вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.03.2023м. ДніпроСправа № 904/407/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (с.Радомишль, Луцький район, Волинська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 521 983 грн. 20 коп. - основний борг;
- 185 448 грн. 34 коп. - пеня;
- 156 594 грн. 96 коп. - штраф;
- 115 358 грн. 28 коп. - інфляційні втрати;
- 163 555 грн. 85 коп. - 36% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 14.02.2022 по 23.02.2023 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 521 983 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448 грн. 34 коп., а також, штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару, в сумі 156 594 грн. 96 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період березня по листопад 2022 року у сумі 115 358 грн. 28 коп., а також, на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 36% річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 у сумі 163 555 грн. 85 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №4672/23 від 30.01.2023) та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (вх. суду № 5828/23 від 06.02.2023; вх. суду № 5879/23 від 06.02.2023).
Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 10572/23 від 03.03.2023), в якому він просить суд ухвалити рішення по справі з урахуванням правової позиції відповідача, прийняти до уваги проведення часткових розрахунків за договором поставки від 02.02.2022 відповідачем, зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на 90 відсотків, посилаючись на таке:
- за надані послуги відповідач здійснив часткову оплату 02.02.2023 в розмірі 60 127 грн. 31 коп., копія платіжного доручення долучається, таким чином, відповідач не визнає вказану позивачем суму основного боргу в розмірі 521 983 грн. 20 коп.;
- враховуючи, що позивач, шляхом подання уточненої позовної заяви, згідно з ухвали суду про відкриття провадження, не вказує про проведення часткових розрахунків, тому відповідач до відзиву на позовну заяву долучає клопотання про витребування доказів, а саме: акту звіряння розрахунків - позивача до відповідача, задля встановлення суми фактичної заборгованості станом на 28.02.2023;
- стосовно розрахунку пені, штрафних санкцій відповідач не погоджується з ним, оскільки база нарахування штрафних санкцій позивачем вказана без врахування проведеної відповідачем часткової оплати в розмірі 60 127 грн. 30 коп., розмір нарахованих штрафних санкцій є більшим ніж розмір суми поставки за договором;
- відповідач зауважує, що заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку з важким фінансовим положенням, яке обумовлено незалежними від відповідача обставинами, а саме виникло внаслідок того, що 24.01.2022 запроваджено воєнний стан;
- відповідач просить суд прийняти до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надати оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного Кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, просимо зменшити нараховані штрафні санкції, які заявлені в позовній заяві на 90 відсотків;
- відповідач вважає, що з його боку порушення виконання умов договору обумовлено виключно незалежними від нього обставинами, оголошенням воєнного стану в країні, тому просить під час винесення рішення врахувати проведену часткову оплату за отриману продукцію та зменшити заявлені штрафні санкції на 90 відсотків від заявленого розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був направлений позивачу засобами поштового зв'язку 02.03.2023 у відправленнях № 5006906497944 та №5006906497952.
Судом здійснено відстеження вказаних поштових відправлень та зясовано, що позивач протягом двох тижнів не забезпечує їх отримання.
Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відповіді на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема позивачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених відповідачем заперечень. У даному випадку додатково наданий строк - три тижні з моменту надходження до суду відзиву на позовну заяву, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській та Волинській областях (місцезнаходження позивача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 22.03.2023 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 02.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № ДФЛ-0202/22 (далі - договір, а.с. 11-19), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар (зокрема, але не виключно продукцію виробництва ТОВ "Луцька аграрна компанія": м'ясо бройлера, субпродукти та інші продукти) в асортименті, кількості по цінах, встановлених у видаткових накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
У пункті 6.1. договору сторони домовились, що договір набирає чинності з 02.02.2022 і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 1.4. договору асортимент, кількість та ціна товару погоджується сторонами при формування замовлення та визначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору товар передається покупцю - частинами (партіями). Під партією товару сторони розуміють товар, зазначений в окремій видатковій накладній.
Відповідно до пункту 1.3 договору поставка кожної партії товару здійснюється на підставі видаткової накладної згідно погодженого сторонами замовлення.
Пунктом 1.6. договору передбачено, що загальна сума договору є орієнтованою та складається із зазначених сум видаткових накладних, отриманих від постачальника, за якими прийнято товар покупцем протягом дії даного договору. Сторони домовились, що загальна сума поставленого за договором товару визначається сторонами на момент проведення остаточного та повного розрахунку покупцем з постачальником за поставлений товар в порядку, визначеному у договорі. При цьому видані постачальником податкові та видаткові накладні підлягають обов'язковому та безумовному коригуванню на дату проведення остаточного та повного розрахунку (оплати) за поставлений товар. Покупець безумовно погоджується на таке коригування видаткових та податкових накладних та зобов'язаний отримати та підписати їх не пізніше дня їх отримання.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до пункту 5.1. договору поставка товару здійснюється в строк, погоджений сторонами при прийнятті замовлення. Поставка товару здійснюється транспортом, силами та за рахунок постачальника або силами та за рахунок покупця за домовленістю сторін. Місце доставки погоджується сторонами при прийнятті замовлення на поставку товару. Постачальник здійснює поставку товару виключно за адресами місць приймання товару погоджених сторонами у додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 521 983 грн. 20 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:
- видаткової накладної № 17224 від 14.02.2022 на суму 158 025 грн. 60 коп. (а.с. 21);
- видаткової накладної № 18305 від 16.02.2022 на суму 111 019 грн. 20 коп. (а.с. 23);
- видаткової накладної № 20425 від 21.02.2022 на суму 138 672 грн. 00 коп. (а.с. 25);
- видаткової накладної № 21620 від 23.02.2022 на суму 114 266 грн. 40 коп. (а.с. 27).
Товар було отримано представником відповідача відповідно до наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних (а.с. 22,24, 26,28).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними від 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та від 23.02.2022, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та скріплені відтиском печатки підприємства.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до пункту 4.1. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 7 календарних днів з дати виписки видаткової накладної постачальником.
Розрахунки за товар здійснюються в українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків безготівковий. Форма розрахунків - платіжне доручення. Датою оплати за товар визнається дата фактичного надходження коштів на рахунок постачальника.
Пунктом 4.3. договору передбачено, якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних, договорі), яку зобов'язаний здійснити покупець за договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано в призначенні платежу при здійсненні оплати. Сторони домовились, що у видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо продаж товару відбувається в період дії договору, то він відбувається на умовах даного договору.
Як зазначає позивач та що не заперечується відповідачем, поставлений позивачем 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 товар у повному обсязі оплачений відповідачем не був, внаслідок чого у відповідача перед позивачем, станом на момент звернення із позовом до суду, утворилась заборгованість в сумі 521 983 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448 грн. 34 коп., а також, штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару, в сумі 156 594 грн. 96 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період березня по листопад 2022 року у сумі 115 358 грн. 28 коп., а також, на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 36% річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 у сумі 163 555 грн. 85 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Враховуючи визначені у пункті 4.1. договору порядок та строк оплати поставленого 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 товару, строк оплати товару на загальну суму 521 983 грн. 20 коп. є таким, що настав.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Так, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було долучено до матеріалів справи докази часткового погашення відповідачем основного боргу на суму 60 127 грн. 31 коп., а саме: платіжне доручення № 3311869DA736BD від 02.02.2023 на суму 60 127 грн. 31 коп. із призначенням платежу "за курине м'ясо згідно накладної № 17224 від 14.02.2022".
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява є поданою до господарського суду 13.01.2023 (а.с.40).
Отже, основний борг у справі було частково погашено відповідачем після звернення позивача із позовом до суду.
Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60 127 грн. 31 коп., у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В той же час, розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, а саме: акту звіряння розрахунків за договором поставки за період з 22.02.2022 по 28.02.2023, суд вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки для правильного вирішення спору обов'язковим є дослідження первинних документів, якими є, зокрема, видаткові накладні та платіжні доручення щодо оплати, які наявні у матеріалах справи станом на момент прийняття рішення по справі у повному обсязі; акт звірки не є належним доказом наявності заборгованості.
Судом встановлено, що доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 товару на залишкову суму 461 855 грн. 89 коп. (521 983,20 - 60 127,31) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 461 855 грн. 89 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 7.4. договору у випадку прострочення оплати за товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар. В разі прострочення дати оплати вартості товару покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф в розмірі 30% від вартості неоплаченого товару.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 в сумі 185 448 грн. 34 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с. 2-3), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.
Судом відхиляються заперечення відповідача щодо невірного визначення позивачем суми основного боргу у всіх розрахунках (без врахування здійсненої відповідачем 02.02.2023 часткової оплати в сумі 60 127 грн. 31 коп.), оскільки позивачем здійснено нарахування в період з 22.02.2022по 11.01.2023, в який заборгованість складала, як вірно визначив позивач, - 521 983 грн. 20 коп.
Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с. 2-3), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 185 448 грн. 34 коп.
Крім того, на підставі пункту 7.4. позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару, в сумі 156 594 грн. 96 коп.
З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 156 594 грн. 96 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору.
Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 156 594 грн. 96 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період березня по листопад 2022 року у сумі 115 358 грн. 28 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3-4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок здійснено вірно.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с. 3-4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 115 358 грн. 28 коп.
Слід відзначити, що сторони у договорі визначили інший розмір відсотків річних, право на що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.
Так, у пункті 7.5. договору сторони погодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36% річних від простроченої суми.
Так, на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 36% річних за загальний період прострочення з 22.02.2022 по 11.01.2023 у сумі 163 555 грн. 85 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 36% річних, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування, арифметично розрахунок здійснено вірно.
Отже, розрахунок 36% річних, наведений у позовній заяві (а.с. 4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення 36% річних у сумі 163 555 грн. 85 коп.
В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Щодо наявності підстав для зменшення процентів річних суд зазначає таке.
Сторони у пункті 7.5. договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, - 36 % річних від простроченої суми.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила таке:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, штрафу, інфляційних втрат та 36% річних за прострочення виконання зобов'язання складає 620 957 грн. 43 коп. - це 119% від розміру основного зобов'язання станом на момент звернення і позовом до суду (521 983 грн. 20 коп.), та 134% від суми основного боргу станом на момент прийняття рішення по справі - 461 855 грн. 89 коп., що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;
- суд приймає до уваги причини невиконання своїх зобов'язань за договором перед позивачем, а саме: поставка товару відбулась 14.02.2022, 16.02.2022, 21.02.2022 та 23.02.2022 (безпосередньо перед введенням воєнного стану), а граничний строк оплати частини поставок припав на період введення воєнного стану;
- судом також враховується поведінка відповідача під час розгляду справи судом, а саме: під час розгляду справи судом відповідач наявність прострочення, фактично, не заперечував, надав пояснення з приводу причин, які зумовили неможливість виконання його зобов'язань за договором перед позивачем; також здійснив часткове погашення заборгованості 02.02.2023. Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, а також добровільність його часткового виконання на момент прийняття рішення судом;
- місцезнаходженням відповідача є м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, яке більш наближене до лінії фронту, ніж місцезнаходження позивача - с. Радомишль Волинської області, яке істотно віддалене від лінії фронту, що, на думку суду, свідчить про те, що військові дії на території України мають нерівнозначний вплив на діяльність позивача та відповідача; відповідач знаходить у гірших умовах, що також підтверджується наведеними вище обставинами;
- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та відсотків річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення. Більше того, заявлені до стягнення суми не є основним боргом, тому при зменшенні розміру штрафу, пені та 36% річних позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій та процентів річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені, штрафу та процентів річних на 70%, а саме:
- пені до 55 634 грн. 50 коп. (185 448,34 - 70%);
- штрафу до 46 978 грн. 49 коп. (156 594,96 - 70%);
- 36% процентів річних до 49 066 грн. 76 коп. (163 555,85 - 70%).
Таке зменшення розміру пені, штрафу та відсотків річних суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вказане, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 55 634 грн. 50 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 46 978 грн. 49 коп. та позовні вимоги щодо стягнення 36% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 49 066 грн. 76 коп.
З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
У розділі 8 договору сторонами були визначені умови щодо форс-мажорних обставин.
За умовами пункту 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання зобов'язань за договором, якщо це сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, які вплинули на можливість виконання договору.
Пунктом 8.2. передбачено, що під обставинами непереборної сили слід розуміти обставини, що виникли поза волею або всупереч бажанням сторін, і які неможливо передбачити або уникнути, включаючи: стихійні лиха, повені, землетрусу, а також усі інші явища, війну, військові дії, період початку та проведення АТО (антитерористичної операції) на територіях сторін, введення урядом надзвичайного або воєнного стану на території України та/або територіях сторін, суспільні заворушення, блокаду, страйки, повені, аварії, рішення та дії органів влади, тощо, за умови, що ці обставини вплинули на виконання договору.
Згідно з пунктом 8.3. договору строк виконання обов'язків сторін за договором автоматично продовжується на період дії обставин, визначених договором. Якщо обставини непереборної сили діють протягом 3 послідовних місяців і не виявляють ознак припинення, договір може бути розірваним стороною шляхом направлення повідомлення іншій стороні.
Відповідно до пункту 8.4 договору сторона, що посилається на дію обставин непереборної сили повинна у 3 денний термін письмово проінформувати іншу сторону про ці обставини та їхній вплив на виконання відповідних зобов'язань. Факт і момент настання обставин непереборної сили підтверджуються відповідною Торгово - транспортною палатою.
Доказів виконання вказаних вище умов відповідачем матеріали справи не містять.
Слід також відзначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан в контексті наявності форс-мажорних обставин.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60 127 грн. 31 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу. Крім того, оскільки суд зменшує розмір пені, штрафу та процентів річних, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору в цій частині, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв'язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 17 144 грн. 11 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" про стягнення заборгованості за договором поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022 у загальному розмірі 1 142 940 грн. 63 коп. - задовольнити частково.
Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 60 127 грн. 31 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном-КР" (вулиця Телевізійна, будинок 2А, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50086, ідентифікаційний код 42321814) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (вулиця Лесі Українки, будинок 35Е, с. Радомишль, Луцький район, Волинська область, 45664; ідентифікаційний код 39910709) - 461 855 грн. 89 коп. - основного боргу, 55 634 грн. 50 коп. - пені, 46 978 грн. 49 коп. - штрафу, 115 358 грн. 28 коп. - інфляційних втрат, 49 066 грн. 76 коп. - 36% річних та 17 144 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 22.03.2023.
Суддя Ю.В. Фещенко