про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
20 березня 2023 року Київ № 320/5843/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до КОАС з вимогою відкрити кримінальну справу та притягнути до кримінальної відповідальності за фактами державної зради - ст.111-1 КК України та генодициду, ст.442-1 КК України наступних осіб за здачу АР Крим - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також відкрити кримінальну справу та притягнути до кримінальної відповідальності за фактом державної зради - ст.111-1 КК України відносно ОСОБА_2 (невнесення до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни на підставі п.19 ст.106 Конституції України у зв'язку з агресією на території АРК та захоплення Криму, Луганської та Донецької областей), а також порушити кримінальну справу та притягнути до кримінальної відповідальності після закінчення президентського терміну ОСОБА_15 за фактом державої зради - ст.111-1 КК України (після вступу на посаду президента не вніс до до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни на підставі п.19 ст.106 Конституції України після агресії на територію України та захоплення Криму, Луганської та Донецької областей), що відбулось внаслідок халатного виконання службових обов'язків президента.
Дослідивши позов в межах цієї частини вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цій частині вимог позивача, ураховуючи наступне:
статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Порядок застосування Конституції при здійсненні правосуддя Верховний Суд України відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, де в п. 8 цієї постанови вказав, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Тобто для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно із ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 4 КАС України).
Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про публічне право, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховниим Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2020 у справі №640/20032/18.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п. 2 ч.2 ст. 19 КАС України).
Аналогічна правовва позиція висловлена в п.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2020 по справі №520/1820/19.
Як вбачається із позовних вимог, ОСОБА_1 не оскаржує конкретні дії, рішення чи бездіяльність суб'єктів владних пловноважень, а наполягає на порушенні стосовно вищих посадових осіб держави Україна кримінальних справ за вчинення ними начебто кримінальних злочинів.
КАСУ передбачені різні правові наслідки порушення правил адміністративного судочинства і правил підсудності.
Так, порушення правил адміністративного судочинства, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі та для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238, ст.319, 354 КАС України.
Положеннями ч.4 ст.172 КАСУ встановлена заборона на об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 ППВСУ від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі лише в частині вимог, які належать до адміністративної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Вимоги позивача про відкриття кримінальної справи та притягнення до кримінальної відповідальності певного кола осіб вирішується виключно за правилами, встановленими КПК України органами досудового розслідування, до яких відноситься прокуратура, Служба безпеки України та Державне бюро розслідувань відповідно до визначеної процесуальним законом компетпенції та з урахуванням підслідності справи.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстави для відмови у відкритті провадження щодо позовних вимог про відкриття провадження у кримінальній справі (внесення до ЄРДР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення).
Відповідно до ч. 6. ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом першим частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За змістом ст.214 КПК України відкриття кримінального провадження неможливе без внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У випадку ведення слідчих дій без належної реєстрації справи в ЄРДР передбачена відповідальність згідно з чинним законодавством. Реєстрацію справи виконує слідчий, прокурор, не пізніше ніж за 24 години після повідомлення про злочинну дію, подачі заяви чи самостійного виявлення обставин, які можуть говорити про вчинення кримінального правопорушення. Також протягом доби з моменту реєстрації в ЄРДР заявник має отримати витяг з реєстру. Слідчий для проведення досудового розслідування призначається керівником органу досудового розслідування.
Водночас, суд зазначає, що не має права втручатися в діяльність слідчих та прокурорів під час вчинення дій, які пов'язанні із досудовим розслідуванням в кримінальних провадженнях, що вирішуються за правилами кримінального законодавства.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Суд правомірно не роз'яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 170, 171, 243, 248 КАС України, суд
у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.