21 березня 2023 року Чернігів Справа № 620/716/23
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку - 26.12.2022 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку - 26.12.2022 року.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем в межах встановленого судом строку подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити частково у задоволенні позовних вимог, зазначає, що 26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), в якій прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. З урахуванням наведеного, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення відсічі збройної агресії рф, відповідач дійшов висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин стягнення на користь позивача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є незаконним.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з витягу з наказу ГУНП в Чернігівській області від 30.08.2022 №423о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” звільнено зі служби в поліції з 30.08.2022 (а.с.11).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 у справі №620/4097/22, яке набрало законної сили 28.12.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 08 діб, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 04 доби, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 08 діб, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 31 доба, щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 45 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 08 діб, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 04 доби, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 08 діб, частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 31 доба, щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 45 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості, пропорційній кількості відпрацьованого часу. В іншій частині позову відмовлено.
Таким чином, судове рішення по справі 620/6614/22 набрало законної сили 28.12.2022 та фактично виконане відповідачем 26.12.2022 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача грошової суми 130025,70 грн. з коментарем «заробітна плата» (а.с. 16).
Вважаючи неправомірними дії Головного управлінні Національної поліції в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2022 по 26.12.2022.
Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022, передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі-Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби в поліції, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до матеріалів справи позивача звільнено зі служби в поліції з 30.08.2022, тоді як фактичний розрахунок щодо компенсації за частини невикористаних щорічних оплачуваних відпусток та додатково оплачуваних відпусток як учасника бойових дій проведено лише 26.12.2022, що підтверджується листом відповідача від 02.01.2023 № 21/К-370аз (а.с.19).
Частиною статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення зі служби в поліції остаточного розрахунку, зокрема, не виплачена компенсація за частини невикористаних щорічних оплачуваних відпусток та додатково оплачуваних відпусток як учасника бойових дій, протиправність чого встановлена Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 31.08.2022 по справі 620/4097/22, та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, протиправність чого встановлена Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 28.11.2022 у справі №620/6614/22, то ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, відповідно до долученої до справи довідки від 02.01.2023 №2/124/21/01-2023, середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 становило 25864,04 грн. Середньоденне грошове забезпечення з розрахунку календарних днів склало 848,00 грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 31.08.2022 (з дня, наступного після звільнення) по 25.12.2022 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 117 дні. (117 х 848,00=99216,00).
Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 117 календарні дні становить 99216,00 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13000,00 грн.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 13000,00 грн буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 13000,00 грн.
Керуючись статями 139, 241-246 ,255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку - 25.12.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку - 25.12.2022, у розмірі 13000 (тринадцять тисячі) грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 21 березня 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп.Перемоги, буд.74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Суддя О.Є. Ткаченко