20 березня 2023 року справа № 580/221/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - управління ДМС, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 54 від 06.12.2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 01.11.2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий позивачу 01.11.2005, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію” (за наявності інших випадків, передбачених законами України). Позивач вказує, що спірне рішення прийнято з грубим порушенням норм матеріального права, оскільки скасування дозволу на імміграцію можливе лише за наявності визначених Законом № 2491-ІІІ підстав та на основі складеного обґрунтованого висновку із зазначенням таких підстав для скасування відповідного дозволу. Разом з тим, оскаржуване рішення, не містить жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію відповідачем, відтак позивач вважає, що спірне рішення, яке не містить прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним. Також позивач звертає увагу, що відповідачем не вказано жодних законних обґрунтувань на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України “Про імміграцію”.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
31.01.2023 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну став, зокрема, п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію”, згідно якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. Під іншими випадком, передбаченим законами України, що слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення, є втрата статусу іноземця та набуття позивачем громадянства України, так як на громадян України дія Закону України “Про імміграцію” не розповсюджується, у зв'язку з чим і було прийнято рішення від 06.12.2022 № 54 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
17.02.2023 позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій позивач до позовних вимог додав вимогу немайнового характеру та виклав прохальну частину позовної заяви в такій редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 54 від 06.12.2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 01.11.2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 13.01.2023 року про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 09.09.2020 про набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі ч.І ст.8 Закону України “Про громадянство України”;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області видати ОСОБА_1 тимчасове посвідчення громадянина України на час дії воєнного стану на території України і один рік після закінчення дії воєнного стану з одночасним продовженням дії зобов'язання припинити іноземне громадянство на той самий строк.
Ухвалою суду від 20.03.2023 заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову (вх. суду від 17.02.2023 № 5997/23) повернуто позивачеві без розгляду.
Таким чином, розгляд справи по суті здійснюється у межах первинних позовних вимог.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 народився в с. Будище Черкаського району УРСР.
Відповідно до паспорта НОМЕР_2 , позивач є громадянином російської федерації.
01.11.2005 начальником відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Черкаській області затверджено висновок про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію.
10.12.2005 ВСГІРФО м. Черкаси позивачу видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 , відповідно до якої позивач у 2005 році прибув з рф до Черкаської області.
Згідно довідки № 331/20 про реєстрацію особи громадянином України від 17.09.2020, 09.09.2020 Управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України “Про громадянство України” ОСОБА_1 .
30.07.2021 ОСОБА_1 органом 7101 був документований тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_4 .
06.12.2022 заступником начальника Управління - начальником відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Черкаській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , відповідно до якого вказано, що згідно пункту 1 статті 2 Закону України “Про громадянство України” якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Крім того, зазначено, що Закон України “Про імміграцію” не розповсюджується на громадян України. Згідно підпункту 4 пункту 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України” та підпункту 6 пункту 1 статті 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Вказаний висновок прийнято керуючись п. 6 ч. 1 ст. 12 “Про імміграцію”, пп. 1 п. 64 та пп. 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 № 321.
06.12.2022 УДМС України у Черкаській області прийнято рішення № 54 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 01.11.2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 “Про імміграцію”.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивач вважає протиправним, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” № 3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон № 3773), а також Законом України “Про імміграцію” № 2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі - Закон № 2491-ІІІ).
Згідно норм статті 3 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України “Про імміграцію” іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ. Відповідно до приписів частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. У свою чергу, дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно ч. 4 ст. 11 Закону № 2491-ІІІ особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , народився в с. Будище Черкаського району УРСР, у зв'язку із чим 01.11.2005 начальником відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Черкаській області затверджено висновок про надання та надано ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію та документовано позивача посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
Підстави для скасування дозволу на імміграцію встановлено статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, відповідно до якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (із змінами і доповненнями) (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до норм пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Спірне рішення № 54 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 01.11.2005 року ОСОБА_1 , прийняте на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 “Про імміграцію”. При цьому у висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , вказано, що 09.09.2020 ОСОБА_1 набув громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України “Про громадянство”. Згідно пункту 1 статті 2 Закону України “Про громадянство України” якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Крім того, зазначено, що Закон України “Про імміграцію” не розповсюджується на громадян України. Згідно підпункту 4 пункту 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України” та підпункту 6 пункту 1 статті 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Аналіз спірного рішення та висновку про скасування дозволу на імміграцію вказують на відсутність встановлення відповідачем підстав для скасування дозволу на імміграцію, вичерпний перелік яких встановлено ст. 12 Закону № 2491.
Посилання відповідача на те, що скасування дозволу на імміграцію зумовлене набуттям позивачем статусу громадянина України, в контексті правомірності спірного рішення, суд вважає необґрунтованим, оскільки а ні висновок, а ні рішення № 54 не містять посилання на норму Закону, який встановлює обов'язок скасування дозволу на імміграцію у зв'язку із набуттям особою громадянства України.
З урахуванням зазначеного, суд вважає необґрунтованим скасування дозволу на імміграцію позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.
При цьому, суд врахував, що листом від 13.01.2023 № 7101.6.1-286/71 УДМС України у Черкаській області повідомило позивача про прийняте 13.01.2023 рішення про скасування рішення УДМС України в Черкаській області від 09.09.2020 про набуття громадянства України ОСОБА_1 .
Аналіз встановлених обставин вказує на те, що позивач опинився у стані правової невизначеності коли міграційний орган власними рішеннями позбавляє позивача не лише громадянства України, а й законних підстав для перебування на території України в якості іноземця.
Суд зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів, що вказували б на наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.
Слід зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суд перевіряє відповідність спірного рішення вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає про невідповідність спірного рішення вимогам частини 2 статті 2 КАС України, оскільки відповідачем не доведено, що його було прийнято з підстав, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Крім того, суд зазначає, що наявні у матеріалах справи докази вказують на те, що позивачу надано дозвіл на імміграцію ще у 2005 році, позивач має трьох малолітніх дітей (2011, 2016, 2019 р.н.). Натомість спірне рішення, яке прийнято, як встановлено вище, за відсутності законодавчих підстав, тягне за собою для позивача наслідки встановлені ст. 13 Закону № 2491-ІІІ (особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення).
Вказані обставини вказують на те, під час прийняття спірного рішення відповідачем не було дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що спірне рішення було прийнято відповідачем за відсутності встановлених Законом підстав та необґрунтовано, що має наслідком визнання його протиправним та скасування.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 54 від 06.12.2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 01.11.2005 року ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
2) відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, 117, код ЄДРПОУ 37852733).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 20.03.2023.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК