Справа № 504/1652/22
Провадження № 2/504/767/23
17.03.2023смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря- Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5 в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу, поділ майна набутого подружжям за час шлюбу, -
В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.07.2022 року відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 17.03.2023 року відмовлено у затверджені мирової угоди, продовжено судовий розгляд.
Сторони у судове засідання не з'явились, справу просили розглянути у свою відсутність.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши у раніше проведеному судовому засіданні сторони, суд дійшов до наступного висновку:
Судом встановлено, що 02.10.2012 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , шлюбне прізвище дружини « ОСОБА_4 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції Одеської області, актовий запис про шлюб № 163 від 02.10.2012 року.
За час шлюбу 11.06.2020 року ОСОБА_2 набув у власність автомобіль Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що 22.07.2022 року у територіальному сервісному центрі 5147 РСЦ ГСЦ МВС укладено договір купівлі- продажу транспортного засобу № 5147/2022/3288825 за змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 відчужив (продав) ОСОБА_5 автомобіль Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно експертного висновку від 31.08.2022 року дійсна (ринкова) вартість автомобіля Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 191810 грн.
Від спільного шлюбу подружжя дітей не має.
Згідно з ч. 3 ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя і зберігання шлюбу суперечили б інтересам одного із них, що має істотне значення.
Судом встановлено, що сторони припинили подружні стосунки, не ведуть спільне господарство.
Сумісне життя суперечить інтересам подружжя.
Надання строку для примирення суд вважає недоцільним.
Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про розірвання шлюбу ґрунтуються на вищевказаних положеннях діючого законодавства, тому підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України.
Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб.
Відповідачем не спростовано, визначену експертним висновком компенсацію вартості половини частини автомобіля Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 , яка становить 95905 грн (191810/2=95905).
Питання судового збору:
Позивач сплатила судовий збір в сумі 1500 грн. виходячи з ціни позову 150000 грн.
Вартість половини автомобіля визначилась в розмірі 95905 грн.
Позовна вимога про розірвання шлюбу оплачується судовим збором окремо в розмірі 992,40 грн.
Таким чином загальна сума судового збору яку мала сплатити позивач становить 992,40+992,40=1984,80 грн.
Таким чином з позивачки на користь держави слід стягнути не доплачену суму судового збору 484,80 грн.
З відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 1984,80 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57, 61, 65, 69, 70, 71, 105, 114 СК України, ст. ст. 141,142, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , про розірвання шлюбу, поділ майна набутого подружжям за час шлюбу, - задовольнити частково.
Розірвати шлюб укладений 02.10.2012 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , шлюбне прізвище дружини « ОСОБА_4 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції Одеської області, актовий запис про шлюб № 163 від 02.10.2012 року.
Автомобіль Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 95905 грн. як половину вартості відчуженого на користь третьої особи автомобіля Nissan Tiida, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В решті позовних вимог- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 484,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1984,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.К. Барвенко