П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 497/1099/22
Головуючий І інстанції: Висоцький С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2022 року (м.Болград, дата складання повного тексту рішення - 20.10.2022р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Болградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області та третьої особи - старшого лейтенанта поліції Болградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Сороки Михайла Вікторовича про скасування постанови, -
24.06.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного суду Одеської області з позовом до Болградського РВП ГУ НП в Одеській області, ГУ НП в Одеській області та третьої особи - старшого лейтенанта поліції Болградського РВП ГУ НП в Одеській області Сороки М.В., в якому просив суд скасувати постанову від 20.06.2022р. серії ЕАР №5505651 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, та призначення штрафу у розмірі - 3400 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.06.2022р. старший лейтенант поліції Болградського РВП ГУ НП в Одеській області Сорока М.В. прийняв оскаржувану постанову серії ЕАР №5505651 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. Однак, позивач не згоден з вказаним рішенням, вважає його протиправним, незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв це адміністративне правопорушення, а відповідачем, при його винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не з'ясовано чи було вчинено ним адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення.
Представник ГУ НП в Одеській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2022 року (ухваленим в письмовому провадженні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 09.11.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 20.10.2022р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
14.11.2022р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачі та інші учасники справи, належним чином повідомлені про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
20.06.2022р. старшим лейтенантом поліції Болградського РВП ГУ НП в Одеській області Сорокою М.В. винесено постанову серії ЕАР №5505651 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 3400 грн.
Так, згідно з вказаною постановою, 19.06.2022р. о 23:52 год. по вул.Перемоги,164 у м.Болград, позивач керував мопедом «Honda Dio» без державного номерного знаку не маючи права керування цим транспортним засобом категорії «А1», чим порушив пп.2.1(а) «Правил дорожнього руху» (затв. Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змін. та доп.), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 20.06.2022р., позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.2 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або ж передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 3400 грн.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 20.06.2022р. серії ЕАР №5505651 стало порушення позивачем вимог пп.2.1(а) ПДР України, т.б. факт керування позивачем незареєстрованим мопедом за відсутності у нього права керування таким транспортним засобом категорії - «А1», що є адміністративним правопорушенням, яке передбачено ч.2 ст.126 КУпАП.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього і застосовано штрафні санкції, передбачені ч.2 ст.126 КУпАП.
Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції, з урахуванням дії на території України воєнного стану та, зокрема, віднесення до державної таємниці картографічних даних об'єктів, що мають значення для оборони країни, при оцінці дій поліцейських щодо застосування портативних реєстраторів, виходив лише з принципу невідворотності покарання та виховання правопорушника. За висновками суду першої інстанції, незастосування інспектором Болградського РВП ГУ НП в Одеській області Сорокою М.В. портативного реєстратора відповідає нагальній соціальній потребі, є пропорційним до поставленої законної мети та, відповідно, надає можливість використовувати в якості доказів, згідно з вимогами ст.251 КУпАП, будь-які інші документи, у тому числі постанову, складену поліцейським.
Проте, колегія суддів, як вже зазначалося вище, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, в слідує зі змісту приписів ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких, зокрема, перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання ПДР.
Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність (відсутність) адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, а також інші обставини, встановлюються, серед іншого, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими визначеними законодавством доказами.
Однак, в даному конкретному випадку, колегія суддів констатує факт відсутності в матеріалах справи будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (у тому числі відео- та/або фотоматеріалів) на підтвердження власне факту скоєння позивачем правопорушення, зазначеного у постанові від 10.04.2021р. серії БАБ №936165, та, відповідно, законності дій щодо її складення. Тобто, з матеріалів справи чітко видно, що позивач має водійське посвідчення на право керування транспортними засобами категорії «В» та дійсно не має права керувати ТЗ категорії «А1», однак, при цьому, факт саме керування ним цим мопедом в момент його виявлення біля будинку АДРЕСА_1 (де він стояв біля мопеду не рухаючись) працівниками поліції (які його не зупиняли), відповідачами не підтверджений жодними доказами.
Оскаржувана ж постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в свою чергу, не може вважатися беззаперечним доказом вчинення ним даного правопорушення, оскільки саме по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є актом індивідуальної дії (рішенням суб'єкта владних повноважень) щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками РВП ГУ НП в Одеській області може бути доказом у справі виключно у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Правова позиція з цього питання неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.02.2019р. у справі №127/163/17-а та від 26.04.2018р. у справі №338/1/17.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.07.2020р. у справі №177/525/17 зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні, на що, зокрема, посилається відповідач і в даній справі (з чим погодився і суд 1-ї інстанції), не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що порядок використання технічного засобу відеозапису деталізовано «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018р. №1026), відповідно до п.2 розділу І якої, застосування працівниками поліції технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення; охорони громадської безпеки та власності; забезпечення безпеки осіб; забезпечення публічної безпеки і порядку.
Відеореєстратором, в розумінні п.3 розділу І Інструкції №1026, є пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації;
Портативним відеореєстратором є пристрій, призначений для запису, зберігання і відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно з п.п.4,5,6 розділу ІІ Інструкції №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського.
У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Включення відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, окрім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо).
У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Більш того, під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому відеореєстратора та не допускає його розряджання.
Під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються: самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати і часу; примусове виключення відеореєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб; перешкоджання здійсненню фото- і кінозйомки, відеозапису; використання носіїв відеозапису у випадках, не пов'язаних із здійсненням ними повноважень поліції; копіювання, передання інформації з відповідних носіїв стороннім особам (п.1 розділу VII Інструкції №1026).
Пунктом 2 розділу VII цієї Інструкції на поліцейського покладений обов'язок із забезпечення належного виконання вимог цієї Інструкції.
Таким чином, незабезпечення поліцейським постійної роботи портативного відео-реєстратора тягне за собою негативні правові наслідки, адже створює перешкоди в належній реалізації функцій поліції.
Сам факт незабезпечення поліцейським постійної роботи портативного відеореєстратора під час виконання останнім службових обов'язків й до їх закінчення, крім передбачених Інструкцією №1026 винятків, спричиняє шкідливі наслідки такої протиправної поведінки та, зокрема, обмежує доказування правомірності поведінки поліцейського.
Отже, і судова колегія наголошує на цьому, у відповідності до вищевказаних норм Інструкції №1026, проведення відеофіксації поліцейськими під час здійснення повноважень є обов'язковим.
Зазначене повністю спростовує висновки суду 1-ї інстанції щодо повної заборони на здійснення фото та відеозйомки. Посилання на те, що невиконання цього обов'язку обумовлено виключно введенням на території України військового стану, на увагу суду не заслуговують, так як не підтверджуються жодними доказами, і прямо суперечать правовому регулюванню, яке в умовах воєнного стану відповідних змін не зазнавало.
Також, одночасно слід зазначити й про те, що у спірній постанові від 20.06.2022р. серії ЕАР №5505651 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (ч.2 ст.126 КУпАП) відсутні і будь-які посилання на технічний засіб, за допомогою якого посадовими особами ГУ НП в Одеській області здійснювалася фіксація відповідного правопорушення за участі позивача.
Втім, положеннями ч.3 ст.283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або ж відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові від 20.06.2022р. серії ЕАР №5505651 у справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого було здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства (норми ст.70 КАС України), такий не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції наголошує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (поліцейським) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, що покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018р. у справі №524/5536/17 від 30.05.2018р. у справі №337/3389/16 та від 17.07.2019р. у справі №295/3099/17.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не надано жодних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Згідно ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам даної справи, невірне застосування ним норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити, скасувати оскаржувану постанову відповідача, а справу про адміністративне правопорушення - закрити на підставі п.3 ч.3 ст.286 КАС України.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2022 року - скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора СРПП Болградського РВП ГУ НП в Одеській області ст.лейтенанта поліції Сороки М.В. від 20 червня 2022 року серії ЕАР №5505651 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 .
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 21.03.2023р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко