П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 березня 2023 р. Категорія 109020100м.ОдесаСправа № 400/5591/22
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
час і місце ухвалення: не зазначено, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського кружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, в якій просить визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, орендованих громадянином ОСОБА_1 , шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області.
Ухвалою Миколаївського кружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року позовну заяву повернуто.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що підставою позову є бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тобто, підставою позову є неперервне невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого законом, тобто триваюче правопорушення.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Ухвалою від 19.12.2022 року Миколаївський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву без руху. Так, в ухвалі зазначено, що позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 07.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Шестимісячний строк звернення до суду з позовом сплинув, оскільки про відсутність результату розгляду її звернення від 07.06.2021 позивач повинна була дізнатися в липні 2021 року. До суду позивач звернулася у грудні 2022 року. Спосіб усунення недоліків позовної заяви суд визначив шляхом подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначеними в ній поважними причинами пропуску такого строку, а саме: обставинами, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та були пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду з дотриманням шестимісячного строку, - з наданням доказів на підтвердження таких обставин.
03.01.2023 року до Миколаївського кружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 19.12.2022 року, в якій позивач просила поновити їй строк звернення до адміністративного суду та відкрити провадження у справі. У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач посилається на запровадження на території України карантину, зазначила, що у неї були складнощі дізнатися про результат розгляду її заяви від 07.06.2021. Також, позивач посилається на введення в Україні воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції зазначив, що позивач не повідомила суду і не підтвердила доказами наявність непереборних та не залежних від її волі обставин, які об'єктивно перешкодили їй звернутися до адміністративного суду в установлений шестимісячний строк з дня, коли їй повинно було стати відомо про неприйняття відповідачем рішення за її заявою від 07.06.2021. Зокрема, відповідач мав місячний строк для розгляду заяви в установленому законом порядку. По закінченні відведеного відповідачу місячного строку позивач повинна була дізнатися про те, що відповідного рішення за її заявою не прийнято.
Частинами 1 та 2 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2021 року позивач звернулася із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, орендованих громадянином ОСОБА_2 , шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
Однак, вказана заява розглянута не була, будь-яких відповідей чи листів від Врадіївської селищної ради позивач не отримувала. Натомість, дізналася про рішення, яким вищевказана земельна ділянка була розподілена між іншими громадянами (надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки).
До суду позивач звернулася у 13 грудня 2022 року.
У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач посилається на запровадження на території України карантину, зазначила, що у неї були складнощі дізнатися про результат розгляду її заяви від 07.06.2021 року. Також, позивач посилається на введення в Україні воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Крім того, апелянт зазначає, підставою позову є бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тобто, підставою позову є неперервне невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого законом, тобто триваюче правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.).
У Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судових захист. Це право випливає із Конституції України.
Другою передумовою забезпечення доступу до суду є нормативне закріплення й реальне дотримання принципу рівності перед законом та судом. Це означає, що не повинно бути жодних обмежень, за будь-якими ознаками, у разі звернення до суду. Обмеження можливе тільки у випадку відсутності в особи процесуальної правоздатності й дієздатності.
Аналіз практики Європейського суду дає можливість наступним чином охарактеризувати право на доступ до правосуддя.
Будь-яка особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, обмеження цього права, які можуть бути запроваджені державою, не повинні позбавляти особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди має залишатися можливість скористатися альтернативними формами захисту. Крім того, такі обмеження повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою.
Особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати «вирішення» спору судом, тобто розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду.
У судовій практиці ЄСПЛ (надалі - Європейський Суд), неодноразово повторював, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
При вирішенні справи Голдер проти Сполученого Королівства Європейський суд зазначив: «...На думку Суду, було би нерозумно, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції містив детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій і не захищав би в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, а саме доступу до суду. Такі характеристики процесу як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються змісту, якщо немає самого судового розгляду» (§35 of Judgment of the European Court of Human Rights: Golder v. The United Kingdom, 21 February 1975, Published in A18).
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського Суду «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), № 58112/00, п. 45, 10 липня 2003 року; «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-ІІ, та «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), № 69315/01, п. 43, 10 лютого 2005 року).
Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277/93, 27 червня 2000 року, абз. 59) наведене висновок про те, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, необґрунтована відмова в можливості доступу до суду та розгляду справи, враховуючи, що національне законодавство передбачає таку процедуру, розглядається Європейським Судом як фактична перепона у доступі до суду.
Відповідно до ч.1, 2 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, «Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Діючим законодавством України не визначено іншого способу винесення законного та обґрунтованого рішення, як дотримання вимог процесуального законодавства.
Таким чином, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 09 січня 2023 року було порушено норми процесуального права, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Миколаївського кружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року по справі № 400/5591/22, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.