79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.03.2023 Справа № 914/3337/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Спас Ростислава Ігоровича, м. Львів
про стягнення заборгованості в розмірі 45 119,37 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача: Фізичної особи-підприємця Спас Ростислава Ігоровича про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 45 119,37 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2022 р., справу № 914/3337/22 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 02.01.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 01.02.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 01.02.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 06.03.2023 р. на 10:00 год.
Судове засідання, призначене на 06.03.2023 р. на 10:00 год. не відбулося, у зв'язку із оголошеною повітряною тривогою системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 06.03.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 22.03.2023 р.
22.03.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
22.03.2023 р. представником позивача подано на адресу суду заяву за вх. № 7163/23, в якій позивач зазначає, що він повністю підтримує позовні вимоги та просить суд здійснювати розгляд даної справи в судовому засіданні 22.03.2023 року без участі повноважного представника позивача.
22.03.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 02.01.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 22.03.2023 р. не здійснюється.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, 8/104, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.
Судом також було здійснено 03 лютого 2023 року повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області, у якому зазначено, що відповідач у даній справі - ФОП Спас Ростислав Ігорович повідомляється про те, що ухвалою суду від 02.01.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою суду від 01.02.2023 року розгляд справи по суті призначено на 06.03.2023 року на 10:00 год. та що засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128.
З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.
Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Ухвали суду у даній справі, які направлялись на адресу відповідача, повернуті в адресу суду з відміткою Укрпошти “За закінченням терміну зберігання” та долучені до матеріалів справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: “свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду”.
При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв'язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, беручи до уваги також те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/3337/22.
Позиція позивача.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Фізичної-особи підприємця Спас Ростислава Ігоровича про стягнення 45 119,37 грн. заборгованості з орендної плати.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що 05.09.2014 р. між сторонами у справі укладено договір оренди державного нерухомого майна № 121 (нова редакція від 08.04.2021 р. даного Договору).
Згідно п.1.1. Розділу ІІ договору оренди державного нерухомого майна, орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, а саме: нежитлові приміщення (№№ 310-313 за пл. БТІ), площею 52,6 кв. м., які знаходяться на шостому поверсі семиповерхової будівлі, за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 61 та перебувають на балансі Філії “Львівський проектний інститут” ДП МОУ “Центральний проектний інститут”.
Вартість вказаного вище майна становить 977 300,00 грн. (п. 6 Розділу І Договору № 121 від 05.09.2014 р.), (нова редакція).
У пункті 9.1 Розділу І Договору № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція) визначено, що місячна орендна плата становить 9 773,00 грн.
Відповідно до п. 3.3 Розділу ІІ Договору оренди державного нерухомого майна, орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у наступному співвідношенні: 70 % суми орендної плати - до державного бюджету; 30 % суми орендної плати - на рахунок балансоутримувача щомісяця: до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Договором оренди державного нерухомого майна № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція) передбачено, що одним із обов'язків орендаря є сплата орендної плати своєчасно та у повному обсязі.
За актом прийому - передачі індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності до Договору № 121 від 05.09.2014 р., 25 квітня 2022 року орендар передав балансоутримувачу, а балансоутримувач прийняв з орендного користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, що належить до державної власності за вказаним вище Договором. Акт від 25 квітня 2022 року міститься в матеріалах справи.
Позивач зазначає, що в порушення умов укладеного договору оренди державного нерухомого майна, відповідач за період з 01.10.2021 року по 24.04.2022 року включно не здійснив сплати орендної плати, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 45 119,37 грн. згідно приведеного позивачем розрахунку (міститься в матеріалах справи).
З метою досудового врегулювання спору, 27.09.2022р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в порядку, передбаченому ст.188 ГК України, ст.ст. 6, 11 ГПК України, скеровано на адресу ФОП Спаса Р.І. претензію за вих. №11-11-03346.
Вказана претензія позивача залишилась без відповіді та реагування відповідача.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та є підставою для їх захисту у судовому порядку, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 45 119,37 грн. заборгованості з орендної плати та понесених судових витрат.
Позиція відповідача.
В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки повноважного представника, вимог ухвали суду від 02.01.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, 8/104, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи, однак такі повертались на адресу суду з відміткою Укрпошти “За закінченням терміну зберігання”.
Судом також було здійснено 03 лютого 2023 року повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області, у якому зазначено, що відповідач у даній справі - ФОП Спас Ростислав Ігорович повідомляється про те, що ухвалою суду від 02.01.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою суду від 01.02.2023 року розгляд справи по суті призначено на 06.03.2023 року на 10:00 год. та що засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128.
Таким чином, відповідач повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.
Однак, відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.
Крім того, явка учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити виходячи із таких мотивів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
06.03.2019 року Фондом державного майна України наказом № 232 “Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України”, було утворено регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Згідно з п. 2 даного наказу, регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 15.05.2019 № 459, днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.2019 року.
Судом встановлено, що 05.09.2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником майна, прав та обов'язків якого, враховуючи зазначене вище, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Фізичною особою-підприємцем Спас Ростиславом Ігоровичем укладено договір оренди державного нерухомого майна № 121 (нова редакція від 08.04.2021 р., надалі Договір).
Згідно п.1.1. Розділу ІІ договору оренди державного нерухомого майна, орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, а саме: нежитлові приміщення (№№ 310-313 за пл. БТІ), площею 52,6 кв. м., які знаходяться на шостому поверсі семиповерхової будівлі, за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 61 та перебувають на балансі Філії “Львівський проектний інститут” ДП МОУ “Центральний проектний інститут”.
Згідно з п.1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до положень ч.1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Пунктом 3.3 Розділу ІІ Договору оренди державного нерухомого майна передбачено, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у наступному співвідношенні: 70 % суми орендної плати - до державного бюджету; 30 % суми орендної плати - на рахунок балансоутримувача щомісяця: до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Договором державного оренди нерухомого майна № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція) визначено, що одним із обов'язків орендаря є сплата орендної плати своєчасно та у повному обсязі.
Згідно п. 3.8 Розділу ІІ Договору оренди державного нерухомого майна № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція), орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу).
Відповідно до акту прийому - передачі індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності до Договору № 121 від 05.09.2014 р. - 25 квітня 2022 року орендар повернув з орендного користування за Договором орендоване приміщення балансоутримувачу.
Вказаний акт прийому - передачі від 25 квітня 2022 року підписаний повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучений позивачем до матеріалів справи.
Пунктом 3.11 Розділу ІІ Договору оренди державного нерухомого майна № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція) передбачено, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Відповідно до абзацу 3 п. 4.1 Розділу ІІ Договору оренди нерухомого державного майна № 121 від 05.09.2014 р. (нова редакція), у разі припинення договору, орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди.
Однак, в порушення умов вказаного вище договору оренди державного нерухомого майна, відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за період з 01.10.2021 р. по 24.04.2022 р. не виконав, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 45 119,37 грн. згідно доданого позивачем розрахунку до позовної заяви.
Претензія позивача за вих. №11-11-03346 від 27.09.2022 р., що скеровувалась ним відповідачу, останнім залишилась поза увагою, заборгованість є неоплаченою, що слугувало зверненню позивача з даним позовом до суду.
Приписами ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Станом на момент прийняття рішення у справі, у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не подані докази, які б спростували позовні вимоги або свідчили про добровільне погашення відповідачем заборгованості з орендної плати в сумі 45 119,37 грн.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що договір оренди державного нерухомого майна № 121 від 05.09.2014 року (нова редакція) визнавався судом недійсним чи неукладеним.
Враховуючи те, що позивачем подано суду достатньо доказів на обгрунтування позовних вимог, а відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги або свідчили про добровільне їх погашення, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення в заявленій сумі, а саме в сумі 45 119,37 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і таким чином, підлягають до задоволення повністю.
Враховуючи зазначене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що сума основної заборгованості з орендної плати відповідача перед позивачем в розмірі 45 119,37 грн. за період з 01.10.2021 р. по 24.04.2022 р. включно, підлягає стягненню з відповідача на час ухвалення рішення у даній справі.
Судові витрати.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом, сплачено судовий збір в розмірі 2 481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2073 від 20.12.2022 р. на суму 2 481,00 грн.
Судовий збір в розмірі 2 481,00 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і ним не погашено суму заборгованості на час ухвалення рішення у справі.
Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Фізичної особи-підприємця Спас Ростислава Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника, 4; код ЄДРПОУ № 42899921) 45 119,37 грн. заборгованості з орендної плати та 2 481,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Долінська О.З.