21 березня 2023 року справа №200/12948/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі №200/12948/21 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 11.08.2021 року за № 057350003770 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу на підставі заяви від 09.01.2021 за №101 на підставі пункту "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1 788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 № 213-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
В обґрунтування позову зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу.
Підставою відмови визначено недосягнення позивачем пенсійного віку (55 років) та недостатність пільгового стажу.
При цьому відповідач, при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії не врахував висновки рішення суду від 23.04.2021 року у справі № 200/2992/21-а, яким встановлено, з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2021 № 057350003770, яким відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію на підставі заяви від 09.01.2021 за № 101 на підставі пункту "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 № 213-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги .
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року у справі № 200/2992/21-а пенсійним органом повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії відповідно до пункту "б" ст. 13 закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1- р/2020 та відмовлено в призначенні пенсії.
Згідно наданих документів загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 33 роки 4 місяці 13 днів, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 4 роки 10 місяців 13 днів.
При цьому відповідачем правомірно враховано пільгових стаж позивача до 01.04.2015 року, оскільки до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення КСУ № 1-р/2020, і які, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положенням Закону № 1788 належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений ст.13 Закону № 1788, у редакції, яка діяла до 01.04.2015 року та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 .
09 січня 2021 позивач звернулась до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 101 від 12.01.2021 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи на день звернення та недосягненням пенсійного віку (55 років)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 у справі № 200/2992/21, яке набрало законної сили 15 липня 2021 року, визнано протиправним та скасовано рішення Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.01.2021 року за № 101 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2021 року за № 101 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020.
На виконання судового рішення від 23 квітня 2021 у справі № 200/2992/21 відповідач повторно розглянув заяву позивача від 09.01.2021 року.
Рішенням № 057350003770 від 11.08.2021 відмовлено в призначенні пенсії згідно п.2 ч.2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підставою відмови визначено недостатність пільгового стажу.
Згідно наданих документів загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 33 роки 4 місяці 13 днів, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 станом на 31.03.2015 року - 4 роки 10 місяців 13 днів, замість необхідних 8 років.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивач:
13.07.1987 прийнята транспортною робочою в Добропільське УКК та ТЗ (наказ № 45 к від 16.07.1987);
30.09.1997 звільнена за переведенням в Добропільське управління соціальної сфери (наказ № 61 від 30.09.1997);
01.10.1997 прийнята в Добропільське управління соціальної сфери апаратчиком хімводочистки (наказ № 34 к від 01.10.1997);
28.09.2000 звільнена за переводом на шахту Добропільська (наказ № 182 к від 28.09.2000);
09.10.2000 прийнята прибиральником службових приміщень (наказ № 181 від 09.10.2000);
15.05.2010 переведена гірником поверхні, зайнята на відбиранні породи (наказ № 104.2010 від 14.05.2010);
25.01.2021 звільнена за власним бажанням до ДП «Добропіллявугілля-видобуток» (наказ № 10 від 18.01.2021);
26.01.2021 прийнята за переведенням гірником, зайнятим на виборці породи (наказ № 1к від 22.01.2021).
В трудовій книжці зроблено записи:
- № 17 від 14.11.2014 про підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
-№ 18 від 14.11.2014 про скасування права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- № 19 від 14.11.2014 про підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- № 10 від 31.12.2019 про підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач має необхідний пільгових стаж за Списком № 2 - 10 років 03 місяці 03 дні, тому набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
Отже, на момент звернення позивача у лютому 2021 року з заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2 норми Закону № 1788-XII були чинними.
Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.
Як свідчать матеріали справи, на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах її страховий стаж складає 33 роки 3 місяці 3 дні, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 10 років 03 місяці 03 дні.
Отже, позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, вона має необхідний страховий і пільговий стаж за Списком № 2 згідно з п.“б” ст.13 Закону № 1788, тому рішення відповідача від 11.08.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними у випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Матеріали справи свідчать, що відповідач, виконуючи рішення суду у справі № 200/2992/21-а повторно відмовив позивачу у призначенні пенсії з тих самих підстав.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Підсумовуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що повним та ефективним поновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за заявою № 101 від 09.01.2021 на підставі пункту "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 № 213-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі № 200/12948/21- залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі № 200/12948/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 21 березня 2023 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 21 березня 2023 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв