номер провадження справи 5/3/23
09.03.2023 Справа № 908/2779/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (вул. Олександрівська, 35, м. Запоріжжя, 69063, код ЄДРПОУ 42093239)
До відповідача: Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (вул. Українська, 29а, м. Запоріжжя, 69095; код ЄДРПОУ 40545596)
про стягнення 284 786,33 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Лупанова Н.В., довіреність № 23-05 від 11.01.2023;
26.12.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” № 6726 від 21.12.2022 (вх. № 3030/08-07/22 від 26.12.2022) до Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради про стягнення 284 786, 33 грн., з яких: 261 775, 92 грн. - сума основного боргу, 19 184,46 грн. - втрати від інфляції, 3 825,95 грн. - 3 % річних на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 31.12.2021 № 13827.
26.12.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/2779/22 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 26.12.2022 вказану позовну заяву на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164, ст. 174 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом направлення на адресу суду та відповідача доказів усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору у розмірі 4 271,79 грн. та направлення копії договору № 13827 від 31.12.2021 на адресу відповідача, докази чого надати до суду у вказаний вище строк.
Ухвалою від 11.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2779/22 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/3/23 та перше судове засідання з розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні призначено на 08.02.2023 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
У судовому засіданні 08.02.2023 судом оголошено перерву до 09.03.2023 об 11 год. 00 хв. В судовому засіданні 09.03.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 09.03.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК “Акорд”.
Представник позивача у судове засідання 09.03.2023 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 31.12.2021 між ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” та КП “Наше місто” Запорізької міської ради укладено публічний Договір № 13827 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом підписання заяви-приєднання, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії, за адресою розташування електроустановок. Відповідачем особисто були отримані рахунки за постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з квітня по червень 2022 включно, у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії КП “Наше місто” ЗМР складає 155 819 кВт/год на суму 261 775,92 грн. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за спожиту електроенергію, позивачем нараховано 3 % річних на суму 3 825,95 грн. та інфляційні витрати на суму 19 184,46 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 16, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, Закон України «Про ринок електричної енергії», Правила роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП України від 14.03.2018 №312, позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву від 26.01.2023 зазначивши, що підприємство отримано рахунки за спожиту електричну енергію на загальну суму 261 775,92 грн. за спірний період. На даний час заборгованість за поставлену електричну енергію за цим договором за спірний період (квітень 2020 по червень 2022) становить 261 775,92 грн. основного боргу. Комунальне підприємство “Наше місто” Запорізької міської ради знаходиться у складному фінансовому стані у зв'язку з введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану. Враховуючи систематичне недотримання коштів від населення за послугу з електропостачання, підприємство має заборгованість перед позивачем та здійснює її погашення в межах грошових коштів, які надходять від споживачів. Посилаючись на п.п. 12.1 - 12.3 договору № 13827 від 31.12.2011 відповідач зазначив, що кінцевий строк виконання зобов'язань по оплаті за договором на день звернення з позовом до суду ще не настав. Також відповідач вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України якщо порушення зобов'язань сталося в період дії обставин непереборної сили підстави нарахування пені чи штрафних санкцій та застосування будь-яких інших заходів відповідальності відсутні. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
В матеріалах справи міститься письмова відповідь на відзив ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» від 07.02.2023 за вих. №4812, у якій вказано, що відповідачем не було виконано п. 12.4. договору щодо повідомлення позивача про настання для підприємства форс-мажорних обставин. Також відповідач продовжує здійснювати свою господарську діяльність та надходження на його рахунки коштів не припиняв. Крім того, позивачем у зв'язку з невиконанням умов договору в частині оплати за спожиту електричну енергію нараховані лише компенсаційні нарахування, такі як 3% річних та інфляційні втрати, такі нарахування мають на меті компенсувати втрати позивача і не є по суті штрафними санкціями. З огляду на викладене, позивач просить суд позов задовольнити.
Станом на 09.03.2023 відповідач письмових заперечень щодо відповіді на відзив не надав.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши представника відповідача, суд, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (надалі -Позивач, ТОВ "Запоріжжяелектропостачання") є суб'єктом господарювання, який утворився під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу від постачання електричної енергії згідно п. 13 Розділу XVII Прикінцеві та перехідні Положення Закону України "Про ринок електричної енергії" та починаючи з 01.01.2019 ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.
Згідно із ч. 1, 4 ст. 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон), універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Постачальник універсальних послуг не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, які знаходяться на території здійснення його діяльності, в укладенні договору постачання електричної енергії. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до п. 8 Постанови від 14.03.2018 № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (редакція станом на 01.01.2019), Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Згідно з пп.1.2.15. п.1.2. ПРРЕЕ укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
Так, подання електропостачальнику заяви - приєднання до публічного договору є прямим наміром укладання такого договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов цього договору.
Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором приєднання є договір умовами якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних їх формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується (споживачеві, абонентові)енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Слід зазначити, що відповідно до положень п. 13 розділу XVII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ринок електричної енергії” під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб'єкт господарювання повинен до 01.01.2019 р. вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб'єктів господарювання. У разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків, зокрема, пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
У зв'язку з чим, згідно з п. 2 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р. зі споживачами електричної енергії укладались договори до 01.12.2018 р. шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання.
Згідно з п. 2.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р. (надалі - ПРРЕЕ) фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу е/енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу е/енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи розподілу та/або документально підтвердження споживання е/енергії.
Згідно з п. 6 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р., після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
Пунктами 1, 2 Постанови НКРЕКП № 1415 від 13.11.2018 р. “Про видачу ПАТ “Запоріжжяобленерго” ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі енергії місцевими (локальними)електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом” видано ПАТ “Запоріжжяобленерго” ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності та анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Пунктом 4 цієї Постанови зазначено, що ця Постанова набирає чинності з дня прийняття, крім пунктів 1 та 2, які набирають чинності з 01.01.2019 р.
Отже, відповідно до наведеного вище та з врахуванням положення п. 8 Постанови НКЕРКП від 14.03.2018 № 312, між ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” (далі - Постачальник) та КП “Наше місто” Запорізької міської ради (далі - Споживач) укладено публічний Договір № 13827 від 31.12.2021 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом підписання заяви-приєднання, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії, за адресою розташування електроустановок.
Згідно з Розділом 2 Договору "Предмет Договору", Позивач продає електричну енергію Відповідачу для забезпечення потреб електроустановок Відповідача, а Відповідач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
У відповідності з розділом 3 Договору, умови надання послуг Відповідачу визначаються комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до Договору.
Згідно з розділом 5 Договору "Ціна, порядок обліку і оплата електричної енергії", Відповідач розраховується з Позивачем за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Відповідачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 3 до Договору. Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Позивача.
Відповідно до п. 4.3 ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Згідно з п. 4 Додатку 3 до Договору "Спосіб та термін оплати", розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100% попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію.
Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п'яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунку.
Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника.
У разі неодержання рахунку, Споживач самостійно оформлює платіжні документи та здійснює оплату на їх підставі у строки передбачені умовами даного розділу.
Відповідно до п. 5.10. Договору Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.
Відповідачем особисто були отримані рахунки за постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з квітня по червень 2022 включно у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії КП “Наше місто” Запорізької міської ради складає 155 819 кВт/год. на суму 261 775,92 грн.
Спожитий обсяг електричної енергії КП “Наше місто” Запорізької міської ради за період квітень - червень 2022 підтверджується повідомленнями/листами за № 007-66/3396 від 13.07.2022 та № 007-66/4191 від 29.08.2022 року адміністратора комерційного обліку, функції якого в Запорізькій області виконує ПАТ “Запоріжжяобленерго”, щодо фактичного обсягу спожитої електричної енергії з щомісячною розбивкою за EIC - кодом точки комерційного обліку
Даним повідомленням ОСР надає постачальнику електричної енергії дані про фактичний обсяг, період споживання за ЕІС-кодами точками розподілу споживача з щомісячною розбивкою.
Отже, в порушення умов Договору в частині оплати спожитої електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ у відповідача виник борг за спожиту електричну енергію за період з квітня 2022 року по червень 2022 року в сумі 261 775,92 грн.
У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання в частині строків оплати вартості спожитої електричної енергії позивачем нараховано 3 % річних за загальний період з 20.05.2022 по 08.12.2022 на суму 3 825,95 грн. та інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2022 на суму 19 184,46 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується (споживачеві, абонентові)енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 3 ст. 58 Закону України “Про ринок електричної енергії” передбачено, що Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу електричну енергію у період з квітня по червень 2022 року включно в обсязі 155 819 кВт/год. на суму 261 775,92 грн.
За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основного боргу за спожиту електроенергію у період з квітня по червень 2022 року включно становить 261 775,92 грн., яка підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за спожиту електроенергію за вказаний період в сумі 261 775,92 грн., а отже суд приходить до висновку, що зазначена сума основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за отриману електричну енергію, позивачем позивачем нараховано 3 % річних за загальний період з 20.05.2022 по 08.12.2022 на суму 3 825,95 грн. та інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2022 на суму 19 184,46 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодекс України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача, суд приходить до висновку, що вони здійснені по кожному виставленому рахунку окремо з урахуванням відповідних строків для проведення оплат, є правомірними, обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства, тому з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за загальний період з 20.05.2022 по 08.12.2022 на суму 3 825,95 грн. та інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2022 на суму 19 184,46 грн.
Стосовно доводів відповідача з приводу ненастання строків оплати через форс-мажорні обставини суд зазначає наступне.
Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх недзвичайність та невідворотність.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Договором визначений порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини.
Згідно з п. 12.1. договору №13827, сторони звільняються від відповідальності за часткове та повне невиконання зобов'язань за договором якщо не виконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Відповідно пункту 12.2. договору №13827, під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
У пункті 12.3. договору визначено, що строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Відповідно пункту 12.4. договору №13827, сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства.
Відповідачем не надано доказів дотримання вказаного порядку. Ним не повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів, що підтверджують їх настання відповідно до вимог, викладених в договорі.
КП “Наше місто” Запорізької міської ради також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення Споживачем своєчасного розрахунку за поставлену згідно договору електроенергію.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Отже, вказані твердження відповідача щодо настання для підприємства форс-мажорних обставин, які є підставою для відкладення строку виконання зобов'язань з оплати за отриману електричну енергію є необґрунтованими та спростовуються вище викладеними встановленими судом обставинами.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (вул. Українська, 29а, м. Запоріжжя, 69095; код ЄДРПОУ 40545596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (вул. Олександрівська, 35, м. Запоріжжя, 69063, код ЄДРПОУ 42093239) основну заборгованість в сумі 261 775 (двісті шістдесят одна тисяча сімсот сімдесят п'ять) грн. 92 коп., 3 % річних в сумі 3 825 (три тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 95 коп., інфляційні втрати в сумі 19 184 (дев'ятнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 271 (чотири тисячі двісті сімдесят одна) грн. 79 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повне рішення складено 14.03.2023.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.