14 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/19524/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Східного Офісу Держаудитслужби на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 ( суддя першої інстанції Сидоренко Д.В.) в адміністративній справі №160/19524/22 за позовом Східного Офісу Держаудитслужби до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про стягнення коштів,-
07.12.2022 Східний офіс Держаудитслужби звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" в якому позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова" (код ЄДРПОУ 14308368) у дохід державного бюджету кошти у сумі 87323992,53 гривень за наступними реквізитами: частину чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань у сумі 85037204,00 гривень за реквізитами: отримувач ГУК у Дніпропетровській області, МФО 37988155, реєстраційний рахунок UA6489999803130700740099004001, код доходу 21010100; кошти у сумі 2286877,53 гривні за реквізитами: отримувач ГУК у Дніпропетровській області, МФО 37988155, реєстраційний рахунок UA468999980313050090000004447, код доходу 21080500.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 позовну заяву Східного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" про стягнення коштів повернуто заявнику, оскільки наведені позивачем підстави поновлення пропущеного строку звернення з позовом до суду, суд визнав неповажними.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви ґрунтуються на відсутності доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку на звернення до суду. При цьому, суд першої інстанції не надав правової оцінки тим причинам пропуску строку, які конкретно вказував позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не проаналізував на предмет наявності підстав для поновлення строку ті копії документів, що були подані позивачем разом з вказаною заявою. Наведені позивачем доводи в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду та долучені до вказаної заяви копії документів підтверджували, зокрема те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не перестали бути спірними так як відповідачем попри часткове усунення порушень згідно обов'язкової вимоги Офісу від 22.06.2020 №04-06- 15/4599 (яка була предметом оскарження у справі №160/8185/20) заходів з повного усунення виявлених порушень вжито не було про що свідчила, зокрема, інформація, наведена відповідачем у листі від 03.10.2022 №157/651. Крім того, суд першої інстанції посилаючись на норми абз.2 ч.2 ст.122 КАС України не зазначив з якого саме моменту мав би відраховуватися тримісячний строк звернення позивача до суду, як і взагалі залишив поза увагою ту обставину, що відповідач мав надавати позивачеві інформацію про усунення порушень щомісяця до 20 числа кожного місяця до повного усунення виявлених порушень. В останнє таку інформацію відповідач надав листом від 03.10.2022 №157/651. Також суд не надав оцінки діям позивача, адже з метою отримання вичерпної інформації про вжиті дієві заходи для забезпечення повного відшкодування виявлених ревізією порушень, позивач попри оскарженням відповідачем вимоги Офісу від 22.06.2020 №04-06-15/4599, скеровував на адресу відповідача ряд листів про вжитті останнім заходи щодо усунення виявлених порушень, яким суд першої інстанції також не надав належної оцінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5 - 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу про повернення позовною заяви, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для розгляд апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року у задоволенні клопотання Східного офісу Держаудитслужби про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву Східного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова" про стягнення коштів залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, та надати належні письмові докази в обґрунтування такої заяви.
В ухвалі про залишення позову без руху судом першої інстанції було встановлено, що згідно матеріалів позовної заяви, вимогою щодо усунення порушень законодавства від 22.06.2020 року №04-06-15/4599 встановлено термін для усунення порушень - 17.07.2020 року. Однак, з позовною заявою про стягнення коштів в судовому порядку позивач звернувся лише 07.12.2022 року (більш ніж через два роки).
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду, позивачем зазначено, що відповідачем проводилось оскарження вимоги щодо усунення порушень законодавства від 22.06.2020 року №04-06-15/4599, тому на думку позивача, подання органом державного фінансового контролю позовної заяви про стягнення з об'єкту контролю коштів на підставі вимоги про усунення порушень, правомірність якої досліджувалась у судовому порядку в межах строку позовної давності, було недоцільним та не відповідало меті звернення до суду.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено, що у відповідності до п.52 Порядку №550 питання невиконання відповідачем вимоги у повному обсязі перебуває на постійному контролі позивача, у зв'язку з чим було скеровано на адресу відповідача ряд листів щодо надання останнім вичерпної інформації про вжиті дієві заходи з повного усунення виявлених порушень. З отриманих від відповідача листів вбачається, що заходів щодо усунення виявлених ревізією порушень у повному обсязі підприємством вжито не було. Відповідач не забезпечив повного відшкодовування виявлених ревізією порушень про що інформував позивача листом від 03.10.2022 №157/651, у позивача виникли законні підстави для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення коштів.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом у поза межами тримісячного строку визначеного абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України, а суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, тому позовна заява підлягає поверненню.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частин 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписами абзацу 2 частини 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19 та від 14 травня 2021 року у справі №176/2584/15-а (2-а/176/114/15).
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі № 804/4217/18.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 позовну заяву Східного Офісу Держаудитслужби про стягнення коштів було залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Окрім того, у вказаній ухвалі від 12.12.2022 зазначено, що згідно матеріалів позовної заяви, вимогою щодо усунення порушень законодавства від 22.06.2020 №04-06-15/4599 встановлено термін для усунення порушень - 17.07.2020. Однак, з позовною заявою про стягнення коштів в судовому порядку позивач звернувся лише 07.12.2022 (більш ніж через два роки). В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду, позивачем зазначено, що відповідачем проводилось оскарження вимоги щодо усунення порушень законодавства від 22.06.2020 року №04-06-15/4599, тому на думку позивача, подання органом державного фінансового контролю позовної заяви про стягнення з об'єкту контролю коштів на підставі вимоги про усунення порушень, правомірність якої досліджувалась у судовому порядку в межах строку позовної давності, було недоцільним та не відповідало меті звернення до суду. Проте, з приводу цього суд зазначає, що оскарження відповідачем вимоги щодо усунення порушень законодавства від 22.06.2020 року №04-06-15/4599 не є об'єктивною перешкодою для звернення позивача із позовною заявою про стягнення коштів.
Колегія суддів наголошує, що саме з 17.07.2020, у разі ненадання відповідачем інформації про вжиті заходи з усунення порушень недоліків разом із завіреними копіями підтверджуючих документів, розпорядчих та інших документів, розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду з позовом у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 03 червня 2021 року у справі № 640/25995/20.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, саме з 17.07.2020 у Держаудитслужби як суб'єкта владних повноважень, виникло право на звернення до суду з позовом щодо стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" до державного бюджету коштів в сумі 87323992,53 грн, тоді як позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом лише 07.12.2022.
Доводи позивача, що суд першої інстанції посилаючись на норми абз.2 ч.2 ст.122 КАС України не зазначив з якого саме моменту мав би відраховуватися тримісячний строк звернення позивача до суду, як і взагалі залишив поза увагою ту обставину, що відповідач мав надавати позивачеві інформацію про усунення порушень щомісяця до 20 числа кожного місяця до повного усунення виявлених порушень, а в останнє таку інформацію відповідач надав листом від 03.10.2022 №157/651 є безпідставними, оскільки це не відповідає приписам абзацу 2 частини 2 статті 122 КАС України, згідно яких строк звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, оскільки позивачем не надано належного обґрунтування щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2022.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Східного Офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 в адміністративній справі №160/19524/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 16 березня 2023 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва