Справа № 202/4307/23
Іменем України
21 березня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Дніпро кримінальне провадження № 62023050020000042 від 06 березня 2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянин України, одружений, має на утриманні дитину ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець Збройних Сил України за мобілізацією, гранатометник 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402КК України, -
Підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч.3 ст.314 КПК України, судом не встановлено.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти. Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти, дія якого закінчується 24.03.2023 року, за час перебування обвинуваченого під вартою ризики не зменшились, тому, на думку прокурора, застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник обвинуваченого - ОСОБА_5 зазначив, що прокурором у своєму клопотанні не було доведено ризиків на які він посилається як на підставу застосування найсуворішого запобіжного заходу, а перелічені ризики мають характер припущень, тому просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав захисника.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, наголошує на тому, що під час розгляду клопотання та прийняття рішення, суд ураховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнають судового переслідування.
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_4 під вартою, суд приходить до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, відповідно до наданих матеріалів ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, тому є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватими у інкримінованому злочині, ОСОБА_4 може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, суд, вважає, що встановлені ризики є виключно вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання його під вартою.
Доводи захисника та обвинуваченого щодо необхідності зміни запобіжного заходу є необґрунтованими з огляду на те, що вони не спростовують вищенаведених обставин, а також не свідчать ані про відсутність, ані про недостатню вагомість встановлених щодо цього обвинуваченого ризиків, у зв'язку із чим суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
На час розгляду цього клопотання, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення, що продовжують існувати ризик переховування обвинуваченого від суду, оскільки санкція статті злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі, тому підстави для обрання запобіжного у вигляді тримання під вартою наявні та актуальні, а обрання саме такого запобіжного заходу є доцільним, жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
На підставі наведеного суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки останній довів обставини, які виправдовують обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням зазначених підстав суд відмовляє у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
Відтак, суд приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
З огляду на те, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для виконання обвинуваченим обов'язків передбачених КПК, суд, відповідно до частини третьої статті 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Виходячи з вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи, що обвинуваченому інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, суд не вважає за можливе визначити заставу.
Керуючись ст.ст. 331, 350 КПК України, суд, -
Постановив :
Призначити кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 обвинуваченого за ч.4 ст.402 КК України до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.03.2022 року на 16 год. 00 хв. в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Клопотання прокурора - задовольнити.
ОСОБА_4 , обвинуваченому за ч. 4 ст. 402 КК України продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19.05.2023 року, включно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Головуючий: ОСОБА_7