07 березня 2023 року м. Ужгород№ 260/1726/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Сабов І.І.;
представника відповідача - Яблонський О.О.;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) про визнання протиправним звільнення з роботи та поновлення на роботі,, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним звільнення з роботи та поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.04.2020 року Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області було видано наказ № 85 о/с «По особовому складу», згідно якого, відповідно до ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» було звільнено позивача зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) з 10.04.2020 року. Однак, позивач наголошує, що рапорт на звільнення позивач написав під психологічним тиском з боку керівництва Мукачівського ВП ГУНП у неробочий час (близько 20 год.) та цей рапорт не відповідав його дійсній волі, оскільки він не мав бажання звільнятися із служби в поліції. Зокрема позивач вказує, що його було силоміць заведено у кабінет начальника Мукачівського ВП ГУНП, де йому погрожували притягненням до кримінальної відповідальності за нібито, отримання позивачем неправомірної вигоди, погрожували, що відправлять його на «красну зону» (місце відбування покарання працівників поліції), що у випадку, якщо позивач не напише рапорт вони будуть штучно створювати проблеми у роботі його цивільної дружини, яка також працює у Мукачівському ВП ГУНП інспектором криміналістом. Позивач зазначає, що вийшовши із відділку поліції він відразу звернувся до Мукачівської ЦРЛ за медичною допомогою де зазначив, що такі тілесні ушкодження ним були отримані в результаті неправомірних дій працівників поліції та позивачем було подано заяву про вчинення відносно нього кримінального правопорушення. Позивач наоголошує, що на даний час за фактом спричинення йому тілесних ушкоджень до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 42020071040000012 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Позивач зазначає, що першого робочого дня, а саме 13.04.2020 року ним було подано заяву на ім'я начальника ГУНП України в Закарпатській області про відкликання рапорту про звільнення. Крім того, позивач вказує, що рапорт на звільнення ним було написано 10.04.2020 року о 20:00 год. і оскаржуваний наказ про звільнення виданий 10.04.2020 року, таким чином, позивач наголошує, що наказ на звільнення було видано заднім числом на підставі рапорту, який написаний позивачем під психологічним тиском. З огляду на викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити такі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову в повному обсязі з мотивів викладених у відзиві на позов, вказавши на те, що згідно рапорту від 10.04.2020 року, позивачем виявлено бажання про звільнення з органів поліції з 10.04.2020 року. Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 10.04.2020 року № 85 о/с відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено позивача зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням), з 10 квітня 2020 року. При цьому відповідач наголошує, що на позивача не чинився жодний тиск та рапорт був написаний ним в добровільному порядку. Відтак, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, у судовому засіданні представник відповідача вказав, що рапорт на звільнення був написаний позивачем з метою уникнення відповідальності за отримання ним неправомірної вигоди.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 10.04.2020 року № 85 о/с відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача було звільнено зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням), з 10 квітня 2020 року (а.с. 5, Т.1).
Зокрема, у матеріалах справи наявний рапорт позивача від 10.04.2020 року про звільнення його зі служби за власним бажанням з 10.04.2020 року.
Таким чином, підставою винесення наказу про звільнення від 10.04.2020 року № 85 о/с слугував рапорт позивача від 10.04.2020 року.
В подальшому, після винесення наказу на звільнення від 10.04.2020 року, позивач 13.04.2020 року звернувся до відповідача із заявою про відкликання рапорту про звільнення від 10.04.2020 року, мотивуючи тим, що рапорт на звільнення був написаний ним під впливом психологічного тиску (а.с. 10, Т.1).
Також в ході розгляду справи по суті судом було допитано в якості свідків позивача - ОСОБА_1 , батька позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Допитаний в судовому засідання в якості свідка позивач ОСОБА_1 повідомив суд, що за фактом нанесення йому 10.04.2020 року тілесних ушкоджень ОСОБА_3 та ОСОБА_5 він звертався у Державне бюро розслідувань і за даною подією відкрита кримінальна справа, яка на даний час перебуває на розгляді у суді. Крім того, допитаний в судовому засідання в якості свідка позивач ОСОБА_1 наголошував, що рапорт на звільнення був написаний ним під впливом психологічного тиску.
Допитаний в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_2 повідомив, що приблизно після 18:00 год. він отримав дзвінок від начальника його сина, про те, що ОСОБА_1 у грубій формі завели у відділення поліції. ОСОБА_2 відразу прибув до міськвідділу, де начальник поліції пояснив йому, що сталося і він зателефонував адвокату.
У судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_3 , який вказав, що особисто не був присутній у кабінеті начальника під час написання позивачем рапорту на звільнення.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 зазначив, що особисто не був присутній під час написання позивачем рапорту на звільнення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд констатує наступне.
Закон України "Про національну поліцію" визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: за власним бажанням.
Згідно ч. 2 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" день звільнення вважається останнім днем служби.
Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Щодо посилання позивача на те, що рапорт на звільнення був написаний ним під психологічним тиском, то суд констатує наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Так, в матеріалах справи наявний талон-повідомлення єдиного обліку №3931, згідно якого зазначено, що 11.04.2020 року в чергову частину Мукачівського ВП ГУНП в з/о із заявою звернувся ОСОБА_1 , не працюючий гр. України, про те що 10.04.2020 р. близько 17.50 год. в приміщенні Мукчівського ВП ГУНП в з/о йому спричинили тілесні ушкодження заступник начальника Мукачівського ВП ОСОБА_3 та т.в.о. заступника начальника Мукачівського ВП Рошко М. Дана подія була зареєстрована в Мукачівському ВП ЄО 3915 від 11.04.2020 р. (а.с. 9, Т.1).
На виконання вимог ст.214 КПК України, прокурором Красноголовець А.В. за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №42020071040000012 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України (а.с. 11, Т.1).
Також, у матеріалах справи наявний талон-повідомлення єдиного обліку №3907, згідно якого зазначено 10.04.2020 о 21:37 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 10.04.2020 о 21:37 за адресою: АДРЕСА_2 , заявник ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 скаржиться на начальника слідства ОСОБА_7 Мукачівського ВП, який не пускає адвоката до підсудного (а.с. 12, Т.1).
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, згідно талону-повідомлення єдиного обліку №3931 вбачається, що позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою, що йому 10.04.2020 р. близько 17.50 год. в приміщенні Мукчівського ВП ГУНП в з/о спричинили тілесні ушкодження заступник начальника Мукачівського ВП ОСОБА_3 та т.в.о. заступника начальника Мукачівського ВП Рошко М. Однак, суд зауважує, що таке звернення позивача не містить жодного посилання на те, що на позивача вчинявся психологічний тиск з метою змусити його написати рапорт на звільнення. Натомість, згідно поданої позовної заяви, а також заяви від 13.04.2020 року про відкликання рапорту про звільнення позивач посилається на те, що рапорт на звільнення був написаний ним саме під впливом психологічного тиску, а не фізичного.
З огляду на викладене суд приходить висновку, що звернення позивача із заявою до правоохоронних органів про те, що йому 10.04.2020 р. близько 17.50 год. в приміщенні Мукчівського ВП ГУНП в з/о були спричинені тілесні ушкодження не може бути безумовним доказом на підтвердження того, що рапорт про звільнення позивач писав під психологічним тиском. Крім того, суд констатує, що за фактом звернення позивача із заявою про заподіяння йому тілесних ушкоджень відкрито кримінальне провадження, та кримінальна справа перебуває на розгляді у суді.
Отже, з обставин цієї справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява (рапорт) позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за власним бажанням.
При цьому, зі змісту рапорту, датованого 10.04.2020 року, який міститься в матеріалах справи видно, що позивач власноручно написав рапорт про звільнення його з посади за власним бажанням з 10.04.2020 року.
Так, вказаний рапорт містить дату його складання - 10.04.2020 року, підпис позивача, підставу для звільнення - власне бажання та дату звільнення - 10.04.2020 року, а також такий був прийнятий відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудових відносин.
Стосовно посилання позивача на те, що психологічний тиск на нього полягав у тому, що йому погрожували притягненням до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди, то суд зауважує наступне.
Згідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 зазначено, що по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
В ході розгляду справи по суті, судом було встановлено, що згідно Висновку про результати службового розслідування за фактом неправомірних дій ДОП СП Мукачівського ВП ГУНП Г.Ільїна від 30.04.2020 року зазначено, що за грубе порушення службової дисципліни позивач підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, однак враховуючи те, що останній наказом ГУНП №85 о/с від 10.04.2020 року звільнений зі служби за власним бажанням, обмежитися цим (а.с. 54-63, Т.1).
Зокрема, як відображено у Висновку про результати службового розслідування за фактом неправомірних дій ДОП СП Мукачівського ВП ГУНП Г.Ільїна від 30.04.2020 року - 10.04.2020 року о 19.12 год. до чергової частини Мукачівського ВП ГУНП надійшла заява гр. ОСОБА_8 мешканця м. Мукачева щодо вимагання від нього позивачем неправомірної вигоди у сумі 1000 грн. за повернення документів (а.с. 54).
Доказів оскарження результатів службового розслідування за вказаною подією позивач не надав та матеріали справи не містять.
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позивачем не було доведено належними та допустими доказами, що рапорт на звільнення був написаний ним не за власним бажанням, відтак у задоволенні позову слід відмовити.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені позивачем у позові, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтується його відзив на позов, відтак, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправним звільнення з роботи та поновлення на роботі - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 20.03.2023 року, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці та на лікарняному.