П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/10802/22
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Київського відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2022р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ГУ ДМСУ в Одеської області, Київського відділу у м.Одесі ГУ ДМСУ в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Київського відділу у м.Одесі ГУ ДМСУ в Одеській області (відповідь №79/5112.1- 22/5112/4-22 від 11.06.2022) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України, постанови Верховної Ради України №719-У від 23.02.2007р., яким затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон;
- зобов'язати ГУ ДМСУ в Одеській області оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХИ, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України, постанови Верховної Ради України №719-У від 23.02.2007р., яким затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, у травні 2022р. вона зверталася до міграційної служби із проханням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Проте, посадові особи міграційної служби відмовили їй у видачі паспорту для виїзду за кордон,
Позивачка вважає такі дії міграційної служби протиправними та такими, що порушують її права. Так, позивачка зазначила, що внаслідок дій органів ДМС України вона не має документа, що посвідчує її особу, який би давав їй право на виїзд за кордон, відповідачами порушується право позивача на вільне пересування, яке встановлено ст.33 Конституції України, у тому числі право вільно залишати територію України, а також право на ім'я, в контексті про неприйнятність втручання держави у приватне та сімейне життя.
У травні 2022р. ОСОБА_1 подала заяву органам ДМС України в Одеській області про те, що не дає згоди на збір і обробку своїх персональних та біометричних даних при оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, заборонила передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру; заборонила формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо); заборонила використання щодо себе будь-яких засобів ЄДДР.
Крім того, позивачка зазначила, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018р. по зразковій справі №806/3265/17 (провадження №11-460за18) визнано протиправною відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.. Статтею 16 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5492-VІ було гарантовано право осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право є непорушним та не може бути скасовано, оскільки відповідно до ст.22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту І80/ІЕС 14443А). Це видно при порівнянні процедури формування УНЗР (згідно наказу Міністерства Внутрішніх справ України від 26.11.2014р. за №1279, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.12.2014р. за №1586/26363) та структури формування коду EAN-13UPC; загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих-коду системи EAN-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2022р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.12.2016р. органи та підрозділи ДМС здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою. Отже, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20 грудня 2016р. припинено, а відтак, на думку суду, у відповідача відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що лист міграційної служби у відповідь на заяву позивачки не є по суті рішенням про відмову у видачі позивачці паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а є лише листом відповіддю на її заяву та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій. Що стосувалось доводів позивачки про її релігійні переконання суд зауважив, що такі посилання є неприпустимими та такими, що не можуть бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також суд першої інстанції зауважив, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17), стосується визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. за №2503-ХІІ, та аж ніяк не паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 31.05.2022р. ОСОБА_1 звернулась із заявою до Київського відділу у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області та ГУ ДМС України в Одеській області, в якій просила оформити та видати їй паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до постанови Верховної Ради України за №719-V від 23.02.2007р., яким затверджено Положення про паспорт громадянина України. У вказаній заяві зазначено, що ця заява разом із доданими до неї документами не є заявою-анкетою, що передбачена постановою КМУ за №152 від 7.05.2014р. зразок якої затверджений наказом МВС України від 26.11.2014р. за №1279, оскільки заява-анкета оформлюється виключно для отримання паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу паспорту громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм із застосуванням засобів ЄДДР та присвоєнням унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) (а.с.14-16).
11.06.2022р. Київський відділ у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області надіслало позивачці лист, в якому зазначило, що відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, оскільки відповідно до діючого законодавства, паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій (а.с.17-18).
14.07.2022р. ГУ ДМС України в Одеській області надіслало ОСОБА_1 лист, в якому зазначило, що відповідно до ч.1 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий Форзац якої містить безконтактний електронний носій. Враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. за №2503-XII (а.с.19-21).
Не погоджуючись із вказаними діями міграційної служби, позивачка звернулася в суд із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій та рішень міграційної служби у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012р. за №5492-VI (надалі - Закон №5492-VI).
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону №5492-VI, для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім'я особи - прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи.
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016р. за №1474-УІІІ внесені зміни до Закону №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016р..
Приписами п.1 ч.1 ст.3 Закону №5492-VI визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.
Положеннями ч.1 ст.13 Закону №5492-VI встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (надалі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Приписами ч.3 ст.13 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.
За правилами ч.1,2,5 ст.15 Закону №5492-VI, встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.
У відповідності до ч.1-4,7 ст.22 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягни шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягни шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) тип документа; 4) код держави; 5) номер документа; 6) ім'я особи; 7) громадянство; 8) дата народження; 9) унікальний номер запису в Реєстрі; 10) стать; 11) місце народження; 12) дата видачі документа; 13) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 14) дата закінчення строку дії документа; 15) відцифрований образ обличчя особи; 16) відцифрований підпис особи; 17) дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).
Відповідно до ч.2 ст.15 та ч.2 ст.22 Закону №5492-VI, КМУ прийнята постанова від 7.05.2014р. за №152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Приписами ч.4 цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016р. припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що, відповідно до норм чинного законодавства, саме з 20.12.2016р. органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою.
У відповідності до п.12 ч.1, ч.3,7 ст.7 Закону №5492-VI, до Реєстру вноситься, визначена частиною 1 цієї статті, інформація про особу, а саме: відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення, зокрема: паспорта громадянина України для виїзду за кордон). Інформація в Реєстрі зберігається для визначених цим Законом цілей. Порядок отримання, вилучення з Реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук встановлює Кабінет Міністрів України. Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється. Повноваження щодо отримання відцифрованих відбитків пальців рук та забезпечення їх захисту відповідно до законодавства покладається на уповноважених суб'єктів, передбачених п. 1, 2,4-7 ч.1 ст.2 цього Закону. Відцифровані відбитки пальців рук особи отримуються після досягнення нею дванадцятирічного віку.
При цьому, відповідно до ст.8 Закону №5492-VI внесена до Єдиного державного демографічного реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.13 Закону №5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Вказана норма гарантує право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України.
Проте, паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч.4 ст.22 Закону №5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Отже, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20 грудня 2016р. припинено. А відтак, у посадових осіб міграційної служби відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.
Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що листи відповідачів у відповідь на заяву позивачки не є по суті рішенням про відмову у видачі позивачці паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а є лише листами-відповідями на її заяву та містять посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.
Що стосується доводів позивачки про її релігійні переконання, то судова колегія виходить із наступного.
Так, положеннями ст.35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Жодних виключень з цього обов'язку ані ст.35 Конституції України, ані ч.4 ст.13 Закону №5492-VI не містять.
Приписами ст.68 Основного Закону України передбачено обов'язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.
Відповідно до ст.2 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991р. за №987-XII (надалі - Закон №987-ХІІ), в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
За правилами ч.1 ст.3 Закону №987-ХІІ, кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, приписами ст.3 Закону №987-ХІІ чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
Відповідно до ст.4 Закону №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.
Що стосується посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі за №806/3265/17, як на правову позицію, яку необхідно застосовувати у даних спірних відносинах, то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки вказана правова позиція стосується визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. №2503-ХІІ, а не паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.06.2021р. у справі за №0240/3048/18-а.
Враховуючи усе вищевказане, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки відсутні законні підстави для задоволення таких вимог.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
Т.М. Танасогло