Справа № 521/20060/19
провадження № 2/504/308/23
15.03.2023смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Доброва П.В.,
секретаря Данько Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Торговий дім «Унікальний проект» та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Виклад позиції позивача та відповідача.
04 грудня 2019 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з даним позовом, який в подальшому уточнив відмовившись від позовних вимог відносно Приватного підприємства «Торговий дім «Унікальний проект». Свої позовні вимоги обґрунтував наступними обставинами.
25 березня 2016 року відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) доларів США, що підтверджується розпискою. Відповідно до тексту розписки грошові кошти відповідач по справі мав повернути до кінця 2016 року, тобто до 31 12.2016 зі сплатою 10% річних. У зв'язку з порушення відповідачем договірних зобов'язань по поверненню грошових коштів, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму у розмірі 187 033,2 доларів США сто вісімдесят сім тисяч 33 долара США, 20 центів) з яких: 160 000,00 доларів США основного боргу, 12 317,80 доларів США процентів за користування коштами згідно ст. 1048 України, 14 715,4 доларів США 3% річних за безпідставне користування коштами. Відповідні розрахунки виклав у позовній заяві.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Рух справи в суді. Заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії у справі.
Враховуючи, що розгляд справи проводиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, позивачем відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не повно викладені обставин, якими обґрунтовуються вимоги, й відсутні посилання на засоби їх доказування, а саме, позивачем не вказано якими саме діями відповідач - ПП «Торговий дім «Унікальний проект» не визнає, порушує, чи оспорює його право, не роз'яснено в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем ПП «Торговий дім «Унікальний проект». Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.12.2019 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки вказані в мотивувальній частині ухвали в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно інформації Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по Одесі та Одеській області не зареєстроване у встановленому законом порядку.
Відповідно ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , 15 грудня 2016 року зареєстрований Лиманською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець, місцем проживання якого є: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Малиновського районного суду міста Одеси. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики передати на розгляд за територіальною юрисдикцією до Комінтернівського районного суду Одеської області.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05 березня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики прийнято до розгляду. Розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 17 липня 2020 року о 11:00 год.
17.07.2020 року та 11.11.2020 року представником позивача, адвокатом Племениченко Г.В. надано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту
- на будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 455059651212, номер запису про право власності 7019382 та належить на праві власності ОСОБА_2 ;
- на корпоративні права у Приватному підприємстві «Торговий дім «Унікальний проект» (код ЄДРПОУ 33311423), що належить ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного капіталу 1 000 000,00 гривень;
- на корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Олії України» (код ЄДРПОУ 41276478), що належить ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного капіталу 1 000,00 гривень.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.03.2023 року закрито підготовче засідання. Справу призначено до розгляду.
Справа не одноразово призначалась до розгляду, сторони кожного разу повідомлялись належним чином.
Представник позивача, адвокат Племениченко Г.В. у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. На адресу суду надав 06.10.2021року, 17.01.2022 року заяви про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримував.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. На адресу суду неодноразово представником відповідача, адвокатом Забуновим Ігорем Сергійовичем, надавались клопотання про відкладення судового засідання, а саме 06.10.2021 року, 18.01.2022 року, 01.07.2022 року. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, був належним чином і своєчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань. Відповідач та його представник поважності своєї неявки суду не надав.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вирішив справу в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами по справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані докази, приходить до наступного.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2016 року відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) доларів США, що підтверджується розпискою. Відповідно до тексту розписки грошові кошти відповідач по справі мав повернути до кінця 2016 року, тобто до 31 12.2016 року зі сплатою 10% річних. У зв'язку з порушення відповідачем договірних зобов'язань по поверненню грошових коштів, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму у розмірі 187 033,2 доларів США сто вісімдесят сім тисяч 33 долара США, 20 центів) з яких: 160 000,00 доларів США основного боргу, 12 317,80 доларів США процентів за користування коштами згідно ст. 1048 України, 14 715,4 доларів США 3% річних за безпідставне користування коштами. Відповідні розрахунки виклав у позовній заяві.
На підтвердження отримання зазначених коштів позичальник 25 березня 2016 року написав розписку, в якій йдеться про отримання ним від позикодавця коштів у вказаній сумі та строк їх повернення. На зазначеній розписці міститься відмітка ОСОБА_3 , який є свідком видачі коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Щодо вимог позивача про стягнення боргу за договором позики від 25.03.2016 року суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Відповідачем і його представником не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відтак, пред'явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Стосовно позовних вимог про стягнення процентів згідно ст. 1048 України у сумі 12 317,80 доларів США, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США, розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
Відповідно до розписки від 25.03.2016 року позичальник, а саме ОСОБА_2 зобов'язується сплачувати позивачу по справі 10 % річних за користування коштами.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Таким чином, відповідач по справі має сплачувати 10% річних за користування грошовими коштами з моменту отримання таких коштів до моменту повернення всієї суми визначеного в договорі позики.
Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, таким чином строк сплати 10 % річних складає з 26 березня 2016 року до 31 грудня 2016 року (280 днів), що складає 12 273,97 доларів США, що розраховуються наступним чином:
160 000,00*10*280/365/100= 12 273,97 (дванадцять тисяч двісті сімдесят три, 97) доларів США.
Відтак, пред'явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу у сумі 14 715,4 доларів США суд зазначає наступне.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Доказів виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, зазначає що він є невірним. Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума 3 % річних від простроченої суми, яка підлягає задоволенню становить 14 711,72 (чотирнадцять тисяч сімсот одинадцять, 72) доларів США, що розраховуються наступним чином:
(160 000,00 + 12 273,97)*3*1039/365/100= 14 711,72 (чотирнадцять тисяч сімсот одинадцять, 72) доларів США.
При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.
Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми заборгованості є законними та обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню в сумі 14 711,72 (чотирнадцять тисяч сімсот одинадцять, 72) доларів США.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позик - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 25 березня 2016 року в розмірі 160 000,00 доларів США (десять тисяч доларів США), 3% річних від простроченої суми в розмірі 14 711,72 (чотирнадцять тисяч сімсот одинадцять, 72) доларів США, проценти за користування коштами в розмірі 12 273,97 доларів США, а всього 186 985,69 доларів США (сто вісімдесят шість тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять доларів США 69 центів).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя П.В. Добров