про відмову у відкритті касаційного провадження
20 березня 2023 року
м. Київ
справа №240/16899/22
адміністративне провадження № К/990/7911/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача здійснити з 11.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір якої визначено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково., а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 скасовано.
Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 11.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 11.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із відмовою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у зв'язку з тим, що позивач не має статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в подібних справах та становить значний суспільний інтерес, тобто серйозну, обґрунтовану зацікавленість не тільки для відповідачів, а й для великої кількості позивачів, зокрема, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання можливості отримання, передбачених статтею 39 Закону №796-ХІІ, доплат до пенсії особами, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, але не належать до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, документованих відповідним посвідченням.
Однак, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Крім того, Суд також відхиляє твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах з огляду на наступне.
У справі з аналогічним предметом спору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18, визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Суд наголошує, що правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18 не встановлює обов'язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відтак, Суд вказує, що оскаржуване позивачем рішення в повній мірі відповідає висновкам, що висловлені у вказаній постанові у справі № 240/4937/18 про право позивача, як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, за рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як установлено статтею 39 Закону України №796-ХІІ.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Т.Г. Стрелець