20 березня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/1868/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі також - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач 2), про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ України в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665; зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з 08.02.2023.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що досягнувши 51-річного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. "б" ст. 13 Закону "Про пенсійне забезпечення" та отримала рішення ГУ ПФУ України в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665, яким відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, шо вона не досягла встановленого законодавством віку. Вважає таке рішення протиправним, оскільки на час подання заяви про призначення пенсії її вік становив 51 рік 05 місяців, стаж роботи -31 рік 04 місяці 08 днів, пільговий стаж - 8 років 11 місяців 19 днів, а враховуючи вимоги ст. 114 Закону України № 1058, які кореспондуються із вимогами п "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, то в 51 рік достатньо 8 років пільгового стажу.
Ухвалою суду від 27.01.2023 відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Від ГУ ПФУ в Чернігівській області у встановлений судом строк відзив не подано.
Від Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач не досягла встановленого законодавством віку (позивачці, на дату звернення - 51 рік, натомість встановлений законом поріг - 55 років), тому підстави для призначення їй пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 51 річного віку, 08.02.2023 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного віку. Так, за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за Списком № 2, пенсійний вік становить 55 років, необхідний стаж має бути не менше 25 років, пільговий 10 років, натомість у позивача пенсійний вік становить 51 рік 05 місяців, страховий стаж становить 31 рік 04 місяці 08 днів, пільговий -8 років 11 місяців 19 днів. За таких обставин оскаржуване рішення вважає правомірним.
Отже, цей спір стосується оцінки необхідного віку, після досягнення якого позивач має право вийти на пільгову пенсію.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1058-ІV.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017р. №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Пунктом 2 розділу XV Закону №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Таким чином з 01.10.2017 (дата набрання чинності Закону №2148-VIII, яким були внесені зміни Закону №1058-ІV) порядок призначення пенсій за списком № 2, одночасно регламентувався двома нормами права: пунктом «б» ч.1 ст.13 Закону №1788-XII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV.
Рішенням Конституційного суду України від 23.01.2020р. № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII»:
- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII;
- стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний суд України у зазначеному рішенні зробив висновок про те, що норми ст.13, ч.2 ст.14, пункти «б» «г» статті 54 Закону № 1788 (зі змінами, які були внесені до нього) і якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій ст. 8 Конституції України, та порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином з 23.01.2020 (дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № 1-р/2020) діють положення ст. 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, при цьому залишилися чинними відповідні положення Закону №1058-IV.
Тобто з 23.01.2020 в Україні існують дві норми у різних законах, які одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах за списком №2: п. «б» ч.1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ та пункт 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ.
Спірні норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за ст. 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ); 55 років за п. 5 ч. 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ.
Частиною 1 та 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у п. 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, пункт 115).
У п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта приватної особи (тобто на користь позивача).
Враховуючи зазначені висновки Європейського суду з прав людини та приймаючи до уваги, що національне законодавство допускає неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за списком № 2, зокрема п. «б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, суд вважає, що суд повинен застосувати найбільш сприятливу для позивача норму права, прийнявши рішення про задоволення позовних вимог.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду по зразковій справі №360/3611/20.
Зважаючи на те, що позивач на час звернення до відповідача з заявою від 08.02.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 51 роки 05 місяців, мала страховий стаж роботи 31 рік 04 місяці 08 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком № 2- 8 років 11 місяців 19 днів, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то рішення прийняте ГУ ПФУ в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665 07.12.2022 року про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною третьої статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналіз наведеної норми доводить, що законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки. При цьому цей обов'язок має бути покладений на суб'єкта владних повноважень, який приймав рішення про відмову у призначенні пенсії.
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана протиправною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи, що судом визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має.
Тому, з метою відновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду, позов слід задовольнити частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665 та зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за Списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України, із зниженням пенсійного віку з дня виникнення права на пенсію, а саме - з 08.02.2023 (дата звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії).
Щодо позовних вимог, заявлених до ГУ ПФУ в Чернігівській області, то в задоволенні їх слід відмовити, оскільки вказаним відповідачем рішень про відмову у призначенні пенсії позивачу, в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, не приймалось, тому і підстав для вчинення дій зобов'язального характеру у нього не виникає.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 715,73 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.02.2023 №254050007665.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України, із зниженням пенсійного віку з дня виникнення права на пенсію, а саме - з 08.02.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 715,73 грн (сімсот п'ятнадцять гривень 73 коп), сплачений відповідно до квитанції від 16.02.2023.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку статей 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул.П'ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, вул. Канатна,83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385.
Повний текст рішення виготовлено 20 березня 2023 року.
Суддя І.І. Соломко