ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
"20" березня 2023 р. Справа № 300/598/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
20.02.2023 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Левкун Дмитро Дмитрович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, згідно якого просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу починаючи з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- зобов'язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000,00 гривень щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткову винагороду з 19.07.2022 по 20.01.2023 у розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 Постанови №168, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 залишено дану позовну заяву без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті статтями 123, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду від 24.02.2023, від представника позивача 13.03.2023 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви відповідно до якої, вказано реєстраційний номер облікової картки платника представника позивача, долучено документ про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн та подано заяву про залучення третіх осіб, що свідчить про часткове усунення недоліків позову.
Також, представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що за спірний період з 24.02.2022 по 18.07.2022, з огляду на положення частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції змін, внесених Законом № 2352-ІХ, місячний строк звернення до суду не застосовується, оскільки позовна вимога в цій частині по своїй суті є позовною вимогою про стягнення належної працівнику заробітної плати, яка до 19.07.2022 не обмежувалася будь-яким строком. За період з 19.07.22 по 20.01.2023, то представник позивача вказує, що позовні вимоги за цей період обмежено місячним строком звернення до суду. Однак з 24.02.2022 по 20.01.2023 ОСОБА_1 не було повідомлено ніким про те, що він має право на отримання додаткової винагороди відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Крім того, розмір його заробітної плати у зазначений період не змінювався і ніхто з колег також не отримував виплати. А відтак, про порушення своїх прав позивач дізнався зі статті в інтернеті 07.02.2023 та одразу звернувся до адвоката для надання правничої допомоги, після чого ним був поданий запит до відповідачів та подано позов до суду.
Дослідивши подані позивачем письмові пояснення у заяві про усунення недоліків позовної заяви, суддя дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, що свідчить про наявність підстав для визнання причин пропуску місячного строку звернення до суду неповажними, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі по тексту також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Оскільки спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії/прийняти рішення, у відповідності до яких слід нарахувати та виплати додаткову винагороду позивачу під час проходження ним служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, аналізовані положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.
Натомість, єдиною чинною процесуальною нормою, яка визначає строк звернення до суду з позовом осіб, які проходять публічну службу в Службі судової охорони, та яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача вчинити дії/прийняти рішення щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 та в розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 19.07.2022 по 20.01.2023, а також зобов'язання виплатити таку винагороду.
Тобто підставою звернення до суду з цим позовом стала невиплата позивачу додаткової винагороди, яка, на переконання останнього, підлягала виплаті щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року.
При цьому, встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суддя зазначає, що оскільки зазначена винагорода підлягала виплаті щомісячно, то про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, позивач повинен був дізнатися при отриманні не пізніше 28.02.2022 грошового забезпечення за місяць лютий 2022 року.
Відлік місячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за лютий 2022 року розпочався з 01.03.2022 (та з першого числа наступного місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць) і закінчився 31.03.2022 (в останній день місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць.
Надалі, позивач був обізнаний 30 або 31 числа кожного наступного місяця, у якому він не отримував спірну винагороду за кожний попередній місць окремо.
Водночас, позивач доводить до відома суду про ймовірне порушення його права на належний розмір винагороди з лютого 2022 року, та, реалізуючи право на оскарження бездіяльності відповідача в судовому порядку, позов подано до суду 18.02.2023.
Позивач, як на одну із підстав дотримання ним строків звернення до суду, в частині позовних вимог, які охоплюються періодом з 24.02.2022 по 18.07.2022, покликається на необхідності застосування статті 233 КЗпП України, в редакції чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 за №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка не містить обмежень щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати,
Водночас, звертає увагу позивача, що Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 надав правову оцінку щодо застосування норм матеріального права, зокрема, "дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності".
Тобто, починаючи з 19.08.2022, після спливу місячного строку (по відношенню до дня набрання чинності Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ), у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Суд, при вирішенні питання щодо процесуальних строків звернення до суду керується частиною 3 статті 3 КАС України, яка встановлює, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відтак, станом на 18.02.2023 (день подання адміністративного позову) позивач зобов'язаний дотримуватися тих строків звернення до суду, які станом на момент вчинення такої процесуальної дії визначені чинним процесуальним законом. Таким у досліджуваному випадку є Кодекс адміністративного судочинства України, яким у правовідносинах публічної служби, в тому числі її проходження, а також нарахування і виплати грошового забезпечення, встановлено місячний строк на звернення до суду з дня коли особа дізналася чи могла дізнатися про події, обставини чи факти, які, на її переконання, порушують права та інтереси, що підлягають захисту.
В даній справі суддею встановлено порушення саме процесуальних строків звернення до суду із позовною заявою, яка надійшла до канцелярії суду 18.02.2023, і не вирішується питання застосування положень нового закону (норм матеріального права) чи іншого нормативно-правового акта в період до набрання ним чинності - до 19.07.2022.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача, що "Закон України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX не міститься застережень про його зворотну дію в часі, тобто про поширення на правовідносини, які існували до моменту набрання ним чинності", оскільки позивач помилково вважає, що статтю 233 КЗпП України слід застосовувати зокрема щодо кожного періоду позовних вимог, без врахування дати звернення до суду самим позивачем за захистом своїх прав і як наслідок без дотримання положень частини 3 статті 3 КАС України.
За умови звернення ОСОБА_1 до суду в строк до 19.08.2022 суд однозначно застосував би положення статті 233 КЗпП України в редакції закону, яка була чинною до 19.07.2022. Втім, позивач не мотивував і не пояснив про причини недотримання ним місячного строку звернення до суду.
Чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ процесуальний закон визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім цього, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.
Відтак, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Суд зазначає, що при пропуску строку звернення до суду такий строк може бути поновлений лише за наявності поважних причин. При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були, чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Варто також зауважити, що Верховний Суд у своєму рішенні від 14.05.2019 по справі №815/3087/18 вказав на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997 р.) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 р. (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані".
Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду представник позивача, посилається на необізнаність ОСОБА_1 , щодо права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та зазначає, що про порушення своїх прав позивачу фактично стало відомо із статті в інтернеті 07.02.2023, в зв'язку із чим він одразу звернувся до адвоката для надання правничої допомоги, після чого останнім був поданий запит до відповідачів та подано позов до суду.
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до суду з позовною заявою є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Виходячи з вищевикладеного, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація ним цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, доводи представника позивача про необізнаність ОСОБА_1 , є безпідставними та не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 24.02.2023 про те, що про порушення свого права позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за поточний місяць, до якого не включено додаткову винагороду.
В зв'язку із наведеним, суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував дотримання строків звернення до суду та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви у строк, встановлений процесуальним законом в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, зобов'язання здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, установленої Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки, ОСОБА_1 подано позов після закінчення строків, встановлених законодавством, а наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не визнані судом поважними, суд дійшов висновку, що позовна заява в частині вимог підлягає поверненню.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000,00 гривень щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів та зобов'язання здійснити нарахування та виплату додаткову винагороду з 19.07.2022 по 31.12.2022 у розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 Постанови №168, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів, з підстав визначених у заяві про поновлення процесуального строку від 08.03.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000,00 гривень щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів та зобов'язання здійснити нарахування та виплату додаткову винагороду з 19.07.2022 по 31.12.2022 у розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 Постанови №168, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.