справа № 208/1296/23
№ провадження 1-кс/208/479/23
Іменем України
14 березня 2023 р. м. Кам'янське
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське Дніпропетровської області клопотання слідчого ОСОБА_6 , погоджене з прокурором ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України в межах кримінального провадження № 12023041160000180 від 07.02.2023 р., ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська, громадянина України, маючого середню освіту, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 17.08.2022 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ст. 128, ч. 1 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком тривалістю 3 роки, -
встановив:
Слідчий звернувся до слідчого судді з вказаним погодженим з прокурором клопотанням, пославшись на те, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
В обґрунтування заявленого клопотання слідчим зазначено, що 26.012023, приблизно о 20.00 год. (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_4 перебував за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебувала і раніше знайома йому ОСОБА_7 . ОСОБА_8 , діючи умисно, цілеспрямовано, цілковито усвідомлюючи протиправність своїх дій, наніс ОСОБА_7 кулаком правої руки удар в ліву сторону обличчя в район вилиці, від чого ОСОБА_7 впала на підлогу на спину. Продовжуючи реалізувати свій протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаному місці та у зазначений час, схопив ОСОБА_7 , яка лежала на підлозі, за волосся та утримуючи і"ї правою рукою за волосся, не менше чотирьох разів вдарив ОСОБА_7 головою о підлогу. Не зупинившись на вчиненому та продовжуючи реалізувати свій протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаному місці та у зазначений час, діючи умисно, цілеспрямовано, цілковито усвідомлюючи протиправність своїх дій та розуміючи при цьому, що шляхом нанесення ударів в голову людини, тобто у місце розташування життєво важливих органів, можливо заподіяти їй тілесні ушкодження, передбачаючи такі наслідки та свідомо допускаючи їх настання, стоячи поруч із ОСОБА_7 , яка лежала_на підлозі, наніс останній правою та лівою ногами почергово не менше чотирьох ударів в область голови, тобто у місце розташування життєво важливих органів. ОСОБА_7 , прагнучи уникнути подальших ударів, піднялась та вибігла в прихожу, однак ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаному місці та у зазначений час, маючи намір в повному обсязі реалізувати свій протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, наздогнав останню та наніс їй кулаком один удар в задню частину голови.
У результаті умисних протиправних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , згідно висновку експерта № 211-Е від 23.02.2023, заподіяно тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток лицевого черепу (уламковий перелом лівої виличної кістки та виличного відростку лівої виличної кістки, перелом внутрішньої та нижньої стінок лівої очниці, перелом кісток носу), з 2-ма синцями та однією раною на голові, одним крововиливом у склеру лівого ока, з лівобічним гемосинусом, іцо супроводжувалась явищами струсу головного мозку, які відносяться до СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, як викликавши тривалий розлад здоров'я більше 21 дня.
На переконання слідчого, оскільки ОСОБА_4 не має міцних сталих соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований, знайомий з потерпілою та свідками, існують ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення.
Посилаючись на вказане, слідчий вважає, що інші запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а тому просив застосувати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання слідчого, посилаючись на обставини, викладені в ньому та просив застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зазначив, що повідомлена підозра є підтвердженою зібраними доказами у їх сукупності. Враховуючи підстави, зазначені у ст. 194 КПК України, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вважав, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде відповідати меті застосування запобіжного заходу та не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Підозрюваний у судовому засіданні провину не визнав, стосовно запобіжного заходу просив обрати відносно нього домашній арешт.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_5 зазначила, що ризики, наведені слідчим та прокурором, є необґрунтованими. Так, підозрюваний має постійне місце проживання, до того ж, вже були розмови між ним і потерпілою, де вона згодилась на компенсацію завданої їй шкоди. Вважаючи на зазначене, адвокат просила застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, аби дати змогу компенсувати потерпілій моральну та матеріальну шкоду.
Слідчий суддя, вислухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступного висновку.
Відповідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено судом, 13.03.2023 року складено та повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КК України.
Слідчий суддя враховує, що поняття обґрунтована підозра не визначене у національному законодавстві, але, зважаючи на вимоги, закріплені у статті 9 КПК України, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини викладені в його рішеннях.
Відповідно до п. 175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення.
Відповідно до рішень Європейского суду з прав людини у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Також Європейський суд у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
На думку слідчого судді, обґрунтованість підозри повинна бути визначена враховуючи положення ст. 94 КПК України, а саме, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з досліджених судом матеріалів клопотання, наявність обґрунтованості підозри, повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом допиту потерпілого, свідків, протоколом пред'явлення особі для впізнання свідку та потерпілому, протоколом огляду предмета.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України у даному кримінальному провадженні обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4
Фактичні данні щодо обставин, що мають значення для кримінального провадження, надання їм оцінки та встановлення кваліфікаційних складових злочину або їх спростування, не вирішуються слідчим суддею під час розгляду даного клопотання, а тому і не можуть оцінюватися з зазначених підстав.
При прийнятті рішення, щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу, слідчим суддею враховується, як обґрунтованість підозри, так і вік та стан здоров'я підозрюваного, вчинення нового злочину під час перебування на іспитовому строку, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, як позбавлення волі на строк до трьох років.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Практика ЄСПЛ послідовна в підкреслюванні початку розслідування як етапу, коли цей ризик перешкоджання досудовому розслідування або впливу на свідків чи потерпілих може виправдовувати тримання під вартою. Цей підхід випливає з припущення, що розслідування власне і призначене для того, щоб зібрати та зберегти докази. В рішенні ЄСПЛ від 26.01.93 у справі «W. v. Switzerland», § 35 сформульовано правову позицію, що згодом потреби розслідування недостатньо виправдовують тримання підозрюваного під вартою: зазвичай цей ризик зменшується тою мірою, як просувається розслідування, збираються свідчення та здійснюється перевірка. Наразі стадія збору доказів, встановлення дійсних обставин кримінального правопорушення ще триває, що виправдовує використання найсуворішого запобіжного заходу з метою унеможливлення незаконного впливу підозрюваного на хід кримінального провадження у його "вразливій" стадії.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У ході досудового розслідування задля об'єктивного його розслідування в розумні строки, виникла необхідність в обранні підозрюваному запобіжного заходу з метою забезпечення виконання ним перед органом досудового розслідування та судом покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які вказують, що підозрюваний може:
переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (так як підозрюваний не має постійного місця роботи або навчання, міцних соціальних зв'язків, підозрюється у вчиненні умисного злочину, вчиненого під час іспитового строку, таким чином, може в будь-який момент залишити або змінити місце мешкання, намагаючись переховуватись від органів досудового розслідування та уникнути покарання за вчинений злочин);
незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні (так як підозрюваний особисто знайомий з останніми, мешкає з ними в одному районі міста та може намагатись вплинути на них з метою змусити змінити свої показання задля уникнення передбаченої законом відповідальності);
вчинити новий злочин (так як підозрюваний вчинив умисний злочин, за який передбачене покарання до З років позбавлення волі під час іспитового строку, маючи не зняту та не погашену судимість за вчинення умисних злочинів, що надає обгрунтовані підстави констатувати ризик вчинення інших кримінальних правопорушень у разі застосування до нього менш суворого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою).
Таким чином, під час досудового розслідування встановлено реальні ризики того, що підозрюваний ОСОБА_4 , у разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 необхідно обрати найсуворіший запобіжний захід, який дієво забезпечить виконання підозрюваним передбачених кримінальним процесуальним кодексом України обов'язків.
Лише обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зможе запобігти усім вищевказаним ризикам, у тому числі вчинення підозрюваним нових кримінальних правопорушень.
Застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу, таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, будуть недостатніми для запобігання зазначеним ризикам, так як виходячи зі змісту ст.ст. 179-182 КПК України, вони не позбавляють у повній мірі підозрюваного можливості вільно пересуватися, вчиняти протиправні дії.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Щодо посилання підозрюваного на необґрунтованість підозри, слідчий суддя враховує рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», згідно якого, для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 року у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. З досліджених слідчим суддею матеріалів кримінального провадження вбачається, що зібрана доказова база відповідає наведеним вище критеріям. Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Наявність же будь-яких обставин, що є суперечливими, або свідчать про наявність даних, які підлягають перевірці, є завданням органу досудового розслідування під час розслідування справи з метою підтвердження або спростування підозри, яка стала підставою для затримання, що повинно підтвердити або спростувати підозру.
Відповідно до практики Європейського суду із захисту прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя повинен, врахувавши положення ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину.
За таких обставин, враховуючи майновий стан підозрюваного та встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, те, що підозрюваний раніше судимий, слідчий суддя вважає за необхідне при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного визначити заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 53 680 грн., яку підозрюваний має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти та на нього можуть бути покладені обов'язки, передбачені в ст. 194 КПК України і буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. На переконання слідчого судді, застава здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Керуючись ст. 176-179, 184, 186, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
Клопотання слідчого - задовольнити.
Застосувати в межах кримінального провадження № 12023041160000180 від 07.02.2023 р. до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк до 11 травня 2023 року включно.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, визначити розмір застави - двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює грошовій сумі розміром 53 680 грн (п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят гривень).
У разі внесення застави на депозитний рахунок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, вважати, що до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави та покласти на нього наступні зобов'язання, які він повинен буде виконувати строком до 11 травня 2023 року включно:
- з'являтися за першим викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає - Дніпропетровська обл., м. Кам'янське без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1