину робіт з реконструкції з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по вул. П. Карманського, 6 у м. Львові, які були прийняті та частково профінансовані (оплачені) ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП».
Проте, оскільки у ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» не було можливості подальшого здійснення фінансування реконструкції з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСББ "НОВА ГРОМАДА" та ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» узгодили можливість передачі ОСББ "НОВА ГРОМАДА" частини функцій замовника та інвестора - ТОВ «ЛЬВІВ-БУД», який раніше виконував функції генпідрядника, а відтак погодили залучення до виконання робіт нового генпідрядника ТОВ «ЛБР-БУД».
Відповідно, ОСББ «НОВА ГРОМАДА» та ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» прийшли до згоди припинити свої взаємні зобов'язання по Договору інвестування №02/18 від 05.03.2018 (із наступними змінами і доповненнями, усіма додатками до нього) з дати укладення нового договору. ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» та ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» прийшли до згоди припинити свої взаємні зобов'язання по Договору генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018 (із наступними змінами і доповненнями, усіма додатками до нього) з дати укладення нового Договору.
Внаслідок вищеописаного, в період 03-08 грудня 2021 року між ОСББ «Нова Громада» (Замовник 1), ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» (Замовник 2), ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» (Замовник 3) та ТОВ «ЛБР-БУД» (Генпідрядник) було підписано Договір №03/12-2021 разом з Додатками № 1 .2 .3 .
Згідно укладеного Договору №03/12-2021 від 03-08.12.2021 року Сторони домовились, що цей Договір містить два (але не виключно) основних предмети - щодо доручення Замовником 1 Замовнику 2 і Замовнику 3 від його (Замовника 1) імені та від свого імені, в частині наявних в цьому Договорі в т.ч. ознак договорів доручення, комісії, агентського договору, надання послуг, договору генерального підряду на будівництво, інвестиційного договору тощо, виконувати частину делегованих Замовником 1 функцій під час проектування, будівництва та прийняття в експлуатацію Об'єкта будівництва, а також щодо врегулювання відносин Сторін по Будівництву Об'єкта будівництва та фінансуванню (інвестуванню) Замовником 2 та Замовником 3 Будівництва Об'єкта.
Відповідно до п.п. 2.1.1 п.2.1 розділу 2 Договору Замовник 1 передає частину функцій замовника Будівництва Об'єкта, а Замовник 2 та Замовник 3 приймають (набувають) частину функцій замовника Будівництва Об'єкта, що пов'язані із вчиненням всіх необхідних дій щодо розробки (коригування) Проектної та Кошторисної документації (проектно-кошторисної документації), необхідної для Будівництва Об'єкта, отримання позитивного висновку експертизи Проектної документації (коригованої); щодо отримання Дозвільних документів, необхідних для виконання будівельних робіт з Будівництва Об'єкта; щодо організації виконання Робіт; щодо забезпечення здійснення технічного та авторського нагляду за будівництвом Об'єкта; щодо прийняття завершеного будівництвом Об'єкта в експлуатацію.
Підписанням цього Договору Замовник 1 підтверджує право Замовника 2 та Замовника 3 на внесення в Дозвільну документацію, зокрема, в дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва Об'єкта будівництва інформації про замовників будівництва - спільно на Замовника 1, Замовника 2 та Замовника 3. Замовник 3 на підставі цього Договору та виданих довіреностей представляє Замовника 1 у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, перед підприємствами, установами та організаціями будь-якої форми власності та підпорядкування, перед фізичними та юридичними особами з необхідних питань, пов'язаних із виконанням цього Договору.
Згідно з п.п.2.1.2 п.2.1 цього Договору Генпідрядник зобов'язується за завданням Замовника 1, Замовника 2 та Замовника 3 на свій ризик здійснити Будівництво Об'єкта та здати в експлуатацію в установлений Договором строк закінчений Об'єкт будівництва, а Замовник 1 зобов'язується надати Генпідряднику Будівельний майданчик разом із багатоквартирним житловим будинком по вул. Карманського, 6 у м. Львові, що підлягає реконструкції; Замовник 2 зобов'язується здійснити часткове фінансування Будівництва Об'єкта через Замовника 3; Замовник 3 зобов'язується передати Генпідряднику Проектну документацію, Дозвільну документацію та зобов'язується приймати від Генпідрядника виконані Роботи з Будівництва Об'єкта та оплачувати Генпідряднику вартість виконаних Робіт.
Окрім цього, усіма сторонами Договору №03/12-2021 від 03-08.12.202 підписано Додаток №1 до Договору із розподілом площ квартир, нежитлових приміщень та машиномісць в Об'єкті будівництва, який зокрема передбачає набуття Замовником 2 частини квартир та машиномісць в Об'єкті будівництва з урахуванням фактично оплачених коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТАЛГАЛ ГРУП» за виконані роботи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД», та набуття решти новозбудованих площ квартир, нежитлових приміщень та машиномісць в Об'єкті будівництва Замовником 3, що відповідає обсягу фінансування виконання робіт Замовником 3.
Сторонами також підписано Додаток №2, у якому зафіксували перелік та інші відомості щодо покупців майнових прав на квартири в Об'єкті будівництва: «Реконструкція з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по вул. П. Карманського, 6 у м. Львові», що підлягає будівництву за адресою: м. Львів, вул. П.Карманського, 6, які були відчужені Замовником 2 згідно договорів купівлі-продажу майнових прав на користь третіх осіб до укладення Договору.
У Додатку №3 до Договору №03/12-2021 від 03-08.12.2021 ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» взято на себе зобов'язання оплатити на користь Замовника 3 суму у розмірі 1 570 000,00 грн. шляхом перерахування Замовником 2 коштів на рахунок Замовника 3 протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання даного Додатку №3 до Договору.
Таким чином, внаслідок укладення спірного Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 фактично ОСББ «НОВА ГРОМАДА» та ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» прийшли до згоди припинити свої взаємні зобов'язання по Договору інвестування №02/18 від 05 березня 2018 року (із наступними змінами і доповненнями, усіма додатками до нього) з дати укладення нового договору, а також ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП» та ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» припинили свої взаємні зобов'язання по Договору генпідряду №ЛБ2-ГП07/18 від 18 жовтня 2018 року (із наступними змінами і доповненнями, усіма додатками до нього) з дати укладення нового договору.
При цьому, метою укладення спірного Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 є завершення проведення реконструкції з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по вул. П. Карманського, 6 у м. Львові. Відповідно, у такий спосіб фактично Сторони спільно врегулювали між собою ті правовідносини, які виникали у кожного за Договором інвестування №02/18 від 05.03.2018 та Договором генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018, та які по факту не могли бути виконанні Сторонами цих правочинів.
Однак, як вбачається з позовної заяви, Позивач зазначає, що оспорюваний Договір№ 03/12-2021 від 03-08.12.2021 із додатками № 1, 2, 3 підписаний головою ОСББ«НОВА ГРОМАДА» без відповідних повноважень на його підписання, а також наступне рішення загальних зборів співвласників ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24 грудня 2021, оформлене протоколом № 2 від 24 грудня 2021, не відповідають вимогам закону, порушують Позивача права як співвласника та підлягають визнанню недійсними у відповідності до ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України.
Проте суд не може погодитись з такими доводами, виходячи з наступного.
Позивач посилаючись на положення п.п. 2, 3, 8 Статуту ОСББ «НОВА ГРОМАДА» вказує, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори, які вправі приймати рішення з усіх питань об'єднання. До виключної компетенції загальних зборів належить питання використання спільного майна, попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів. Також зазначає, що відповідно до п. 8 Статуту ОСББ «НОВА ГРОМАДА» рішення про порядок управління та користування спільним майном, про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників. Відповідно укладення та підписання спірного договору могло відбутись зі сторони ОСББ «НОВА ГРОМАДА» лише після погодження його умов загальними зборами та за умови, якщо за таке рішення проголосували 2/3 учасників від загальної кількості усіх співвласників будинку.
Однак, такі твердження Позивача є безпідставними, оскільки рішення щодо здійснення реконструкції існуючого будинку за адресою: м. Львів, вул. П. Карманського, 6 та здійснення нового будівництва на земельній ділянці (кадастровий номер: 4610136800:01:002:0043) за адресою: м. Львів, вул. П. Карманського, 6, було прийнято Загальними зборами ОСББ «НОВА ГРОМАДА» 24.03.2015, яке оформлене протоколом № 7.
Разом з тим, як зазналось вище, метою укладення спірного Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 є завершення проведення реконструкції з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та фактично у такий спосіб Сторони спільно врегулювали між собою ті правовідносини, які виникали у кожного за Договором інвестування №02/18 від 05.03.2018 та Договором генпідряду №ЛБ2-ГП 07/18 від 18.10.2018.
Таким чином, спірним Договором № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 не вирішувалось питання щодо порядку управління та користування спільним майном, а рішення загальних зборів щодо здійснення реконструкції багатоквартирного житлового будинку фактично існувало на момент його укладення, яке на даний час є чинним та ніким не оскаржене.
Додатково слід звернути увагу суду на те, що спірний Договір № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 зі сторони ОСББ «НОВА ГРОМАДА» був підписаний головою правління Зінкевичем Володимиром Володимировичем, який був обраний головою ОСББ «НОВА ГРОМАДА» рішенням Загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» 02.06.2021, які оформлені протоколом №1.
Рішенням Загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, яке оформлене протоколом № 2 було вирішено, зокрема, уповноважити ОСОБА_2 щодо вжиття всіх заходів для належного виконання всіх умов Договору усіма сторонами для успішного завершення будівництва будинку «Реконструкція з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 »; уповноважити ОСОБА_2 укладати будь-які додаткові договори з визначенням умов на його власний розсуд, що стосуються будівництва будинку, зокрема внесення змін до проектної документації, видачі/поновлення Дозволу на виконання будівельних робіт, здачі будинку в експлуатацію та підписання всіх необхідних документів, які необхідні для реєстрації права власності на реконструйовані квартири їх власниками, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступав від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень,
Норма абзацу 1 частини 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мас юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що третя особа - контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на те, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
У даному випадку ОСОБА_1 не є контрагентом по Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021, а саме третьою особою з якою ОСББ «НОВА ГРОМАДА» було укладено спірний договір, а тому умови договору не можуть порушувати прав Позивача та породжувати обов'язки.
Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною 1 статті 241 ЦК України - правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини 1 статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення оплати, прийняття робіт).
Частиною 2 ст. 241 ЦК України визначено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і тощо). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦКУ). Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 року у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17.
Враховуючи вищенаведене, фактично рішенням Загальних зборів ОСББ «НОВА ГРОМАДА» від 24.12.2021, яке оформлене протоколом № 2, було схвалено укладення такого Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021 між ОСББ «НОВА ГРОМАДА», ТОВ «ВІТАЛГАЛ ГРУП», ТОВ «ЛЬВІВ-БУД» та ТОВ «ЛБР-БУД» щодо завершення будівництва будинку «Реконструкція з надбудовою та прибудовою багатоквартирного житлового будинку по вул. Карманського 6 у м. Львові».
При цьому, слід додатково зазначити, що ОСББ «НОВА ГРОМАДА» після укладення спірного правочину вчиняло юридично значимі дії щодо виконання умов цього договору - відповідно вчиняло дії щодо його схвалення, зокрема, погоджувало проект реконструкції об'єкта будівництва, подавало документи на отримання дозволу на виконання будівельних з реконструкції об'єкта будівництва тощо.
З огляду на вищенаведене, доводи Позивача наведені у позові щодо недійсності вказаного правочину є необґрунтованими.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документацій оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За загальними положеннями про недійсність правочину. визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Отже, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Так, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 зазначила, що недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач у позові не покликається та не надає належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення Відповідачами дій щодо укладання спірного правочину з порушенням норм відповідного закону.
Окрім цього, як було вказано вище, оскільки відповідно до поданих Позивачем доказів у нього відсутнє суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого він звернувся до господарського суду, так як оскаржуваний договір не може порушувати його прав чи породжувати додаткових обов'язків, то відповідно відсутність порушеного права та інтересу ОСОБА_1 є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та не потребує встановлення обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог щодо визнання недійними Договору № 03/12-2021 від 03-08.12.2021.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.
Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.
Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 23.03.2023.
Суддя Горецька З.В.